Микитенко Іван Кіндратович

Визначення і загальна характеристика

МИКИТЕ́НКО Іван Кіндратович (25. 08(06. 09). 1897, с. Рівне Єлисаветгр. пов. Херсон губ., нині Новоукр. р-ну Кіровогр. обл. — 18. 10. 1937, Київ) — письмен­ник, драматург. Батько Олега, дід Євгена, Оксани та Юрія Микитенків. 1911 вступив до Херсон. військ.-фельдшер. училища. Від грудня 1914 — на фронтах 1-ї світової вій­ни, де служив у дивізій. лазареті 50-ї піхот. дивізії 8-ї армії. Після демобілізації 1917 повернувся у рідне село, брав участь у боротьбі з тифом у селах Єлисавет­градщини, завідував лікар. пунктом у с. Нечаївка (нині Компаніїв. р-ну Кіровогр. обл.), писав вірші й короткі пʼєси для організов. ним самодіял. театру. 1922–26 навч. в Одес. мед. ін­ституті. У місц. періодиці на­друкував понад 300 віршів, фейлетонів, нарисів, статей. Цикл оповідань «Етюди червоні» («Нуник», «З гарячих днів», «Гордій» та ін.) уві­йшли до проз. зб. «На сонячних гонах» (Х., 1926). Член спілки пролетар. письмен­ників «Гарт», від 1924 — керівник її одес. філії. Не залишаючи навч., 1925–26 — зав. літ. частини Одес. держ. драм. театру. На­прикінці 1926 пере­їхав до Харкова, де 1927 закін. мед. ін­ститут. Активно сприяв під­готовці Всеукр. зʼ­їзду пролетар. письмен­ників, згодом став одним із кер. ВУСПП. 1927–29 у Харкові ви­йшли поема «В огні», пʼєса «Іду», повісті «Брати» та «Гавриїл Кириченко — школяр», збірка повістей і оповідань «Вуркагани», 1933 — роман «Ранок» про пере­вихова­н­ня молодих правопорушників. Під враже­н­ням по­їздки до Німеч­чини й Чехо-Словач­чини видав кн. подорож. нарисів «Голуби миру» (Х., 1929; перекл. рос. — 1930, груз. — 1932). Писав також пʼєси: «Диктатура» (1929), «Кадри» («Світіть нам, зорі», 1930), «Справа честі» (1931), «Дівчата нашої країни» (1932), «Бастилія Божої Матері» (1933), «Маруся Шурай» (1934), «Соло на флейті» (1935), «Дні юно-сті» (1936), «Як сходило сонце» (1937; опубл. 1962 у ж. «Жовтень»). Їх ставили в театрах України, Білорусі, Грузії, Вірменії, РФ, Татар­стану, Узбеки­стану та ін. Окремі твори М. пере­кладені англ., білорус., болгар., башкир., груз., іспан., нім., молдов., польс., рос., франц., чес. мовами. Брав участь у проведен­ні Між­нар. конф. рев. письмен­ників у Харкові (1930); був головою укр. делегації на 1-му Всесвіт. кон­гресі письмен­ників у Парижі (1935); пред­ставляв укр. літературу на 2-му Всесвіт. антифашист. кон­гресі пи-сьмен­ників в Іспанії (1937), де був обраний до бюро Між­нар. асоц. письмен­ників на захист культури. Восени 1937 М. став черговою жертвою цькувань і наклепів. 3 жовтня його виключили з партії (реабіліт. 1956) за фальшивими звинуваче­н­нями «як людину, яка приховувала від партії своє куркул. походже­н­ня, надала притулок своєму брату — куркул. бандиту, мала звʼязки з троцькістами й буржуаз. націоналістами, сві­домо допомагала шкодити укр. літ-рі». На­ступ. дня пові­домив дружині, що йде в НКВС здавати особисту зброю. 18 жовтня його зна­­йшли застреленим у скроню на околиці Києва. За офіц. версією, М. здійснив самогубство, хоча існують вагомі свідче­н­ня, що смерть була насильницькою. На честь письмен­ника на­звані вулиці в Києві й Кропивницькому. У школі його імені в рідному селі встановлено памʼятник (скульп­тор А. Фуженко) та від­крито літ.-мемор. музей.

Тв.: Ви­брані твори: В 2 т. 1957–58; На фронті літератури. 1927–1937: Стат­ті, доповіді, промови. 1962; Зі­бра­н­ня творів: У 6 т. 1964–65; Театральні мрії. Публіцистика. Листи. 1968; Пʼєси. 1972; Твори: В 4 т. 1982–83 (усі — Київ).

Літ.: Микитенко О. І. Сонячні гони: Спогади про Івана Микитенка. К., 1967; Шуменко Л. Г. Іван Микитенко (1897–1937): Бібліогр. покажч. Кр., 1972; Гри-горʼєва С. В., Фоміна Н. І. Іван Микитенко: Публікації творів: Бібліогр. покажч. О., 1984; Арюпіна Л. В., Рикун І. Е. Іван Микитенко. Література про життя і творчість. Ч. 1–2. О., 1993.

В. А. Бурбела

Завантажити статтю