Морський гідрофізичний інститут НАНУ

МОРСЬКИ́Й ГІДРОФІЗИ́ЧНИЙ ІН­СТИТУ́Т НАНУ (МГІ) — науково-дослідна установа в галузі гідрофізики морського середовища. До рос. анексії АР Крим у березні 2014 до складу океанол. комплексу МГІ входили: у Севастополі — гол. ін­ститут (осн. наук. від­діли: автоматизації океаногр. дослідж.; гідрофізики шельфу; взаємодії океану й атмо­сфери; ядер. гідрофізики; турбулентності; динаміки океаніч. процесів; океано­графії; теорії хвиль; систем. аналізу; оптики моря; ди­станцій. методів дослідж.; мор. інформ. си­стем і технологій), СКТБ (осн. діяльність у галузі мор. приладобудува­н­ня), Наук.-тех. центр викори­ста­н­ня ресурсів шельфу (НТЦ «Шельф»; марикультура, тех. і технол. су­провід та аналіз взаємодії в системі «госп. обʼєкт–мор. середовище»), видавн.-полігр. під­приємство «Наук.-вироб. центр “ЕКОСІ-Гідрофізика”»; у смт Кацивелі — Екс­перим. від­діл. (регіон. полігон фіз.-клімат. і екол. спо­стережень з мор. платформою). Також функціонувало Від­діл. гідро­акустики в Одесі. МГІ мав сучасну наук.-тех. базу, унікал. океаногр. прилади та комплекс при­йому й обробле­н­ня супутник., гід­ро­метеорол. та ін. інформації. 2015 рос. владою Ін­ститут зараховано у структуру РАН.

Його історія роз­почалася 1929, коли з ініціативи та під керівництвом В. Шулейкіна на скелі Приборна, на узбереж­жі Чорного моря, в Кацивелі була створ. Чорномор. гідрофіз. станція АН СРСР (ЧГС) — перша в світі стаціонарна мор. станція, при­значена для систематич. спо­стережень за фіз. процесами та явищами в прибереж. зоні моря та атмо­сфері. Завдяки спо­стереже­н­ням на ЧГС за шторм. хвилями та моделюван­ню в екс­перим. шторм. басейні закладено фіз. основи теорії мор. хвилюва­н­ня. Результати екс­перим. і теор. робіт у галузі гідрооптики, гідро­акустики, електромагніт. явищ у океані, молекуляр. фізики моря та біо­фізики мор. середовища В. Шулейкін узагальнив у моно­графії «Физика моря» (Москва; Ленин­град, 1941; від­значена 1942 Сталін. премією). 1948 у м. Любліно (нині у межах Москви) на базі ЧГС і Мор. гідрофіз. лаб. (раніше — від­діл Ін­ституту теор. геофізики АН СРСР) створ. МГІ АН СРСР, першим дир. (до 1957) якого став В. Шулейкін. Від­тоді Ін­ститут досліджував тепл. явища в океані, тепл. взаємодію між океаном, атмо­сферою та материками, вплив океану на клімат і погоду. В. Шулейкін увів у геофізику термодинамічне уявле­н­ня про 4 роди тепл. машин у системі «океан–атмо­сфера–материк». МГІ активно працював у рамках про­грами Між­нар. геофіз. року (1957–58). Були здійснені кілька екс­педицій на спеціально побудованому для гідрофіз. дослідж. Світ. океану н.-д. судні «Михайло Ломоносов», виконано низку фундам. дослідж. у Антарктиці та Атлантич. океані, зокрема 1959 під час 5-го рейсу від­крито течію Ломоносова в Тропіч. Атлантиці. За це від­кри­т­тя та дослідж. по­гранич. течій Тропіч. Атлантики група вчених МГІ отримала Держ. премію СРСР (1970; С. Богуславський, Г. Григорʼєв, А. Колесников, Г. Пономаренко, А. Саркисян, О. Фельзенбаум, М. Ханайченко). У серпні 1961 МГІ пере­дано до системи АН УРСР. 1962 його директором став (до 1974) А. Колесников. 1963 МГІ пере­базовано у Севастополь. Під керівництвом А. Колесникова започатковано новий наук. напрям, повʼязаний із роз­робле­н­ням автоматизов. системи збира­н­ня, пере­дава­н­ня й опрацюва­н­ня інформації про фіз. поля океану. Ін­ститут пере­творився на ви­знану авторитетну установу у галузі ви­вче­н­ня фіз. процесів у Світ. океані, автоматизації океаногр. і гідрофіз. дослідж. та мор. наук. приладобудува­н­ня. 1968 роз­почато створе­н­ня СКТБ — провід. роз­робника й виробника мор. приладів. У рамках про­грами між­нар. дослідж. було продовжене екс­перим. й теор. ви­вче­н­ня особливостей водної циркуляції Тропіч. Атлантики. Узагальне­н­ням стало ви­да­н­ня Між­уряд. океаногр. комісією ЮНЕСКО «Океано­графического атласа Тропической Атлантики» (1976), пере­важну частину 1-го тому якого склали карти, укладені в МГІ (1973). У 1969 введено в екс­плуатацію н.