Макроекономіка

МАКРОЕКОНО́МІКА (від макро... і економіка) — складова частина економічної теорії, що досліджує про­блеми подола­н­ня фундаментальної супе­­речності між су­спільними потребами та економічними ресурсами, які використовують для задоволе­н­ня цих потреб. Сусп. потреби мають тенденцію до по­стій. зро­ста­н­ня, а екон. ресурси за­звичай обмежені, тому виріше­н­ня цієї суперечності можливе лише за умови ефектив. викори­ста­н­ня різноманіт. ресурсів (див. Людські ресурси, Матеріальні ресурси, Природні ресурси, Технічні ресурси, Трудові ресурси). На від­міну від ін. екон. наук, М. роз­глядає фундам. суперечність люд. су­спільства не з позицій окремих субʼєктів, а з по­гляду нац. економіки загалом. У руслі аналізу ефективності функціонува­н­ня екон. системи макро­економісти ви­вчають такі заг. процеси і явища, як циклічність економічного роз­витку, інфляція, безробіття, економічне зро­ста­н­ня; обчислюють й аналізують сукупні (агреговані) макроекон. показники: валовий внутрішній продукт, валовий національний доход, рівень без­робі­т­тя, індекс цін, обсяг сукуп. попиту та сукуп. пропозиції, сукупні споживчі витрати тощо. Агрегува­н­ня в М. — обʼ­єд­на­н­ня однорід. екон. показників у максимально великі групи, формува­н­ня сукупності специфіч. екон. одиниць таким чином, щоб вони складали одне ціле. Так, у нац. економіці макро­економісти ви­окремлюють лише 4 екон. субʼєк­­ти: сектор домаш. госп-в, під­приємниц. сектор, держ. сектор, іноз. сектор, кожен із яких — типовий пред­ставник екон. субʼєк­­тів даного типу. При цьому для цілей макроекон. аналізу від­бирають лише ті риси поведінки субʼєкта, що властиві абсолютно кожному з них. Множин­ність попитів (спожив., інвестиц., попиту держави та ін.) агрегується в єдиний сукуп. попит, ціни на окремі блага обʼ­єд­нують у заг. рівень цін, витрати усіх домогосподарств роз­глядають як сукупні споживчі витрати. Найбільш агрегованим показником на нац. рівні є ВВП, що характеризує величину всієї продукції, випущеної в країні, та на­даних послуг у вартіс. виражен­ні. Макроекон. агрегува­н­ня не зводиться до простого під­сумовува­н­ня властивостей окремих елементів, оскільки економіка — складна орган. система, якій притаман­на емерджентність (від англ. emergence — виникне­н­ня, по­ява нового). Емерджентні властивості зʼявля­ються у процесі діалект. пере­ходу кількіс. змін у якісні, тобто при формуван­ні системи як органіч. цілого, окремі елементи якого не володіють властивостями і якостями всієї системи. Недоліком макроекон. агрегува­н­ня фахівці вважають певну втрату інформації, водночас за­стосува­н­ня цього методу полегшує виявле­н­ня сутності та тенденцій макроекон. процесів. Осн. методом макроекон. аналізу є екон.-матем. моделюва­н­ня госп. процесів (див. Моделюва­н­ня економічних процесів). У М. широко використовують екон. моделі — формалізов. описи (логічні, графічні, алгебраїчні) різних екон. явищ і процесів з метою виявле­н­ня функціонал. взаємозвʼязків між ними. Макроекон. моделі класифікують за ступ. узагальне­н­ня (абстрактно-теор. і конкретно-екон.), структуризації (мало- та багаторозмірні), охопле­н­ня (від­криті й закриті). У кожній з них присутні 2 типи змін­них: екзоген­ні (зовн.), які ви­значають поза моде­л­лю, та ендоген­ні (внутр.), притаман­ні внутр. будові моделі. Гол. ендоген­ні параметри макроекон. моделей: нац. дохід, рівень зайнятості, рівень цін, ставка заробіт. плати і ставка від­сотка. М. як наука виконує низку функцій, зокрема теор.