МОСКА́ЛИК Ярослав (07. 12. 1960, м. Члухів, нині Помор. воєводства, Польща) — історик Церкви, церковний діяч УГКЦ. Доктор габілітований (2001), професор (2012). Народився у сімʼї українських пере­селенців, депортованих під час акції «Вісла» 1947 із с. Горішня Бережниця (Ряшівського, нині Під­карпатського воєводства). Закінчив Люблінський католицький університет (1984). Рукопокладений на священика 1985. Від­тоді душпастирював. 1991 здобув докторат із богословʼя у Люблінському католицькому університеті за працю «Organiczno-pneumatologiczna koncepcja Koś­cioła u Metropolity Andrzeja Szep­tyckiego» (українською мовою — «Концепція Церкви митрополита Андрея Шептицького», Л., 1997), у 2001 отримав докторську габілітацію за працю «Teologia Kościoła kato­lic­kiej metropolii kijowskiej w końcu wieku XVI i w wieku XVII». 1995–2002 — викладач богословʼя Львівської богословської академії; від 2002 — викладач і науковий дослідник По­знанського університету (Польща); водночас 2002–05 — душпастир української католицької діаспори у Берліні; 2008–12 — науковий спів­робітник Яґел­лонського університету в Кракові, член Українського богословсько-наукового товариства. Наукові дослідже­н­ня: історико-богословська значимість Берестейської унії 1596, богословська ідея діалогу, екуменічна дійсність та майбутнє обʼ­єд­на­н­ня сучасного християнства, тотожність східних католиків київської традиції у Польщі.