Макаренкознавство

МАКАРЕНКОЗНА́ВСТВО  — галузь педагогіки, присвячена вивченню науково-педагогічної та літературознавчої спадщини А. Макаренка, його біографії. Ідеї А. Макаренка — предмет багатьох дослідж. вітчизн. і зарубіж. науковців. Нині існує тенденція диференціювати М. на рад., укр. й міжнародне (західне). Найперші розвідки про життя і творчість А. Макаренка з’явилися у 1920-х рр. (Г. Ващенко, Н. Остроменцька). Цей напрям наук. дослідж. продовжили в 1940-х рр. М. Даденков, Ф. Науменко, М. Ніжинський, Я. Рєзник, А. Тер-Ге­­вондян (Україна), Є. Балабанович, І. Козлов, М. Лялін, Є. Мединський (РФ). У 1950–80-х рр. аналіз творчості педагога поглибили рад. учені М. Болдирев, М. Виноградова, М. Гетьманець, В. Гмурман, М. Гончаров, Л. Гордін, І. Зязюн, В. Колбановський, Ф. Корольов, В. Коротов, Б. Костелянець, В. Кумарін, Б. Лихачов, З. Малькова, Е. Моносзон, Л. Новикова, М. Павлова, В. Терський, М. Фере, А. Фролов та ін. У цей же період активізувалося М. у країнах колиш. Варшавського договору, в яких провід. макаренкознавцями були: М. Библюк, О. Левін (Польща), Е. Вайл, А. Данчулі (Румунія), Й. Гашковець, Т. Генек, А.-Ф. Козел, Павлік, Я. Скалкова (Чехословаччина), Р. Ангелова, Ж. Атанасов, Г. Гочев, І. Ілієв, Н. Чакиров (Болгарія), Д. Лукач, Ф. Патакі, А. Петрикаш, П. Рокушфалві (Угорщина), Г. Берґер, Г. Вілмс (НДР). Особливістю рад. М. був його вихід за межі педагогіки: визнано твор. внесок А. Макаренка в розвиток пед. психології (Н. Коломінський, Г. Костюк, А. Петровський), психології особистості (Б. Ананьєв, Н. Бондар, Л. Карамушка, К. Платонов), соц. психології (О. Зотова, М. Корнєв, А. Коваленко, Г. Ложкін, С. Максименко, Ф. Патакі, М. Пірен), літературознавства і літ. критики (М. Гетьманець), літ. естетики (Б. Брайніна, В. Єрмилов, Ю. Лукін, В. Щербина, Н. Четунова), дослідж. з етики (С. Карпенчук, Н. Корабльова, Е. Фаркаш), філософії (І. Зязюн, Я. Івандиков, П. Степанов, А. Фролов) та юрис­пруденції (Л. Шейнін). За його кн. «Педагогічна поема» та «Прапори на вежах» знято однойменні х/ф. Дві новели з «Книги для батьків» покладено в основу х/ф «Великі і маленькі». Це сприяло пропаганді ідей А. Макаренка в суспільстві. Зх. М. більш різновекторне за пед. ідеями, дослідн. методами й підходами, тому його поділяють на зх.-нім., зх.-європ. (без Великої Британії), англомовне, далекосх. (В’єтнам, Китай, Японія). Найвагоміший внесок у розвиток зх. М. здійснили нім. вчені Л. Адольфс, О. Анвайлер, З. Вайтц, Д. Лаутер, Х. Нооль, І. Рюттенауер, Л. Фрьозе, Е. Файфель, Е. Хаймпель, Ґ. Хілліґ та ін. Загалом рад. М. розвивалося в дусі офіц. педагогіки, в якій надавали особливого значення вихов. ідеям А. Макаренка та поширювали їх у світі. Натомість зх. науковці часто критикували окремі положення вихов. системи педагога, а також аналізували ті аспекти його творчості, які суперечили рад. ідеології й замовчувалися рад. макаренкознавцями. У 1988 ЮНЕСКО ухвалила рішення про святкування 100-річчя від дня народж. А. Макаренка; відбулися пам’ятні зустрічі в Україні, Німеччині, Угорщині, які започаткували співпрацю між рад. і зх. макаренкознавцями. Найвідоміші сучасні макаренкознавці: Н. Абашкіна, Н. Дічек, С. Карпенчук, П. Лисенко, Б. Наумов, А. Ткаченко, М. Окса, М. Ярмаченко (Україна), Р. Бескіна, В. Борисенков, Л. Гордін, Л. Гриценко, Т. Корабльова, С. Невська, В. Опаліхін, А. Фролов, В. Хелемендик, Л. Чубаров (РФ), З. Вайтц, Е. Гюнтер-Шелльхаймер, В. Ліндер, Ґ. Хілліґ (Німеччина), Ф. Патакі, А. Петрікаш (Угорщина), М. Библюк, О. Левін (Польща), Р. Едвардс (США), К. Мурто (Фінляндія), Х. Расмуссен (Данія), Й. Гашковець, Л. Пєха (Чехія), Сяо Су, Би Шуджи (Китай), Б. Клайндист (Франція), А. Холодюк (Молдова), В. Бойчев, О. Сачков (Болгарія). Нині укр. М. орієнтоване на об’єктивне висвітлення життя й твор. діяльності педагога поза політ. ідеологією й цензурою, неупередж. вивчення праць рад. і зх. попередників. Існують н.-д. центри дослідження М.; провідні в Україні — «Нова макаренкіана» при Сум. пед. університеті, Макаренка А. С. Музей (м. Кременчук), музей-заповідник А. Мака­ренка (с. Ковалівка Кременчуц. р-ну Полтав. обл.), кімната-музей А. Ма­­каренка та Макаренків. центр при Полтав. пед. університеті, особливістю якого є щорічне проведення макаренкозн. конф., зустрічей, а також створення Макаренківської асоціації Міжнародної (1991), що, окрім іншого, публікує власний макаренкозн. альманах «Витоки педагогічної майстерності». За кордоном найвідомішим центром дослідження М. є лаб. «Макаренко-реферат» при Марбурз. університеті (Німеччина; від 1968), наук. праці якої мали знач. вплив на розвиток не лише світ., а й укр. М. Окремий напрям міжнар. М. — студії рос. дослідників, що продовжують школу рад. М.; осн. осередки — Рос. макаренків. асоціація, Моск. пед. музей А. Макаренка, лаб. «Виховна педагогіка А. Макаренка» при Нижньогород. пед. університеті.

Завантажити статтю