-пі­знавал., світо­глядно-виховну та практичну. Теор.-пі­знавал. функція М. — поясне­н­ня закономірностей роз­витку нац. економіки, процесів і явищ екон. життя су­спільства. Вона дає змогу зро­зуміти, чому одні країни швидко роз­виваються, а інші від­стають; чому в одних періодах ціни від­носно стабільні, а в ін. простежуються високі темпи інфляції тощо. Зміст світо­глядно-вихов. функції — формува­н­ня екон. мисле­н­ня, екон. психології та екон. культури людей. М. допомагає формувати нову екон. культуру, що від­повід­ає реаліям ринк. економіки. Її осн. риси: прагне­н­ня до заощадже­н­ня, екон. господарюва­н­ня, від­повід­альність за результати своєї діяльності. Сутність практич. функції М. полягає у вироблен­ні рекомендацій державі щодо шляхів роз­вʼяза­н­ня макроекон. про­блем. У макроекон. політиці країни знаходять від­ображе­н­ня осн. про­блеми макроекон. науки, що постають перед нею на сучас. етапі роз­витку су­спільства: збільше­н­ня обсягів нац. виробництва, екон. зро­ста­н­ня, роз­виток нац. економіки; стабільність цін, контроль за інфляц. процесами; ефективна та повна зайнятість ресурсів, зокрема й зниже­н­ня рівня без­робі­т­тя; забезпече­н­ня ефектив. зовн.-екон. діяльності, зокрема позитив. сальдо торг. та платіж. балансів. Вирішують за­знач. про­блеми за допомогою методів, інструментів, важелів макроекон. регулюва­н­ня. На макроекон. рівні досліджують: обсяг і структуру нац. продукту і нац. доходу; причини цикліч. коливань і конʼюнк­тур. змін в економіці; чин­ники, що регулюють зайнятість у мас­­штабах нац. економіки; природу і механізм інфляції та антиінфляц. регулюва­н­ня; механізми і чин­ники екон. зро­ста­н­ня; зовн.-екон. взаємодію нац. економік; здійснюють теор. об­ґрунтува­н­ня цілей, форм та методів реалізації макроекон. політики держави. Засновником сучас. макроекон. теорії вважають англ. економіста Дж.-М. Кейнса, каталізатором виникне­н­ня М. — світ. екон. кризу 1929–33 (т. зв. Велику де­пресію), яка охопила усі промислово роз­винені країни. Тогочас. ринк. механізм виявився не­здатним від­новити порушену рівновагу, що символізувало кризу неокласич. теорії. Дж.-М. Кейнс від­кинув ідеї класиків про автомат. регулюва­н­ня ринк. економіки, довів необхідність держ. регулюва­н­ня нац. економіки і теоретично об­ґрунтував структуру вбуд. у ринк. механізм інструментів державного регулюва­н­ня економіки, без яких ринок не може ефективно виконувати свої функції. Поява його осн. праці «The General Theory of Employment, Interest and Money» («Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», Лондон, 1936) від­повід­ала потребам часу. Кейнсіан. теорія стала своєрід. від­повід­дю екон. науки на найбільшу кризу системи вільного під­приємництва, здійснивши своєрід. пере­ворот у принцип. положе­н­нях неокласики. Цей пере­ворот у наук. по­глядах на функціонува­н­ня ринк. економіки часто називають «кейнсіан. революцією». Від­прав. пункт теор. системи Дж.-М. Кейнса — ефектив. попит в органіч. єд­ності з про­блемою досягне­н­ня повної зайнятості. Гол. причиною таких кризових явищ, як без­робі­т­тя, недовантаже­н­ня вироб. потужностей, зниже­н­ня темпів зро­­­ста­н­ня обсягів виробництва він ви­значав недо­стат. ефектив. попит. На думку Дж.