Нірод Ярослав Федорович — Енциклопедія Сучасної України

Нірод Ярослав Федорович

НІ́РОД Ярослав Федорович (31. 01. 1946, Львів) – художник театру. Син Федора, батько Маргарити та Пилипа Ніродів. Чл. НСХУ (1992). Лауреат Респ. (Київ, 1977, 1987) і Всесоюз. (Москва, 1982) фестивалів мист-в. Закін. Ленінгр. ін-т музики, театру та кінематографії (нині С.-Пе­тербург, 1972; викл. М. Азізян, М. Акімов). Від 1965 працював художником Львів. ТЮГу ім. М. Рильського; оформляв театр. вистави у містах України, РФ, Білорусі; 1972–88 – художник-постановник Київ. укр. драм. театру ім. І. Франка; 1988–2010 – гол. художник Київ. Молодого театру. Учасник респ., всесоюз., міжнар. виставок сценографії від 1975. Деякі роботи зберігаються у Держ. центр. театр. музеї ім. А. Бахрушина (Мос­ква).

Вистави: «Дон Кіхот» (1972) та «Коп­пелія» (1976) Л. Мінкуса, «Травіата» Дж. Верді (1973), «Спляча красуня» П. Чайковського (1974), «Чарівна Олена» Ж. Оффенбаха (1975), «Дон Паскуале» Ґ. Доніцетті (1976; усі – Львів. театр опери та балету ім. І. Франка); «Баядерка» Л. Мінкуса (1974), «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва (1975; обидві – Донец. театр опери та балету); «Дон Жуан» В.-А. Моцарта (1976, Одес. театр опери та балету); «Майська ніч» М. Стариць­кого (1976), «Безталанна» І. Карпенка-Карого, «Дикий Ангел» О. Коломійця (обидві – 1979), «Васса Желєзнова» М. Горького (1980), «Моя професія – синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі та Р. Тарабузі (1982), «Благочестива Марта» Тірсо де Моліни (1983), «Три­бунал» А. Макайонка (1984), «Хвацький молодець – гордість Західного краю» Дж. Сінґа (1985), «Швейк» за Я. Гаше­ком (1997; усі – Київ. укр. драм. театр ім. І. Франка); «Спляча красуня» П. Чай­ковського (1982, Київ. театр опери та балету); «Пригвождені» В. Винниченка (1989), «Чудова баба» Н. Садур (1990), «Сцени з подружнього життя» (1993) І. Берґмана, «Автобус» С. Стратієва (1995), «Не боюся сірого вовка» Е. Олбі (1996), «Я, Фейєрбах» Т. Дорста (1997), «Таємна вечеря» Ж.-К. Брисвіля (1999), «Кайдаші» за І. Нечуєм-Левицьким (2000), «Одруження» М. Гоголя (2001), «Хоровод любові» А. Шніцлера (2002), «Міраж» П. Буржада (2005), «Звичайна історія» М. Ладо (2006; усі – Київ. Молодий театр).

Літ.: Сердюк В. Бранець Мельпомени // Веч. Київ. 1996, 10 лют.; Мочан М. Що наше життя? Театр! // Україна. Європа. Світ. 1997, 17–23 трав.

В. І. Бариба

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
В. І. Бариба . Нірод Ярослав Федорович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72401 (дата звернення: 18.09.2021)