Лопатинський Лев Григорович

Визначення і загальна характеристика

ЛОПАТИ́НСЬКИЙ Лев Григорович (06(18). 01. 1842, м. Долина, нині Івано-Фр. обл. — 21. 08. 1922, Баку) — кавказо­знавець, мово­знавець, педагог, етно­граф. Навч. у Праз. університеті, закін. Львів. університет (1864). Ще у студент. роки пере­клав з чес. мови для «Руськой читальні» К. Климковича (вип. 5) повість П. Хохолоушека «Косове поле» і видав фонет. правописом «Календаръ народний на рікъ звичайний 1865» (обидва — Львів, 1864). У 1865 пе­­ре­їхав до під­рос. України, де працював учителем лат. та нім. мов у Седлец., Новгород-Сівер. та Київ. г-зіях. 1877 пере­вед. у Казан. навч. округ, а саме в Уфу (нині Башкорто­стан, РФ). Ерудиція, високий профес. рівень викла­да­н­ня мов (грец., лат., польс., нім.) дали змогу Л. зайняти посаду дир. Троїц. гімназії (нині Челябін. обл., РФ, 1881–83). У 1870-х рр. він часто від­почивав на Кавказі, де зблизився з багатьма пред­ставниками адигей. інтелігенції — Є. Ногмовим, сином ві­домого просвітителя і лінгвіста Ш. Ногмова, Т. Кашежевим, П. Тамбієвим та ін. По­ступово його інте­рес до історії, лінгвістики й етно­графії кавказ. етносів набув наук. характеру, що спричинило пере­їзд на Кавказ. Від 1883 — директор Пʼятигор. гімназії (нині Ставроп. краю, РФ). Від 1889 — окруж. ін­спектор Кавказ. навч. округу (Тифліс, нині Тбілісі). За без­доган­ну роботу Ляйпциз. університет (Німеч­чина) присвоїв йому ступ. д-ра філології й магістра витонч. мистецтв. На поч. 20 ст. обраний дійс. чл. Кавказ. від­ділу Рос. геогр. товариства і його редакц. комітету, Товариства шанувальників рос. істор. просвіти, 1901 — головою Кавказ. від­діл. Мо­ск. археол. товариства. Зробив вагомий внесок у становле­н­ня адигей. фольклористики, організації навч. на Кавказі, ви­вче­н­ня іберій.-кавказ. мов. Л. від­редагував 26 вип. «Сборника материалов для описания местностей и племен Кавказа» (вид. упр. Кавказ. навч. округом, 1881–1915, т. 1–44). У 12-му його вип. опублікував «Краткую кабар­динскую грам­матику» і «Рус­ско-кабардинский словарь». Нині дещо зі схем дієвід­мінюва­н­ня, роз­роблених Л., вважають за­старілим, оскільки до деяких грамат. категорій він під­ходив з по­гляду структури індоєвроп. мов і особливості їхньої грамат. будови помилково пере­носив на адигей. мови. В «Рус­ско-кабардинском словаре» Л. слова записані точ­ніше, ніж у словнику Л. Люльє. Не­зважаючи на недоліки, він є цін­ним посібником у ви­вчен­ні кабардин. мови. У тому ж вип. «Сборника…» вчений подав найповнішу колекцію сказань адигів про нартів. 17 вип. присвяч. кумиц. народності (на­­­­­друковано стат­ті Л. «Заметка к кумыкским тек­стам», «Примечания и заметки к кумыкским пес­ням», «Кое-что о кумыках и об их языке», «Замет­ка и поправка к ним»). У 20 вип. вміщено матеріали Л. про різні народності, зокрема про курдів, а також про айсор., вірмен.-татські, євр.-арамей. і талишин. текс­ти; у 21 вип. — про адигей. текс­ти, словник і доповне­н­ня до «Краткой кабардинской грам­матики». У своїх публікаціях учений пропагував збира­н­ня фольклору рідного краю. 1906 при­знач. головою комісії з будівництва в Тифлісі мусульман. жін. училища з пед. класом. Згодом був попечителем, 1907–18 — ін­спектором Кавказ. навч. округу. Від 1917 — проф. Закавказ­. університету (Тифліс), де читав курси історії гре­ц. і візант. літ-р. У тифліс. г. «Слово» і «Кавказское слово» на­друкував низку статей на під­тримку нового календаря, за­провадж. ленін. декретом 1918. Автор праць «Лекции по кавказоведению. Вступление. Связь кавказских языков с другими» // «Известия Курсов кавказской журналистики», Баку, 1921, «Кабардинское сказание “Красавица Елена и богатырь-женщина” по сравнению с эпо­­сом Гомера, песнями Троянско­­го цикла и сказаниями других народов» // «Известия Бакинского университета», 1921, т. 1; «Мсти­­слав Тмутараканский и Редеда по сказаниям черкесов» // «Известия Бакинского университета. Отделение гуманитарных наук», 1921, вып. 1–2, що є цін­ним джерелом з історії Київ. Русі. Зробив вагомий внесок у ви­вче­н­ня картвел. мовних різновидів, поеми «Витязь у тигровій шкурі», осетин. памʼятки «Алгузіані», літопис. зведе­н­ня «Картліс Цховреба». Від 1919 — проф. Бакин. університету, в якому 1922 отримав ступ. д-ра кавказ. мово­знавства (без захисту дис.).

Пр.: Руководство для первоначального обучения латинскому языку в низших трех клас­сах гимназий и прогимназий: В 2 ч. Уфа, 1879; Рус­ско-кабардинский словарь с краткою грам­матикою. Тифлис, 1890; Краткая латинская грам­матика. Тифлис, 1895; Латинская книга для чтения. Тифлис, 1911.

Літ.: Марр Н. Я. Отзыв о трудах Л. Г. Ло­­патинского // Зап. Восточ. отделения Рус. археол. об-ва. 1917. Т. 24; Меликсет-Беков Л. Л. Г. Лопатинский: Некролог // Заря Востока. 1922, 26 авг.; Памяти Л. Г. Лопатинского // Изв. Азерб. університета. 1925. Т. 4–5; Алиева А. Л. Г. Лопатинский (Жизнь и деятельность, работа по из­данию и изучению нартского эпоса ады­гов) // Тр. Карачаево-Черкес. НИИ эконо­­мики, истории, языка и лит-ры. Чер­­кесск, 1970. Вып. 6; Полєк В. Лев Лопатинсь­кий — дослідник Кавказу // Жовтень. 1984. № 9; Габуниа З. М. На­учные пор­­треты кавказоведов-лингвистов // Из истории лингвист. учений. Нальчик, 1991; Алієва А. Лев Лопатинський як орієнталіст і журналіст // Укр. журналістика в контекс­ті доби. Л., 2004; Кусова Л. Б. На­учно-просветительская и педаго­­ги­­чес­­кая деятельность Л. Г. Лопатин­­ско­­го, Т. П. Кашежева и П. И. Тамбиева на Северном Кавказе. Владикавказ, 2005; Бекоева Т. А., Кусова Л. Б. Просвети­­тельская деятельность Л. Г. Лопатинс­­кого в Северо-Кавказском регионе // Вест. Северо-Осетин. університета. 2010. № 4.

В. К. Чумаченко

Завантажити статтю