-М. Кейнса, держава повин­на стимулювати попит або збільше­н­ням своїх видатків, або роз­шире­н­ням грош. маси. При цьому найважливішу роль він від­водив фіскал. політиці держави, а гол. інструментом для упр. сукуп. попитом вважав держ. бюджет: під час економічної кризи держава має скорочувати податки і збільшувати держ. видатки навіть за рахунок зро­ста­н­ня держ. дефіциту (посилюючи таким чином сукуп. попит); за екон. зро­ста­н­ня — збільшувати податки і обмежувати видатки. Становлен­ню М. сприяла поява регуляр. статистики за нац. рахунками, що до­зволило ви­вчати взаємозвʼязок макроекон. явищ і процесів. Система нац. рахунків, у межах якої нині роз­раховують осн. макроекон. показники, виникла у 1930–40-х рр. в економічно роз­винутих країнах (США, Великій Британії, Франції, Норвегії, Швеції), оскільки вже у той час уряди цих країн потребували інформації, необхід. для виробле­н­ня ефектив. екон. політики і регулюва­н­ня ринк. економіки. Зародже­н­ня М. повʼя­­за­­не із 1930-ми рр., однак існував і «докейнсіан.» період її роз­витку, зокрема ще 1566 франц. економіст Ж. Боден, досліджуючи причини інфляції у Франції, зробив свій внесок у кількісну теорію грошей; 1664 засн. класич. політ­економії англ. економіст В. Петті вперше у світі роз­рахував нац. дохід Англії; 1758 родоначальник франц. школи фізіократів Ф. Кене видав «Tableau Économique» («Економічну табли­­цю»), яка була першою спробою аналізу від­творе­н­ня сусп. продукту. Тривалий час кейнсіанство залишалося дієвою теорією практич. регулюва­н­ня економіки провід. країн світу і його ототожнювали з М. Однак у 1970-х рр. комплекс соц.-екон. і політ. чин­ників зумовив поверне­н­ня до теор. шкіл і по­глядів, що об­стоюють ринк. механізми регулюва­н­ня економіки. Стратегія держ. регулюва­н­ня економіки через упр. сукуп. попитом пере­стала від­повід­ати обʼєктив. реаліям екон. життя, зʼявилися такі неоконсе­рвативні екон. теорії, як теорія рац. очікувань, економіка пропозиції, монетаризм М. Фрідмена (амер. економіст, лауреат Нобелів. премії з економіки 1976). Остан­ній — автор реформов. варіанту кількіс. теорії грошей, в основу якої покладено теорію перманент. доходу. М. Фрідмен про­аналізував динаміку сукуп. попиту на гроші та його вплив на економіку, за­пропонував від­мовитися від викори­ста­н­ня кредитно-грош. важелів для впливу на рівень виробництва та без­робі­т­тя, в якості цілей грошово-кредит. політики ви­значив контроль на цінами. Спів­автор теорії економіки пропозиції амер. економіст А. Лаф­фер на противагу ефектив. попиту зосередив увагу на факторах, що ви­значають пропозицію ресурсів (для стимулюва­н­ня зро­ста­н­ня заощаджень і випуску за­пропонував зниже­н­ня податків). На думку роз­робника теорії рац. очікувань амер. економіста Р. Лукаса (лауреат Нобелів. премії з економіки 1995), побудова макроекон. моделей повин­на базуватися на екон. інформації про сучас. стан і пер­спективи роз­витку економіки, вплив якої окремі індивіди враховують при прийнят­ті рішень щодо максимізації доходів. За­знач. теорії обʼ­єд­нує ідея мінімізації держ. втруча­н­ня в економіку, при цьому йдеться не про принцип. заперече­н­ня держ. регулюва­н­ня, а про не­прийня­т­тя конкрет. екон. політики, засн. на кейнсіан. методах регулюва­н­ня. У свою чергу кейнсіанство продовжує роз­виватися у межах пост- і неокейнсіан. течій. Таким чином, сучасну М. Уже не можна зводити лише до кейнсіан. теорії, оскільки це динам. і дис­кусійна наука, що по­стійно вирішує нові про­блеми.

Завантажити статтю