-д. судно «Академік Вернадський»; екс­педиції МГІ брали участь у між­нар. про­грамах з ви­вче­н­ня фіз. структур Атлантич. океану та його морів. За цикл праць «Системные ис­следования Тропической Атлантики» Б. Нелєпо, А. Колесников, М. Хлистов, І. Тимченко та О. Новоселов від­значені Державною премією УРСР у галузі н. і т. (1979). У 1974–85 МГІ очолював Б. Нелєпо. У цей час ученими одержано фундам. результати про закономірності формува­н­ня клімату океану, синоптичну мінливість і тонку структуру гідрофіз. полів, динаміку гравітац. хвиль, а також у галузі гідрооптики, ізотоп. та фіз. хімії моря. Під­сумком стали числен­ні публікації, зокрема моно­графія «Синоптические вихри в океане» (Б. Нелєпо та ін.; К., 1980). Продовжували роботи зі створе­н­ня нових вимірюв. комплексів та інформ. систем для дослідж. Світ. океану. Б. Нелєпо започаткував новий наук. напрям дослідж. МГІ — супутник. гідрофізику, що з того часу є одним з основних в Ін­ституті. У ці роки МГІ разом з ін. наук. та вироб. організаціями здійснено перші комплексні довго­строк. екс­перименти з ди­станцій. зондува­н­ня океану з викори­ста­н­ням океаногр. супутників (про­грами «Океан-Е» та «Океан-О»). За цикл дослідж. у галузі супутник. гідрофізики Б. Нелєпо та Ю. Терьохін від­значені Державною премією СРСР (1989). Роз­виток косміч. океано­графії вивів дослідж. Ін­ституту на якісно новий рівень. Як гол. організація МГІ брав участь у багатьох віт­чизн. і між­нар. екс­перим. про­грамах. 1985 директором при­значено В. Єремєєва, під керівництвом якого Ін­ститут істотно роз­ширив спектр наук. дослідж. екол.-океаногр. профілю, роз­горнув роботи з ви­вче­н­ня та моделюва­н­ня динаміки склад. мор. систем, приділяв увагу інформ. й аналіт. су­проводу між­дисциплінар. комплекс. моніторингу та контролю за їхнім станом і еволюцією на основі сучас. тех.-аналіт. засобів та інформ. технологій, продовжував роз­виток супутник. гідрофізики. У тому ж році засн. «Морской гидрофизический журнал» (2015 зареєстровано як рос. наук. ви­да­н­ня). Було інтенсифіковано комплексні дослідж. з ви­вче­н­ня закономірностей функціонува­н­ня склад. динаміч. систем у широкому просторово-часовому діапазоні, фіз. та фіз.-хім. взаємодії водного середовища з атмо­сферою і дон­ними від­кладами. Встановлено природу й причини динаміки верх. межі сірководневої зони та виявлено звʼязки між фіз., хім., біол. процесами, вплив антропоген. факторів на її утворе­н­ня. За цикл праць з теор. й екс­перим. ви­вче­н­ня особливостей механізмів пере­несе­н­ня речовини та фіз.-хім. фракціонува­н­ня домішок у водах Атлантич. океану і Чорного моря та на межі мор. середовища з атмо­сферою і дном В. Єремєєв, О. Без­бородов, Л. Іванов удостоєні премії ім. В. Вернадського АН УРСР у галузі геології, геохімії, геофізики і гідрофізики (1989). Цей період ознаменувався проведе­н­ням ботан. дослідж. зі збира­н­ням колекцій. матеріалу під час викона­н­ня комплекс. робіт 3-х рейсів н.-д. судна «Академік Вернадський»: 24-й в Індій. океані (1981), 34-й в Амазонці та прилеглій частині Атлантич. океану (1986), 42-й в Атлантич. й Індій. океанах (1990–91). Екс­педиції очолювали Р. Греку, Л. Мусатенко. У цей же період за цикл робіт «Формирование и взаимодействие крупномас­­штабной циркуляции и стратификации Черного моря» Миколі та його сину Сергію Булгаковим присуджено премію ім. В. Вернадського НАНУ (1998). У 2010 директором МГІ (від 2000 був в. о. дир.) став В. Іванов, під керівництвом якого активізувалися дослідж. мор. шельф. зон і закономірностей функціонува­н­ня прибереж. мор. екосистем в умовах антропоген. та техноген. навантаже­н­ня для оптимал. планува­н­ня роз­витку конкрет. природ. регіону й економічно об­ґрунтованого викори­ста­н­ня ресурсів шельфу з одночас. оздоровле­н­ням екол. стану мор. середовища. Роботи зосереджені на комплекс. ви­вчен­ні Азово-Чорномор. бас. й окремих, стратегічно важливих для України, р-нів Світ. океану з метою створе­н­ня наук. і тех. засад між­дисциплінар. моніторингу, діа­гнозу й про­гнозу стану мор. середовища, глобал. і регіон. варіацій клімату, рац. викори­ста­н­ня природ. ресурсів, зниже­н­ня негатив. наслідків природ. ката­строф, запобіга­н­ня негатив. наслідкам антропоген. впливу на прибережні акваторії. Спів­роб. МГІ під наук. керівництвом Г. Коротаєва брали участь у роз­витку системи оператив. спо­стережень і про­гнозу стану мор. середовища (оперативна океано­графія) від етапу реалізації концепції супутник. моніторингу океану до створе­н­ня системи діа­гнозу й про­гнозу тривимір. полів течій, температури й солоності Чорного моря. За узагальне­н­ня багаторіч. праць з регіон. океано­графії В. Єремєєв, М. Булгаков, В. Бєляєв і В. Іванов у складі автор. колективу удостоєні Держ. премії України в галузі науки і техніки (2000).

