Максимович Десанка

Визначення і загальна характеристика

МА́КСИМОВИЧ Десанка (Максимовић Десанка; 16. 05. 1898, с. Рабровиця побл. м. Валєво, Сербія — 11. 02. 1993, Белґрад) — сербська письмен­ниця, пере­кладачка. Член (1959), дійс. чл. (1965) Серб. АН і мистецтв. Закін. Белґрад. університет (1924), потім навч. у Сорбон­ні (Париж), де захистила дипломну роботу про Ж. дʼАрк. Викладала серб. мову в жін. гімназіях Белґрада (1926–53), мандрувала Югославією. У поезії М. звучить як пейзажна та інтимна лірика, так і патріотична. Загалом її твори носять жит­тєстверджувал., романтич. характер. Основу вірша складають мелодія і ритм, властиві природі серб. мови. Авторка числен. оповідань, дорож. записів. Популяризувала серб. мовою зарубіж. літературу, зокрема українську. Пере­клала поезії «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Іван Під­кова», «Заповіт», «Мені однаково, чи буду», «Минають дні, минають ночі», «Чи ще зійдемося знову?», «Сонце заходить, гори чорніють» та ін. твори Т. Шевченка, що вві­йшли до зб. «Kobzar» (1969); здійснила більшість перекл. до першої в Югославії зб. творів Лесі Українки «Ломикамен» (1971; обидві — Белґрад), за що їй присуджено між­нар. премію ім. І. Франка (1982). У пере­кладац. доробку М. — також твори І. Франка, М. Рильського, Л. Костенко. 1966 і 1981 від­відала Київ, Львівщи­ну. Окре­мі твори М. пере­клали Д. Пав­личко, І. Світличний, Р. Луб­ківський, В. Гримич, З. Гончарук, В. Лучук, О. Сенатович, В. Морга, О. Дзюба, Л. Петик, М. Рябчук, О. Шевченко. Після смерті засн. Фундацію та премію її імені. М. встановлено памʼятники у Валєво (1990) та Белґраді (2007).

Тв.: Песме. 1924; Зелени витез. 1930; Нове песме. 1936; Ослобођење Цвете Андрић. 1945; Песник и завичај. 1946; Отаџбина у првомајској поворци. 1949; Отаџбино, ту сам. 1951; Мирис земље. 1955; Заробљеник снова. 1960; Говори тихо. 1961; Тражим помиловање, лирска дискусија с Душановим закоником. 1964; 1969; На шеснаести рођен­дан. 1970; Немам више времена. 1973; Летопис Перунових потомака. 1976; Пес­ме из Норвешке. 1976; Слово о љубави. 1983; Памтићу све. 1988 (усі — Белґрад); укр. перекл. — Казка про Коротковічну. К., 1968; [Вірші] // Всесвіт. 1973. № 2; 1978. № 5; 1985. № 9; [Вірші] // Гончарук З. Злагода. К., 1981; [Вірші] // Світовий сонет. К., 1983; [Вірші] // ЛУ. 1983, 26 трав.; [Вірші] // Поклик. К., 1984; [Вірші] // Київ. 1984. № 12; Лірика. К., 1985; Таємниця старого гнома. К., 1985.

Літ.: Митропан П. Музика слова // Все­світ. 1970. № 11; Lj. Dordevič. Pes­ničko, delo, Maksimović. Beograd, 1973; Є. П. [Пащенко Є. М.]. Десанка Максимович // Словʼян. літературо­знавство і фольклористика. 1975. Вип. 10; Десанка Максимовић: Живот, песме, кри­тике. Бео­град, 1978; Лубківський Р. Десанка Максимович // Всесвіт. 1978. № 5; Його ж. Пісня про людське серце // Максимович Д. Лірика. К., 1985; О. Красић-Марјановић. Памтићу све: Десанка Максимовић (1898–1993). Бео­­град, 2013.

Є. М. Пащенко

Завантажити статтю