Мисик Василь — Енциклопедія Сучасної України

Мисик Василь

МИ́СИК Василь Олександрович (псевд. і крипт.: Норд В., В. М., В. Н., М. В.; 11(24). 07. 1907, с. Новопавлівка, нині Межів. р-ну Дніпроп. обл. – 03. 03. 1983, Харків) – письменник, перекладач. Премія ім. М. Рильського (1977) за перекладац. діяльність. У 1920-х – на поч. 1930-х рр. належав до Спілки селян. письменників «Плуг», літ. орг-цій Пролітфронт, ВУСПП. Один із перших чл. Спілки рад. письменників України (1934). У 1920 на М. звернув увагу вчитель-поет А. Казка, який невдовзі зошит із його віршами передав П. Тичині. 1924 П. Тичина разом з І. Дніпровським запросили М. до Харкова, де у різний час він закін. таджиц. відділ. технікуму сходознавства (1933), навч. на матем. ф-ті ун-ту (1957), працював кор. у вид-ві, зав. б-ки Будинку літераторів ім. В. Еллана-Блакитного (1927–34), бухгалтером підшипник. з-ду (1949–56). Знав рос., польс., нім., франц., англ., перс. мови, а також есперанто. Перший вірш надрукував, за влас. згадкою, «в окруж. газеті у Павлограді» восени 1922. В укр. літ-ру М. увів П. Тичина, опублікувавши в ж. «Червоний шлях» (1923, № 1) його сонет «Зонá» (з поясненням назви: «…погоріле під час посухи зерно»), а в пізніших числах – ще кілька творів, отриманих від А. Казки. Відтоді поет активно друкувався у ж. «Знання», «Всесвіт», «Плужанин», «Життя й революція», «Молодняк», «Червоні квіти», «Плуг», «Пролітфронт», «Літературний ярмарок», г. «Культура і побут», «Зоря» та ін. Дебютував зб. «Трави» (Х., 1927) – це бентежна лірика, пройнята філософією укр. села і степу. В наступ. збірках – «Блакитний міст» (1929), «Чотири вітри» (1930; обидві – Харків), «Будівники», «Турксиб» (обидві – Харків; Київ, 1933) – М. стає все залежнішим від рад. політики колективізації с. госп-ва та індустр. гігантоманії. Це, проте, не врятувало його від арешту. 4 листопада 1934 заарешт. і ув’язнений як начебто чл. антирад. терорист. орг-ції. Незаслужене покарання відбував у Соловец. таборах (РФ, 1935–40). Учасник 2-ї світ. вій­ни (1941–42, 1945); в’язень нім. концтаборів (Житомир, Сянок, Заґан; 1942–45). Реабіліт. 1956, тоді ж поновлений у Спілці рад. письменників України, однак до кінця життя перебував під наглядом спецслужб. Перед війною М. Рильський ризикнув нагадати про М. публікацією його поеми «Хата» («Радянська література», 1940, № 10–12) – на твір не забарилася брудна замовниц. критика. Після реабілітації, усе ж, підтриманий авторитет. письменниками, ред. ж. «Прапор», М. повернувся у літ-ру. Попри цензурні та ін. перешкоди, періодично видавав нові книги – поет. зб. «Вибране» (К., 1958), «Борозни» (Х., 1962), «Верховіття» (1963), «Чорнотроп» (1966), «Біля криниці» (1967), «Лан» (1970), «Берег» (1972), «Планета» (1977; усі – Київ); зб. оповідань, нарисів і статей «Брянський ліс» (1978), «Зустрічі» (1982; обидві – Харків). У поемах «Щастя», «Гетьманівна» утверджував тезу, що добро, набуте чужою, а не своєю працею, не можна вважати щастям. Своєрідна поет. «візитівка» М. – вірш «Сучасність». У поезії «Треба пройти півсвіту…» прихована поетова біографія. Чимало поезій – на світ., особливо сх., мотиви. Серед таких – поеми «Камболет» і «Завойовник». Перша – звеличення незрадливої, саможертовної, а тому всепереможної, людської дружби, друга – викриття нікчемності колись грізного руїнника столиць і нищителя народів – хана (в ін. місці – «вождя») перед лицем смерті. Для дошкільнят «на корей. нар. мотив» написав казку «Знайко» (окреме вид. – К., 1960). У прозі М. особливих успіхів не здобув. Дебютував оповіданням «Ґалаґанів сон» (1930), потім видав нариси «Тисячі кілометрів» (1931; обидва вид. – Харків; Київ) і «Казахстанська маґістраля» (Х., 1932). Усе це – в дусі тогочас. ейфорії соціаліст. буд-ва. Повоєнна проза – переважно про війну: оповідання «Страх», «Вовки», «На станції», «Комбат», «Сержант Шевченко», повість «Тривога». Особливо значуща перекладац. діяльність М. До арешту він встиг видати в своїй інтерпретації «Пісні та поеми» Р. Бернса (Х.; К., 1932), а вже його переклади з Дж. Дос Пассоса («1919» // «Дж. Дос Пассос. Твори», т. 4, Х.; К., 1935) і Д. Дефо («Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим», К., 1938) вийшли анонімно. У київ. серії «Перлини світ. лірики», зокрема, побачили світ перекладені М. твори Рудакі («Вибране», 1962), О. Хайяма («Рубаї», 1965), Гафіза («Лірика», 1971). У цій же серії видав «Поезії» Р. Бернса (1965; разом з М. Лукашем) та «Поезії» Дж. Кітса (1968). Переклав також роман О’Генрі «Королі і капуста» (К., 1962), трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта», «Тимон Афінський». Серед ін. авторів, яких перекладав М., – Фірдоусі, Ібн Сіна (Авіценна), Нізамі, Сааді, Джамі, Махтумкулі, Дж. Мільтон, Дж.-Ґ. Байрон, П.-Б. Шеллі, Й.-В. Ґете, П. Беранже, О. Пушкін, Г. Лонґфелло, В. Вітмен, Р. Та­ґор, Х. Смирненський, О. Абаше­лі, Максим Танк. Автор передмов до творів перекладених ним класиків і до збірок сучасників, рец. (на кн. О. Ведміцького, М. Ри­льського, В. Сосюри, М. Йогансена, В. Поліщука, Є. Григорука, С. Бена), спогадів (про М. Зерова, В. Свідзинського). Окремі твори М. перекладені рос., білорус., чес., болгар., словац. та ін. мовами. Архів поета зберігається в Харків. літ. музеї. НСПУ і ред. ж. «Дніпро» 1995 встановили літ. премію ім. М. за поет. книги і переклади.

