Макроекономіка — Енциклопедія Сучасної України

Макроекономіка

МАКРОЕКОНО́МІКА (від макро... і економіка) – складова частина економічної теорії, що досліджує проблеми подолання фундаментальної супе­­речності між суспільними потребами та економічними ресурсами, які використовують для задоволення цих потреб. Сусп. потреби мають тенденцію до постій. зростання, а екон. ресурси зазвичай обмежені, тому вирішення цієї суперечності можливе лише за умови ефектив. використання різноманіт. ресурсів (див. Людські ресурси, Матеріальні ресурси, Природні ресурси, Технічні ресурси, Трудові ресурси). На відміну від ін. екон. наук, М. розглядає фундам. суперечність люд. сусп-ва не з позицій окремих суб'єктів, а з погляду нац. економіки загалом. У руслі аналізу ефективності функціонування екон. системи макроекономісти вивчають такі заг. процеси і явища, як циклічність економічного розвитку, інфляція, безробіття, економічне зростання; обчислюють й аналізують сукупні (агреговані) макроекон. показники: валовий внутрішній продукт, валовий національний доход, рівень безробіття, індекс цін, обсяг сукуп. попиту та сукуп. пропозиції, сукупні споживчі витрати тощо. Агрегування в М. – об'єднання однорід. екон. показників у максимально великі групи, формування сукупності специфіч. екон. одиниць таким чином, щоб вони складали одне ціле. Так, у нац. економіці макроекономісти виокремлюють лише 4 екон. суб'єк­­ти: сектор домаш. госп-в, підприємниц. сектор, держ. сектор, іноз. сектор, кожен із яких – типовий представник екон. суб'єк­­тів даного типу. При цьому для цілей макроекон. аналізу відбирають лише ті риси поведінки суб'єкта, що властиві абсолютно кожному з них. Множинність попитів (спожив., інвестиц., попиту держави та ін.) агрегується в єдиний сукуп. попит, ціни на окремі блага об'єднують у заг. рівень цін, витрати усіх домогосподарств розглядають як сукупні споживчі витрати. Найбільш агрегованим показником на нац. рівні є ВВП, що характеризує величину всієї продукції, випущеної в країні, та наданих послуг у вартіс. вираженні. Макроекон. агрегування не зводиться до простого підсумовування властивостей окремих елементів, оскільки економіка – складна орган. система, якій притаманна емерджентність (від англ. emergence – виникнення, по­ява нового). Емерджентні властивості з'явля­ються у процесі діалект. переходу кількіс. змін у якісні, тобто при формуванні системи як органіч. цілого, окремі елементи якого не володіють властивостями і якостями всієї системи. Недоліком макроекон. агрегування фахівці вважають певну втрату інформації, водночас застосування цього методу полегшує виявлення сутності та тенденцій макроекон. процесів. Осн. методом макроекон. аналізу є екон.-матем. моделювання госп. процесів (див. Моделювання економічних процесів). У М. широко використовують екон. моделі – формалізов. описи (логічні, графічні, алгебраїчні) різних екон. явищ і процесів з метою виявлення функціонал. взаємозв'язків між ними. Макроекон. моделі класифікують за ступ. узагальнення (абстрактно-теор. і конкретно-екон.), структуризації (мало- та багаторозмірні), охоплення (відкриті й закриті). У кожній з них присутні 2 типи змінних: екзогенні (зовн.), які визначають поза моделлю, та ендогенні (внутр.), притаманні внутр. будові моделі. Гол. ендогенні параметри макроекон. моделей: нац. дохід, рівень зайнятості, рівень цін, ставка заробіт. плати і ставка відсотка. М. як наука виконує низку функцій, зокрема теор.-пізнавал., світоглядно-виховну та практичну. Теор.-пізнавал. функція М. – пояснення закономірностей розвитку нац. економіки, процесів і явищ екон. життя сусп-ва. Вона дає змогу зрозуміти, чому одні країни швидко розвиваються, а інші відстають; чому в одних періодах ціни відносно стабільні, а в ін. простежуються високі темпи інфляції тощо. Зміст світоглядно-вихов. функції – формування екон. мислення, екон. психології та екон. культури людей. М. допомагає формувати нову екон. культуру, що відповідає реаліям ринк. економіки. Її осн. риси: прагнення до заощадження, екон. господарювання, відповідальність за результати своєї діяльності. Сутність практич. функції М. полягає у виробленні рекомендацій державі щодо шляхів розв'язання макроекон. проблем. У макроекон. політиці країни знаходять відображення осн. проблеми макроекон. науки, що постають перед нею на сучас. етапі розвитку сусп-ва: збільшення обсягів нац. вироб-ва, екон. зростання, розвиток нац. економіки; стабільність цін, контроль за інфляц. процесами; ефективна та повна зайнятість ресурсів, зокрема й зниження рівня безробіття; забезпечення ефектив. зовн.-екон. діяльності, зокрема позитив. сальдо торг. та платіж. балансів. Вирішують зазнач. проблеми за допомогою методів, інструментів, важелів макроекон. регулювання. На макроекон. рівні досліджують: обсяг і структуру нац. продукту і нац. доходу; причини цикліч. коливань і кон'юнк­тур. змін в економіці; чинники, що регулюють зайнятість у мас­штабах нац. економіки; природу і механізм інфляції та антиінфляц. регулювання; механізми і чинники екон. зростання; зовн.-екон. взаємодію нац. економік; здійснюють теор. обґрунтування цілей, форм та методів реалізації макроекон. політики держави. Засновником сучас. макроекон. теорії вважають англ. економіста Дж.