ЛЮБА́ЄВ Павло Кирилович (Любаевень Павел Кирил­лович; 24. 12. 1919, с. Пікшень, нині Нижньогород. обл., РФ — 29. 08. 2013, м. Саранськ, Респ. Мордовія, РФ) — ерзя-мордовський письмен­ник, пере­кладач. Член СП СРСР (1949). Заслужений письмен­ник Мордовії (1980). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Закін. Мордов. університет (Саранськ, 1961). У 1938–40 — на журналіст. роботі. 1946–70 служив у право­охорон. органах Мордовії. Від 1971 за­ймався твор. діяльністю. Друкувався у журналах «Сятко», «Мок­ша», «Чилисема». «Нева», «Волга», «Звезда», «Аврора», «Совет­ский воин», у газетах «Литературная Рос­сия», «Литературная газета», «Нижегородская правда». Літ. творчість роз­почав з пе­рекладац. діяльності. Пере­клав ерзя мовою чимало віршів О. Пу­шкіна, М. Лермонтова, М. Некра­сова, а також Т. Шевченка, Лесі Українки, П. Тичини та ін. За пе­рекл. творів Т. Шевченка, зокрема поеми «Катерина», вміщених у «Кобзарі», ви­даному 1940 ерзя мовою в Саранську, нагородж. Шевченків. комітетом України юві­лей. меда­л­лю до 125-річчя з дня народж. поета. Основна тематика творів Л. — події 2-ї світової війни, краса природи рідного краю. Окремі його вірші вміщено в «Антологии мордовской поэзии» (Саранск, 1987), пере­кладено рос., укр., удмурт., узб., молдав., татар., чувас., марій. та ін. мовами. Під­тримував дружні творчі стосунки з укр. поетами Р. Лубківським, В. Лучуком, П. Горецьким.