Павлик Михайло Іванович

Визначення і загальна характеристика

ПА́ВЛИК Михайло Іванович (псевд. і крипт.: Коломийчук Михайло, М. П., Р. К., Хмара, Hucuł, Rusin; 17. 09. 1853, с. Монастирське, нині у складі м. Косів Івано-Франківської обл. — 26. 01. 1915, Львів) — письменник, публіцист, редактор, видавець, бібліограф, перекладач, громадсько-політичний діяч. Член НТШ (1900). Навчався на філософському факультеті Львівського університету (від 1874; відрахований через арешт у січні 1877 за звинуваченням в участі у таємному товаристві, був засуджений до 6-місячного ув’язнення). Свої перші віршовані спроби, літературознавчі та фольклористичні розвідки опублікував у місячнику «Друг» (1874–77), який почав виходити у світ як орган «москвофільської» студентської організації «Академический кружок», що існувала у Львові від 1871. Упродовж 1874–75 часопис фактично видавали три студенти — А. Дольницький, С. Лабаш і П. Видавці публікували матеріали розмовною мовою, намагалися перетворити журнал із русофільського на демократичний орган. Під впливом виступів на його сторінках 1876 М. Драгоманова («Украинщина или рутенщина?» тощо) та внаслідок зусиль передової молоді на чолі з П. й з приходом у редакцію народовців І. Франка, В. Левицького та ін. вдалося запровадити в часописі народну мову. Аналізуючи тематику й проблематику журналу «Друг» нової орієнтації, варто зазначити, що чи не найважливішою з-поміж усіх була проблема народності не лише в етнографічному, краєзнавчому уявленні, а й у конкретно-соціальному, соціологічному розумінні. У цьому аспекті актуальними й досить дієвими були рецензії та огляди П., подані під псевдонімами та криптонімами. Перейшовши на демократичні позиції, редакція часопису все більше уваги приділяла питанням літературно-теоретичної боротьби. І хоча в деяких статтях та рецензіях П. немає такого широкого літературознавчого погляду, глибини аналізу, аргументації, теоретичних висновків, блискучої форми викладу, що властиві публікаціям І. Франка, усе ж його виступи, часом локальні й більш полемічні, аніж критико-літературознавчі, мали неабияке значення у спрямуванні літератури в русло демократизму і реалізму. У низці виступів П. гостро критикував небажані, шкідливі тенденції у розвитку літературної мови, у спробах відірвати літературу від життя. Публікуючи статтю «Николай Васильевич Гоголь», критик високо оцінює творчість цього письменника за правдивість, реалізм, за соковиту народну мову. П., як і його друг та соратник І. Франко, був одним із перших прогресивних редакторів в історії української газетно-журнальної періодики, видавцем, популяризатором наукових знань, художньо-мистецьких цінностей. Разом з І. Франком редагував журнал «Громадський друг» (1878; вийшло 2 числа, які поліція конфіскувала, а П. як редактора й автора оповідання «Ребенщукова Тетяна» було засуджено на 6 місяців ув’язнення), на сторінках якого критикували тогочасний суспільний лад в Австро-Угорщині, захищали права трудового народу, а також альманахи «Дзвін» і «Молот», в яких вміщували бібліографічні матеріали з української, російської, польської, сербської та німецької літератур. 1879–82 перебував у Женеві, де брав участь у виданні журналу «Громада». 1890 разом з І. Франком, Т. Окуневським став членом-засновником Русько-української радикальної партії, обирався її головою. Редагував журнали «Народ» (1890–1895), «Хлібороб» (1891–1895), «Громадський голос» (1897–1901, 1909). У 1897–1904 — перший бібліотекар книгозбірні НТШ. Упорядкував і видав каталог бібліотеки Ю. Крашевського (Краків, 1888), листування М. Драгоманова з багатьма громадсько-культурними діячами; опублікував низку праць про нього; зібрав і видав у 4-х томах його фольклорні праці під назвою «Розвідки М. Драгоманова про українську народну словесність і письменство» (Л., 1899–1907). Уклав перший і єдиний прижиттєвий бібліографічний покажчик творів Каменяра — «Спис творів Івана Франка за перше 25-літє єго літературної діяльности. 1874–1898» (Л., 1898). Автор розвідки «Про русько-українські народні читальні» (Л., 1887); повістей «Пропащий чоловік» (1878), «Вихора» (1889). У 1974 в Києві видано книгу «Народні пісні в записах Михайла Павлика». Перекладав із німецької, французької, російської та польської мов твори Г. Гауптмана, Г. Ібсена, В. Реймонта, Л. Толстого, Г. Успенського, М. Чернишевського та ін. Зібрав власну приватну бібліотеку, яку разом із багатим історичним архівом заповів Національному музею у Львові імені Андрея Шептицького (передана 1911).

Завантажити статтю