Мартович Лесь — Енциклопедія Сучасної України

Мартович Лесь

МАРТО́ВИЧ Лесь (Олекса Семенович; псевд. і крипт.: Олекса Семенів, Лесь М., Л. М., М.; 12. 02. 1871, с. Торговиця Пільна, нині Торговиця Городенків. р-ну Івано-Фр. обл. – 11. 01. 1916, с. Погарисько, нині Жовків. р-ну Львів. обл., похов. у сусід. с. Монастирок того ж р-ну) – письменник, юрист, громадський діяч. Народився в сім’ї сільс. писаря, який здобув освіту самостійно. Навч. у г-зіях у Коломиї (нині Івано-Фр. обл., 1882–90), звідки, як невдовзі і його друга В. Стефаника, виключено за «політику» (обидва належали до таєм. гуртка, захоплювалися радикал. рухом, проводили просвітн. роботу в Дрогобичі та селах, 1890–92). Відтоді студіював право в Чернів. ун-ті (через матер. труднощі провчився недовго), екстерном склав іспит у Львів. ун-ті (1909). У 1914 здобув ступ. д-ра права, та вже, тяжко хворий, не мав часу займатися юрид. роботою. Усе труд. життя перебивався випадк. заробітками – переважно як пом. адвоката в малих містах і с-щах Га­­личини (Снятин, Коломия, Кути, Городок, Щирець). Від поч. 1890-х рр. – чл. Рус.-укр. радикал. партії, друкувався в її часописах «Народ», «Хлібороб». 1895–96 служив у австро-угор. армії. 1897–98 на запрошення партії редагував у Львові г. «Громадський голос». 1898 агітував на Тернопіллі за обрання І. Франка депутатом австр. парламенту. Згодом (1911) його самого партія висунула кандидатом у парламентарі, та, не маючи сил протистояти підступам і фальші в передвибор. боротьбі, він зняв свою кандидатуру. У червні 1911 безробітний, знеможений нестатками й недугою М. поселився у свого друга, адвоката І. Кунціва, на х. Улицько-Зарубане (побл. с. Середкевичі, нині Яворів. р-ну Львів. обл.). Під час 1-ї світ. вій­ни садиба І. Кунціва зазнала руйнування, що відповідно й відбилося на архіві М. Останні місяці життя провів у Погариську, куди признач. адміністратором покинутих через вій­ну госп-в. Як письменник М., за влуч. характеристикою К. Трильовського, – «неоціненний своїм гумором і сатирою». Уже в 6-му кл. г-зії (1888) написав гуморист. оповідання «Нечитальник» (первісно – «Рудаль»), яке дуже високо оцінив М. Павлик, але яке не сподобалося І. Франкові. І хоч пізніше І. Франко висловлювався про його творчість із захопленням, це назавжди вселило в М. якусь непевність щодо свого таланту, й не раз до писання треба було його заохочувати. На думку В. Стефаника, який допоміг М. видати «Нечитальника» окремою книжечкою (Чц., 1889) і був натхненником та певною мірою співтворцем другого гімназій. оповідання М. «Лумера» (1891), присвяч. М. Павликові, М. – «геніальний письменник». 1900 під назвою «Нечитальник» у Львові побачила світ перша зб. оповідань і новел М. Згодом там само видано його зб. «“Хитрий Панько” і инші оповідання» (1903), «“Стрибожий дарунок” і инші оповідання» (1905). Твори «Смертельна справа» і «Війт», публікації яких у г. «Свобода» (1903, № 48 і 1904, № 3) конфісковані «прокураторією» (перший частково, другий повністю), вийшли, кожний окремо – 1904, а 1907 – разом, в одній книжці. 1910 в Коломиї А. Крушельницький видав зб. «Українська новела. (Вибір нарисів і новел Василя Стефаника, Івана Семанюка, Леся Мартовича)» – з біограмами письменників. 1911 була готова до друку повість М. «Забобон», проте опубл. лише 1917. Майже всі твори М. – про галиц. село, яке він знав досконало. Очевидно, юрид. практика розвинула в ньому особливу спостережливість, увагу до деталей. Марко Черемшина назвав його «сатириком-фотографом». Загалом викривал. пафос творів М. стосується кричущої щодо укр. селянства несправедливості австро-угор. влади, яку в Галичині уособлювали переважно поляки. Непосильні податки, штрафи, безпросвітні злидні часто штовхали селянина в залежність від пана, лихваря, а ті вже вміли так «узяти його в крепи, що й умерти ніяк» («Мужицька смерть»). Просвітниц. твори М. учили селян, що за кращу долю потрібно боротися. З неабиякою силою сарказму він засуджує рабську покору ніби-людей «муссікусів» у памфлеті-алегорії «Віднайдений рукопис про руський край». На вигляд нормал. людину, а насправді хруня, що цілує панську руку, яка його б’є, змальовано в оповіданні «Іван Рило». Типаж у творах М., а також топоніміка, – це нерідко самохарактеристики: пігмей Рило, пан Деришкірський, о. Кабанович, суддя Кривдунський, с. Тупівці. Найчастіше в соц. сатирі М. критикуються австр. вибори («Хитрий Панько», «Війт», «Квіт на п’ятку», «Смертельна справа»), судова система («Зле діло», «За топливо»). Як юрист М. написав і видав своїм коштом працю «Реформа подружного закона» (1906). Щодо повісті «Забобон» – то це «широко закроєна і різка картина всіх верств сільської людності: селянства, духовенства та дрібної шляхти…» (М. Зеров). Властиво, це перша частина своєрід. літопису галиц. життя, який був задуманий як трилогія. В юні роки М. записував нар. творчість. У передмові до свого вид. «Галицько-руські народні приповідки» (1905) І. Франко зазначив, що серед джерел використав і «збірочку приказок із Русова та інших сіл Снятинського повіту», яку уклав М. У рідному селі засн. Мартовича Леся Літературно-меморіальний музей, встановлено погруддя М. (1980-і рр., скульптор Є. Дзиндра).

Тв.: Твори: [В 3 т.]. Краків; Л., 1943; Твори. К., 1963; Забобон. К., 1985; Повне зібрання творів: У 2 т. Ів.-Ф., 2015.

Літ.: Лесин В. Лесь Мартович. К., 1963; Стефаник В. Перший твір Леся Мартовича // Стефаник В. Твори. К., 1964; Лесь Мартович: Бібліогр. покажч. Л., 1968; Погребенник Ф. Лесь Мартович. К., 1971; Кубик М. І., Липчук В. Ф. Літературно-меморіальний музей Леся Мартовича у Торговиці: Путівник. Уж., 1977; Горак Р. Лесь Мартович: Роман-есе. К., 1990; Шалата М. Франко і Мартович // «Покутська трійця» й літ. процес в Україні кін. ХІХ – поч. ХХ ст.: Мат. наук. конф. Дрогобич, 2001; «Покутська трійця» в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. Ів.-Ф., 2006.

М. Й. Шалата

Статтю оновлено: 2018

Покликання на статтю
М. Й. Шалата . Мартович Лесь // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=65959 (дата звернення: 29.09.2021)