МАЗНИ́Й Володимир Іванович (25. 11. 1935, с. Джулинівка, нині Іл­лінец. р-ну Вінн. обл. — 16. 07. 2001, Київ) — літературо­знавець, пере­­кладач. Закін. Київський університет (1959). Працював н. с. Ін­ституту літ-ри АН УРСР (1959–63); ред. видавництва «Наук. думка» (1963–95; обидва — Київ). Ви­вчав пита­н­ня історії укр. літ-ри 2-ї пол. 19 ст., укр. діалектології. Автор низки статей в «Укр. літ. енциклопедії», «Краткой лит. энциклопедии», а також роз­відок та рецензій у ж. «Дні­про», «Вітчизна», «Київ», «Радянське літературо­знавство», в «Студент. наук. працях Київ. університету», у г. «Вечірній Київ», «Робітнича газета», «Літературна Україна». Записував діалекти на Чорнобильщині для 1-го т. «Атласу української мови» (К., 1984). Ред., упорядник, автор коментарів вид. творів Т. Шевченка, Марка Вовчка, С. Ру­данського, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, І. Микитенка та ін. За його ред. ви­йшли антології «Тарас Шевченко. “Заповіт” мовами народів світу» (1964) та «Іван Франко. “Каменярі” мовами народів світу» (1983), більшість книжок 8-том. «Історії української літератури» (1967–71), зб. на пошану 80-річчя Р. Рахман­ного (Олійника) «Публіцист мислі і серця» (2000; усі — Київ). Упорядкував «Листи до Михайла Коцюбинського» у 4-х т. (К.; Ніжин, 2002–03). Повернув в історію літ-ри імена і твори В. Потапенка та Я. Жарка. Пере­клав окремі твори абхаз., башкир., білорус., болгар., нім., польс., татар. і франц. літ-р.