Тв.: Твори: У 2 т. К., 1983; Серед сонячної повені. К., 1987; Захід і Схід: Переклади. К., 1990; Чорнотроп. Х., 2007.

Літ.: Муратов І. Освітлене сучасністю // ЛГ. 1958, 23 верес.; Масенко Т. Поезія Василя Мисика // Масенко Т. Життя і пісня: Нариси і статті. К., 1960; Шалата М. Художнє слово правди // ЛУ. 1977, 11 лют.; Драч І. Прекрасне слово від серця // Драч І. Духовний меч. К., 1983; Костюк Г. Василь Мисик // Сучасність. 1983. № 9; Хитрук В. Василь Мисик. К., 1987; Ільницький М. Все­світ у краплині // Ільницький М. У вимірах часу. К., 1988; Боровий В. Він виростав із глибин // ЛУ. 1997, 18 верес.; Лупій О. Феномен Василя Мисика // Там само. 2007, 18 жовт.; Український письменник Василь Мисик (1907–1983): Бібліогр. покажч. Х., 2007; Шугай О. Цвіт вишні, або Втрачене кохання Василя Мисика. К., 2016; Гриців Н. Василь Мисик: різногранний діамант українського художнього перекладу. В., 2017.

М. Й. Шалата

Статтю оновлено: 2018

Покликання на статтю
М. Й. Шалата . Мисик Василь // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=64643 (дата звернення: 16.10.2021)