Протягом остан. десятиліть Ін­ститут пере­творився на регіон. центр оператив. про­гнозу стану мор. середовища Чорного моря. МГІ був актив. учасником нац., відом. і між­нар. про­грам та проектів ООН, ЮНЕСКО, Глобал. фонду навколиш. середовища, ЄС, НАТО, Фонду цивіл. дослідж. США, Укр. наук.-технол. центру та ін. організацій. Ученими Ін­ституту отримано десятки індивідуал. та колектив. ґрантів між­нар. наук. фондів, центрів та організацій. Створ. нові мор. прилади, інформ.-вимірюв. комплекси, сформовано бази та банки даних океаногр. параметрів Чорного моря і Світ. океану, технол. компоненти супутник. контролю за океаногр. й геофіз. обʼєктами. Осн. напрями дослідж.: динаміка мор. систем (В. Бєляєв, В. Єремєєв); фіз. океано­графія (М. Булгаков, С. Богуславський, П. Ломакін, А. Дегтерьов); гідрофізика шельфу (В. Іванов, В. Власенко); теорія поверхн. і внутр. хвиль (Л. Черкесов, О. Букатов, С. Доценко); супутник. океанологія (Г. Коротаєв, В. Кудрявцев, М. Лі, В. Дулов); клімат морів і океанів (В. Єфимов, М. Тимофєєв, О. Полонський); циркуляція морів і океанів (В. Книш, Н. Шапіро, С. Демишев, С. Булгаков); систем. аналіз мор. середовища (І. Тимченко); хім. океано­графія (С. Коновалов); мор. інформ. системи й технології (О. Суворов); автоматизація гідрофіз. дослідж. (В. Райський, В. Кушнір); дрифтерні технології дослідж. мор. середовища (С. Мотижов). Здійснено радіоекол. моніторинг Чорномор. бас. у звʼязку з аварією на ЧАЕС; створ. матем. моделі склад. екол. систем пелагіалі, шельфу й екотону у за­стосуван­ні до пн.-зх. частини Чорного моря та регіону Ґвінеї, роз­роблено логіко-інформ. модель екотону для Великої Ялти; автоматизов. системи про­гнозува­н­ня стану біол. обʼєктів у морі; створ. комплекс. банк, спеціалізов. та рейс. банки даних про стан вод Чорного моря й Атлантич. океану, супутник. вимірювань, гідрооптич. характеристик Світ. океану. Наук. досягне­н­ня світ. рівня: системи контролю стану мор. середовища з викори­ста­н­ням н.-д. суден, штуч. супутників Землі, дрейфуючих буїв і океаногр. платформ; термо­гідродинамічні моделі діа­­гнозу й про­гнозу стану мор. середовища, моделі мор. екосистем; комплекси апаратури для вимірюва­н­ня гідрофіз., гідрохім. та ін. параметрів; комплексні та спеціалізов. бази океанол. даних для Чорного моря і окремих регіонів Світ. океану, мор. інформ. системи і технології. Наук. школи: екологія та динаміка мор. систем; екол. без­пека прибереж. і шельф. зон та комплексне викори­ста­н­ня ресурсів шельфу; роз­виток методів і засобів супутник. океанології; взаємодія океану й атмо­сфери, оцінка змін клімату; динаміка вимушених поверхн. і внутр. хвиль у морях і океанах; нові мор. інформ. системи й технології.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю