Наукометрія — Енциклопедія Сучасної України

Наукометрія

НАУКОМЕ́ТРІЯ (від наука та ...метрія) – дисципліна, що застосовує кількісні підходи до вивчення науки в різних її проекціях: як складного явища, як динамічного процесу та як особливої форми людської активності. З точки зору об’єкта вивчення, Н. є частиною наукознавства, однією з основополож. праць у цій царині стала монографія Г. Доброва. Усі наукозн. напрями, починаючи від історії чи соціології науки та завершуючи дослідж. особливостей роботи наук. групи, які попри феноменол. складову також оперують і цифрами, належать до Н. Як інструментарій та предмет вивчення Н. є однією з інформетрич. дисциплін, що кількісно вивчає інформацію у різних формах її подання. І це природно, оскільки наука є не­від’ємною від процесів комунікації та інформ. обміну, а її продукт – нове знання – набуває свого змісту лише будучи оприлюдненим. Відомий рад. дослідник В. Налімов підкреслює інформ. характер наук. процесів, саме його автор. термін «scientometrics» набув поширення в наук. колах.

Наук. пізнання є саморефлексивним, бо вивчення процесу рац. мислення є не менш давнім, аніж сама наука. Спроби використання кількіс. підходів до опису наук. процесів робили задовго до виокремлення Н. в її сучас. вигляді. Так, ще 1926 степеневий закон розподілу вчених за кількістю опубл. ними праць спостерігав амер. учений А. Лотка. Проте розвиток методів дослідж. науки тісно пов’язаний із еволюцією способів наук. комунікації та шляхів оприлюднення результатів. Коли на заміну безпосеред. спілкуванню та приват. листуванню приходить практика публікації наук. результатів у друк. виданнях, а паралельно розвиваються й методи роботи з метаданими – даними про публікації. 1665 з’яви­лися перші в світі наук. часописи «Phi­losophical Transactions of the Ro­yal Society» (Лондон) та «Journal des sçavans» (Париж), що вже містили перші анотації й анонси публікацій. Згодом почали видавати спеціалізов. реферативні журнали, що допомагали здійснювати пошук наук. інформації. Усе це створило передумови для розвитку бібліометрич. методів, що й нині складають ядро наукометрич. науки, та обумовило пошуки підходів до кількіс. опису процесів аналізу потоку наук. публікацій. Так, 1934 британ. учений С. Бредфорд вивів закон про нерівномір. розподіл публікацій між наук. виданнями на основі аналізу статистики згадування видань у бібліотеч. темат. бібліо­графіях. Проте періодом актив. становлення наукометрич. напряму можна вважати серед. 20 ст. У цей період очевидною стала потреба в ефектив. інструментах інформ. пошуку, підходах до ранжування джерел згідно з потребами, методах формалізації (хоча б часткової) та кількіс. опису наук. процесів. Швидко зростали обсяги наук. інформації, а кількість актив. дослідників збільшувалася за експоненцій. законом. Відомий вислів Д. де Солла-Прайса, якого вважають одним із творців Н., про те, що 80–90 % усіх вчених, які коли-небудь жили, є нашими сучасниками. З метою оптимізації інформ. пошуку серед наук. літ-ри в 1960-х рр. амер. лінгвіст Ю. Ґарфілд запропонував ідею використання наук. цитувань для індексації публікацій. Заснувавши власну компанію, що згодом стала відомою у світі як Ін-т наук. інформації (Institute for Scientific Information, ISI), він технічно реалізував свій задум. Створення 1963 міждисциплінар. індексу наук. цитувань – Science Citation Index (SCI) – вважають початком нової епохи у розвитку наукознавства та Н. зокрема. Використання метаінформації про наук. праці, що дає змогу легко формалізувати зв’язки між ними та застосувати сучас. матем. апарат, зокрема інструментарій теорії складних мереж, дало поштовх для актив. розвитку кількіс. дослідж. науки. 1978 засн. перший спеціалізов. міжнар. ж. «Scien­to­metrics», що стало ще одним кроком до інституалізації Н. як самост. дисципліни.

