МАЛА́ І ВЕЛИ́КА ВЕДМЕ́ДИЦІ — сузірʼя пів­нічної пів­кулі неба. Пл. Малої Ведмедиці (М. В.; лат. Ursa Minor, UMi) складає на небес. сфері 256 квадрат. градусів. У цьому сузірʼї — 29 видимих не­озброєним оком зір. Окрасою і найважливішим елементом М. В. є най­яскравіша зоря α. Її в астрономії називають Полярною (Polaris), оскільки вона знаходиться буквально поряд (на від­стані менше 1°) з Пн. Полюсом світу — умов. точкою на небес. сфері, через яку проходить вісь оберта­н­ня Землі. Саме тому Полярна зоря слугує найкращим орієнтиром для ви­значе­н­ня напрямку на Пн. Астеризм М. В. утворений 7-ма зорями, оста­н­ня з яких в «ручці» ковша — Полярна. На­ступні за яскравістю зорі: β (Κохаб), γ (Феркад), δ, ε, ζ³ і η. Кохаб і Феркад утворюють ще один астеризм — Вартові Полюса. За заг. кількістю зір сузірʼя М. В. посідає одне з остан. місць серед 88-ми нині ві­домих сузірʼїв. У ньому немає особливо яскравих галактик або туман­ностей, воно не містить величез. емісій. чи темних пилових хмар, знаходиться на окраїні Молоч. шляху, тому зробити фото­графію М. В. з хорошим зображе­н­ням дуже складно. Осн. особливістю цього сузірʼя є те, що його можна легко побачити в будь-який час року, зокрема й на всій тер. України. У сузірʼї М. В. — радіант метеор. потоку Урсіди. Пл. Великої Ведмедиці (В. В.; лат. Ursa Major, UMa) складає на небес. сфері 1280 квадрат. градусів (3-й показник серед всіх 88-ми сузірʼїв). У цьому сузірʼї — 29 видимих не­озброєним оком зір (всього астрономи нарахували 125). Сім най­яскравіших зір — ε (Аліот), α (Дубхе), η (Бенетнаш), ζ (Міцар), β (Мерак), γ (Фекда), δ (Мегрез) — утворюють фігуру, яка нагадує ківш з ручкою. Аліот і Дубхе мають яскравість 1,8 видимої зоряної величини та слугують дорого­вказами для звʼяз­­ку із зоряним сусідом — сузірʼям М. В. Метеорні потоки: Урсіди, Леоніди-Урсіди, Квітневі Урсіди. У заг. плані сузірʼя В. В. дуже привабливе для спо­стережень небес. обʼєктів галактич. мас­штабу — в ньому нараховують понад 50 галактик і туман­ностей. За своїми роз­мірами спірал. галактика М 101 (Вертушка) від­далена від Сонця на 8 млн світл. р. і пере­вищує наший Молоч. шлях. М. В. і В. В. дуже часто згадуються у давньогрец. міфах. За легендою, вони зʼявилися на небі в знак вдячності за порятунок бога неба, грому і блискавки Зевса. Їх описували давньогрец. вчені та письмен­ники, зокрема й Гомер. Вони є у каталозі зоряного неба «Альмагест» давньогрец. астрономома Клавдія Птолемея у серед. 2 ст. Їх знали також астрономи Давніх Єгипту та Китаю, Вавилона. Фінікій. мореплавці використовували М. В. у навігац. цілях, на від­міну від греків, які орієнтувалися на В. В., хоча вона більше від­далена від Поляр. зорі. Тому Полярну зорю часто називали фінікійською, або фінікіянкою. Від 2000 до н. е. до 500 н. е. Кохаб була най­ближчою до Пн. полюса яс­­кравою зіркою, саме вона в цей час й ві­ді­гравала роль Поляр. зорі (про це свідчить її араб. назва Кохаб-эль-Шемаль — Зоря Пів­ночі). Щоб зна­йти на небі Полярну зорю М. В., слід подумки провести пряму лінію через 2 зорі В. В. Аліот і Дубхе та продовжити її на пʼятикрат. від­тинок між ними до пере­тину з яскравою зіркою. Українці здавна для означе­н­ня М. В. використовували назви Малий Віз, Малий Ківш, Пасіка; В. В. — Великий Віз, Візок, Плуг, Лось, Сім Мудреців та ін.