Максимович Десанка

МА́КСИМОВИЧ Десанка (Максимовић Десанка; 16. 05. 1898, с. Рабровиця побл. м. Валєво, Сербія — 11. 02. 1993, Белґрад) — сербська письмен­ниця, пере­кладачка. Член (1959), дійс. чл. (1965) Серб. АН і мистецтв. Закін. Белґрад. університет (1924), потім навч. у Сорбон­ні (Париж), де захистила дипломну роботу про Ж. дʼАрк. Викладала серб. мову в жін. гімназіях Белґрада (1926–53), мандрувала Югославією. У поезії М. звучить як пейзажна та інтимна лірика, так і патріотична. Загалом її твори носять жит­тєстверджувал., романтич. характер. Основу вірша складають мелодія і ритм, властиві природі серб. мови. Авторка числен. оповідань, дорож. записів. Популяризувала серб. мовою зарубіж. літературу, зокрема українську. Пере­клала поезії «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Іван Під­кова», «Заповіт», «Мені однаково, чи буду», «Минають дні, минають ночі», «Чи ще зійдемося знову?», «Сонце заходить, гори чорніють» та ін. твори Т. Шевченка, що вві­йшли до зб. «Kobzar» (1969); здійснила більшість перекл. до першої в Югославії зб. творів Лесі Українки «Ломикамен» (1971; обидві — Белґрад), за що їй присуджено між­нар. премію ім. І. Франка (1982). У пере­кладац. доробку М. — також твори І. Франка, М. Рильського, Л. Костенко. 1966 і 1981 від­відала Київ, Львівщи­ну. Окре­мі твори М. пере­клали Д. Пав­личко, І. Світличний, Р. Луб­ківський, В. Гримич, З. Гончарук, В. Лучук, О. Сенатович, В. Морга, О. Дзюба, Л. Петик, М. Рябчук, О. Шевченко. Після смерті засн. Фундацію та премію її імені. М. встановлено памʼятники у Валєво (1990) та Белґраді (2007).

Завантажити статтю