Аналіз наук. цитувань як основа для вирішення проблеми інформ. пошуку згодом набув ще й ін. практ. застосування. Наук. цитування можна розглядати як умовні одиниці визнання впливу роботи. Тому різноманітні кількісні індикатори на основі підрахунку цитувань стали використовувати для кількіс. оцінювання наук. впливовості. За умов обмежених фінанс. ресурсів для підтримки тих чи ін. дослідж. такі метрики стали надзвичайно затребуваними у сфері упр. наукою. Компанія «Clarivate Analytics», що є спадкоємцем Ін-ту наук. інформації, стала одним із лідерів на ринку інформ. послуг для потреб науки. Від часу свого заснування, керуючись принципом С. Бредфорда та враховуючи у своїй роботі лише відібрані на основі ряду критеріїв наук. видання, ця компанія продукує різноманітні наукометричні показники, які вважають нині одними з найавторитетніших у світі. Альтернат. джерелом такої інформації слугує також інформ. сервіс «Scopus», що стартував 2004 і базується на основі рефератив. бази від вид-ва «Elsevier». В останні роки розвиваються також й ін. інформ. продукти, які використовують філософію якомога ширшого охоп­лення джерел та використання різних способів ранжування результатів пошуку (ал­горитми за принципом «PageRank» як для гіперпосилань, так і для наук. цитувань, рекомендац. системи на основі штуч. нейрон. мереж тощо). Застосування наукометрич. індикаторів для розподілу фінанс. ресурсів у підтримці дослідж. набуло знач. поширення. Тут запропоновано чимало готових аналіт. інструментів, проте надмірна формалізація такого підходу, відірваність від контексту і приклади некорект. використання наукометрич. інструментарію призвели до цілої низки нових проблем у сфері упр. наукою. Відносно прості кількісні індикатори часто стають об’єктами маніпуляцій, а іноді й самоціллю. Підтверджуючи принцип Ч. Ґудгарта, система науки почала змінюватися у відповідь на застосування метрик, що пропонуються як критерії для її контролю. Почали проявлятися певні деформації – від неусвідомлених реакцій (збільшення частки робіт у спів­авторстві, а також публікацій у вигляді статей у періодиці тощо) і до прикладів свідомого шахрайства (плагіат, публікування наук. результату дріб. порціями, цитування за поперед. домовленістю тощо). Одним із виявів протесту проти т. зв. засилля метрик з боку наук. спільноти стала Сан-Францис. декларація, у відповідь на яку авторитетні дослідники в галузі Н. та інформетрії опублікували перелік базових принципів відп. використання метрик – Лейден. маніфест.

Попри те, що найвідомішими стали напрацювання Н. у ділянці оцінювання науки, спектр її тематик цим не обмежується. До важливих завдань Н. належать: аналіз структури наук. знання та побудова «карт науки»; методи виявлення потенційно важливих нових тематик; вивчення особливо­стей структури та динаміки наук. співпраці; ґендерні особливості праці вченого; старіння наук. цитувань; аналіз типових закономірностей розвитку наук. кар’єри; формалізація взаємозв’язків між наук. відкриттями та тех. розробками. Одним із осередків таких дослідж. є Міжнар. т-во наукометрії та інформетрії (Interna­tio­nal Society for Scientometrics and Informetrics, ISSI), що функціонує від 1993. В Україні практика наукозн. дослідж. пов’язана перед­усім із діяльністю Ін-ту досліджень наук.-тех. потенціалу та історії науки НАНУ (див. Досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки Центр ім. Г. Доброва НАНУ). Наукометричні розвідки здійснюють у Проблем реєстрації інформації Інституті НАНУ, а також при Бібліо­теці України ім. В. Вернадського Національній, Науково-технічній бібліотеці України Державній тощо. Проте сучасні укр. наукометричні дослідж. наразі не носять систем. характеру, а сама Н. формально не виокремлена в самост. спеціальність.

Літ.: A. J. Lotka. The frequency distribu­tion of scientific productivity // J. of the Wa­shington Academy of Sciences. 1926. Vol. 16; S. C. Bradford. Sources of information on specific subjects // Engineering. 1934. Vol. 137; Добров Г. М. Наука о науке: Введение в общее науковедение. Москва, 1966; К., 1970; 1989; Налимов В. В., Мульченко З. М. Наукометрия: Изучение развития науки как информационного процесса. Москва, 1969; Жмудь Л. Я. Зарождение истории науки в Античности. С.-Пе­тербург, 2002; Акоев М. А., Маркусова В. А., Москалева О. В., Писляков В. В. Руководство по наукометрии: индикаторы развития науки и технологии. Екатеринбург, 2014.

О. І. Мриглод

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
О. І. Мриглод . Наукометрія // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70714 (дата звернення: 25.09.2021)