Любарський Семен Васильович

ЛЮБА́РСЬКИЙ Семен Васильович (20. 05. 1878, м. Тишовце, нині Томашів. пов. Люблін. воєводства, Польща — 1944, с. Скригічин, нині Холм. пов. Люблін. воєводства) — громадсько-політичний діяч, педагог. Походив із селян. родини. Закін. учит. семінарію у Холмі (1900). Учителював у Дубенці, потім у Скригічині, де й пере­бував до кінця життя. На­вчав дітей за пере­довими методиками, виховував у нац. дусі. Був одним з організаторів укр. громад.-освіт. життя в Грубешів. пов., зокрема провадив нелегал. курси української мови для дорослих. Під час 1-ї світової війни закін. фельд­шер. школу й служив санітаром на фронті. Входив до УЦР у Києві (1917–18), був її повноваж. пред­ставником на Грубешівщині. У листопаді 1918 — лютому 1920 і червні–вересні 1920 заарешт. та інтернов. польс. владою. Після звільне­н­ня брав активну участь в укр. політ. русі на Холмщині та Під­ляш­ші, ви­ступав проти нац. політики керівництва Польщі, закри­т­тя православ. церков та укр. шкіл. Був делегатом 1-го Укр. нар. зʼ­їзду Холмщини і Під­ляш­шя (1921). Спів­організатор 1922 Укр. вибор. комітету, уві­йшов до ЦК Вибор. блоку нац. меншин, від якого був обраний в окрузі Красно­став послом сейму Польщі (зберігав мандат до 1928). Як парламентарій послідовно об­стоював права українців у Польщі, вносив інтерпеляції стосовно бюджет., шкіл., церк. та ін. справ. 1924 обраний до президії Укр. нар. комітету Холмщини і Під­ляш­шя. Брав участь у роз­робці статуту укр. університету і політехніки, від­кри­т­тя яких як держ. у Львові домагалася укр. громадськість. У 1930-і рр. продовжував громад.-політ. і культ.-просвіт. діяльність. 1939 заарешт. і від­правл. до концтабору Береза-Картузька. Звільн. після роз­паду Польщі. Засн. і кер. музею ім. М. Грушевського у Холмі (1940–44). Публікував в укр. періодиці стат­ті з історії, шкільництва, церк. життя, етно­графії Холмщини і Під­ляш­шя. Залишив спогади «Холмські святі крипти та їх історія» (1942; опубл. у вид. «Записки НТШ», Л., 2013, ч. 50).

Завантажити статтю