-М. Кейнса, каталізатором виникнення М. – світ. екон. кризу 1929–33 (т. зв. Велику депресію), яка охопила усі промислово розвинені країни. Тогочас. ринк. механізм виявився нездатним відновити порушену рівновагу, що символізувало кризу неокласич. теорії. Дж.-М. Кейнс відкинув ідеї класиків про автомат. регулювання ринк. економіки, довів необхідність держ. регулювання нац. економіки і теоретично обґрунтував структуру вбуд. у ринк. механізм інструментів державного регулювання економіки, без яких ринок не може ефективно виконувати свої функції. Поява його осн. праці «The General Theory of Employment, Interest and Money» («Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», Лондон, 1936) відповідала потребам часу. Кейнсіан. теорія стала своєрід. відповіддю екон. науки на найбільшу кризу системи вільного підприємництва, здійснивши своєрід. переворот у принцип. положеннях неокласики. Цей переворот у наук. поглядах на функціонування ринк. економіки часто називають «кейнсіан. революцією». Відправ. пункт теор. системи Дж.-М. Кейнса – ефектив. попит в органіч. єдності з проблемою досягнення повної зайнятості. Гол. причиною таких кризових явищ, як безробіття, недовантаження вироб. потужностей, зниження темпів зро­­стання обсягів вироб-ва він визначав недостат. ефектив. попит. На думку Дж.-М. Кейнса, держава повинна стимулювати попит або збільшенням своїх видатків, або розширенням грош. маси. При цьому найважливішу роль він відводив фіскал. політиці держави, а гол. інструментом для упр. сукуп. попитом вважав держ. бюджет: під час економічної кризи держава має скорочувати податки і збільшувати держ. видатки навіть за рахунок зростання держ. дефіциту (посилюючи таким чином сукуп. попит); за екон. зростання – збільшувати податки і обмежувати видатки. Становленню М. сприяла поява регуляр. статистики за нац. рахунками, що дозволило вивчати взаємозв'язок макроекон. явищ і процесів. Система нац. рахунків, у межах якої нині розраховують осн. макроекон. показники, виникла у 1930–40-х рр. в економічно розвинутих країнах (США, Великій Британії, Франції, Норвегії, Швеції), оскільки вже у той час уряди цих країн потребували інформації, необхід. для вироблення ефектив. екон. політики і регулювання ринк. економіки. Зародження М. пов'я­­за­­не із 1930-ми рр., однак існував і «докейнсіан.» період її розвитку, зокрема ще 1566 франц. економіст Ж. Боден, досліджуючи причини інфляції у Франції, зробив свій внесок у кількісну теорію грошей; 1664 засн. класич. політекономії англ. економіст В. Петті вперше у світі розрахував нац. дохід Англії; 1758 родоначальник франц. школи фізіократів Ф. Кене видав «Tableau Économique» («Економічну табли­­цю»), яка була першою спробою аналізу відтворення сусп. продукту. Тривалий час кейнсіанство залишалося дієвою теорією практич. регулювання економіки провід. країн світу і його ототожнювали з М. Однак у 1970-х рр. комплекс соц.-екон. і політ. чинників зумовив повернення до теор. шкіл і поглядів, що обстоюють ринк. механізми регулювання економіки. Стратегія держ. регулювання економіки через упр. сукуп. попитом перестала відповідати об'єктив. реаліям екон. життя, з'явилися такі неоконсервативні екон. теорії, як теорія рац. очікувань, економіка пропозиції, монетаризм М. Фрідмена (амер. економіст, лауреат Нобелів. премії з економіки 1976). Останній – автор реформов. варіанту кількіс. теорії грошей, в основу якої покладено теорію перманент. доходу. М. Фрідмен проаналізував динаміку сукуп. попиту на гроші та його вплив на економіку, запропонував відмовитися від використання кредитно-грош. важелів для впливу на рівень вироб-ва та безробіття, в якості цілей грошово-кредит. політики визначив контроль на цінами. Співавтор теорії економіки пропозиції амер. економіст А. Лаффер на противагу ефектив. попиту зосередив увагу на факторах, що визначають пропозицію ресурсів (для стимулювання зростання заощаджень і випуску запропонував зниження податків). На думку розробника теорії рац. очікувань амер. економіста Р. Лукаса (лауреат Нобелів. премії з економіки 1995), побудова макроекон. моделей повинна базуватися на екон. інформації про сучас. стан і перспективи розвитку економіки, вплив якої окремі індивіди враховують при прийнятті рішень щодо максимізації доходів. Зазнач. теорії об'єднує ідея мінімізації держ. втручання в економіку, при цьому йдеться не про принцип. заперечення держ. регулювання, а про неприйняття конкрет. екон. політики, засн. на кейнсіан. методах регулювання. У свою чергу кейнсіанство продовжує розвиватися у межах пост- і неокейнсіан. течій. Таким чином, сучасну М. Уже не можна зводити лише до кейнсіан. теорії, оскільки це динам. і дискусійна наука, що постійно вирішує нові проблеми.

Літ.: Кейнс Дж. М. Общая теория за­­нятости, процента и денег / Пер. с англ. Москва, 2012; Тарасевич В. М., Петруня Ю. Є. та ін. Історія економічних вчень: Підруч. К., 2013; Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підруч. К., 2015; Солонінко К. С. Макроекономіка: Навч. посіб. К., 2015.

О. Ю. Гулевич, Г. М. Луньова


Покликання на статтю