Павлик Михайло Іванович

ПА́ВЛИК Михайло Іванович (псевд. і крипт.: Коломийчук Михайло, М. П., Р. К., Хмара, Hucuł, Rusin; 17. 09. 1853, с. Монастирське, нині у складі м. Косів Івано-Франківської обл. — 26. 01. 1915, Львів) — письмен­ник, публіцист, редактор, видавець, бібліо­граф, пере­кладач, громадсько-політичний діяч. Член НТШ (1900). На­вчався на філософському факультеті Львівського університету (від 1874; від­рахований через арешт у січні 1877 за звинуваче­н­ням в участі у таємному товаристві, був засуджений до 6-місячного увʼязне­н­ня). Свої перші віршовані спроби, літературо­знавчі та фольклористичні роз­відки опублікував у місячнику «Друг» (1874—77), який почав виходити у світ як орган «москвофільської» студентської організації «Академический кружок», що існувала у Львові від 1871. Упродовж 1874—75 часопис фактично видавали три студенти — А. Дольницький, С. Лабаш і П. Видавці публікували матеріали роз­мовною мовою, намагалися пере­творити журнал із русофільського на демократичний орган. Під впливом ви­ступів на його сторінках 1876 М. Драгоманова («Украинщина или рутенщина?» тощо) та внаслідок зусиль пере­дової молоді на чолі з П. й з приходом у редакцію народовців І. Франка, В. Левицького та ін. вдалося за­провадити в часописі народну мову. Аналізуючи тематику й про­блематику журналу «Друг» нової орієнтації, варто за­значити, що чи не найважливішою з-поміж усіх була про­блема народності не лише в етно­графічному, крає­знавчому уявлен­ні, а й у конкретно-соціальному, соціологічному ро­зумін­ні. У цьому аспекті актуальними й досить дієвими були рецензії та огляди П., по­дані під псевдонімами та криптонімами. Пере­йшовши на демократичні позиції, редакція часопису все більше уваги приділяла пита­н­ням літературно-теоретичної боротьби. І хоча в деяких ста­т­тях та рецензіях П. немає такого широкого літературо­знавчого по­гляду, глибини аналізу, аргументації, теоретичних висновків, блискучої форми викладу, що властиві публікаціям І. Франка, усе ж його ви­ступи, часом локальні й більш полемічні, аніж критико-літературо­знавчі, мали неабияке значе­н­ня у спрямуван­ні літератури в русло демократизму і реалізму. У низці ви­ступів П. гостро критикував небажані, шкідливі тенденції у роз­витку літературної мови, у спробах ві­ді­рвати літературу від життя. Публікуючи ста­т­тю «Николай Васильевич Гоголь», критик високо оцінює творчість цього письмен­ника за правдивість, реалізм, за соковиту народну мову. П., як і його друг та соратник І. Франко, був одним із перших про­гресивних редакторів в історії української газетно-журнальної періодики, видавцем, популяризатором наукових знань, художньо-мистецьких цін­ностей. Разом з І. Франком редагував журнал «Громадський друг» (1878; ви­йшло 2 числа, які поліція конфіскувала, а П. як редактора й автора оповіда­н­ня «Ребенщукова Тетяна» було засуджено на 6 місяців увʼязне­н­ня), на сторінках якого критикували тогочасний су­спільний лад в Австро-Угорщині, захищали права трудового народу, а також альманахи «Дзвін» і «Молот», в яких вміщували бібліо­графічні матеріали з української, російської, польської, сербської та німецької літератур. 1879—82 пере­бував у Женеві, де брав участь у ви­дан­ні журналу «Громада». 1890 разом з І. Франком, Т. Окуневським став членом-засновником Русько-української радикальної партії, обирався її головою. Редагував журнали «Народ» (1890—1895), «Хлібороб» (1891—1895), «Громадський голос» (1897—1901, 1909). У 1897—1904 — перший бібліотекар книгозбірні НТШ. Упорядкував і видав каталог бібліотеки Ю. Крашевського (Краків, 1888), листува­н­ня М. Драгоманова з багатьма громадсько-культурними діячами; опублікував низку праць про нього; зібрав і видав у 4-х томах його фольклорні праці під на­звою «Роз­відки М. Драгоманова про українську народну словесність і письменство» (Л., 1899—1907). Уклав перший і єдиний прижит­тєвий бібліо­графічний покажчик творів Каменяра — «Спис творів Івана Франка за перше 25-літє єго літературної діяльности. 1874—1898» (Л., 1898). Автор роз­відки «Про русько-українські народні читальні» (Л., 1887); повістей «Пропащий чоловік» (1878), «Вихора» (1889). У 1974 в Києві ви­дано книгу «Народні пісні в записах Михайла Павлика». Пере­кладав із німецької, французької, російської та польської мов твори Г. Гауптмана, Г. Ібсена, В. Реймонта, Л. Толстого, Г. Успенського, М. Чернишевського та ін. Зібрав власну приватну бібліотеку, яку разом із багатим історичним архівом заповів Національному музею у Львові імені Андрея Шептицького (пере­дана 1911).

Завантажити статтю