Небесна сотня — Енциклопедія Сучасної України

Небесна сотня

«НЕБЕ́СНА СО́ТНЯ» – символічна назва (виникла за аналогією до існуючого на Майдані поділу на сотні) учасників Революції гідності, які загинули. За осн. версією, вперше її вжила 23 лютого 2014 поетеса Т. Домашенко під час церемонії прощання на Майдані Незалежності в Києві з протестувальниками, яких було вбито 20 лютого на вул. Інститутська. У подальшому вираз «Герої Небесної сотні» поширено на всіх активістів, які загинули у грудні 2013 – лютому 2014, на вшанування пам’яті про них виконували нар. пісню «Пливе кача по Тисині…». Загалом героями «Н. с.». вважають 107 осіб, хронологічно першим став П. Мазуренко, побитий у грудні 2013 співроб. «Беркуту» (згодом помер у лікарні). Формування пантеону «Н. с.» розпочалося зі смерті С. Ніґояна, Р. Сеника та М. Жизневсь­кого (загинули 22 січня 2014 під час силового протистояння на вул. М. Грушевського) та Ю. Вербицького (викрадений із лікарні т. зв. тітушками, побитий і покинутий без одягу в лісосмузі побл. Києва), більшість героїв «Н. с.» загинула 18–20 лютого 2014.

18 лютого Євромайдан проголосив ходу «Мирний наступ» до будівлі ВР України з метою змусити депутатів ВР України ухвалити рішення про повернення дії Конституції 2004. Правоохоронці, використовуючи спецзасоби (сльозогін. газ, світлошумові гранати тощо), помпові рушниці та, інколи, – стрілец. зброю, намагалися завадити цьому. Їм активно допомагали т. зв. тітушки й учасники «Антимайдану». Силовики витіснили протестувальників із уряд. кварталу і вул. М. Грушевського, повернули під свій контроль будівлі «Українського дому» та «Жовтневого палацу» і увечері того ж дня розпочали штурм Євромайдану, що тривав до ранку. Осн. атаки йшли від Європейської площі та по вул. Інститутська. Спец­призначенці спробували захопити гол. осередок Євромайдану – Будинок профспілок, де спалахнула пожежа, тому мітингувальникам довелося проводити термінову евакуацію людей, зокрема й поранених. У ході боїв 18–19 лютого загинуло щонайменше 36 осіб. Вранці 20 лютого бойові дії відновлено. Протестувальники, намагаючись повернути контроль над тер., що займав Євромайдан до 18 лютого, просунулися у бік вул. М. Грушевського та вверх по вул. Інститутська. По ним був відкритий вогонь на ураження з автоматич. стрілец. зброї, також стріляли снайпери. У результаті цього загинуло 48 майданівців (слідство встановило точний час – між 9 та 12 год.), ще одну людину вбив снайпер о 17 год. Героями «Н. с.» вважають і активістів, які загинули в ін. регіонах країни. Так, учасник запоріз. Євромайдану С. Синенко 13 лютого був спалений у влас. автомобілі (відповідальність за вбивство взяло на себе угруповання «Привиди Севастополя»), Д. Пагор – смертельно поранений при спробі штурму будівлі СБУ в Хмельницькому, В. Чернець – смертельно травмований у Черкас. обл. під час блокування колони силовиків, що прямувала на Київ (обидва – 19 лютого) та ін. 24 лютого посередині вул. Інститутська із квітів і лампадок викладено «шлях Небесної сотні», встановлено поминал. хрест, поряд із ним – фото загиблих маніфестантів. Згодом вул. Інститут­ська була офіційно закрита для проїзду автомоб. транспорту, в січні 2015 її частина отримала назву «Алея Героїв Небесної сот­ні». На місцях загибелі встановлено пам’ятні знаки, також зведено каплицю, де регулярно проводили поминал. богослужіння. У багатьох насел. пунктах країни площі та вулиці отримали назву «Героїв Небесної сотні» або були перейм. на честь вбитих активістів. 24 лютого 2014 ВР України ухвалила постанову «Про вшанування учасників збройних конфліктів під час мирних акцій протесту», в якій закликала Президента посмертно присвоїти звання Героя України полеглим цивіл. учасникам зброй. конфліктів під час мирних акцій протесту в Україні впродовж листопада 2013 – лютого 2014 (згодом додали і смертельно поранених). 21 листопада 2014 Президент П. Порошенко посмертно присвоїв звання Героя України 99-ти особам, 20 лютого 2015 – ще 5-ти особам: один із них загинув під час Євромайдану (О. Бадера), ще четверо – вбиті навесні 2014 пророс. бойовиками на Донбасі (Ю. Дяковський, Ю. Поправка, В. Рибак, Д. Чернявський). У липні 2014 ВР ухвалила рішення про заснування ордена Героїв Небесної Сотні (запроваджений Указом Президента від 3 листопада 2014). Його кавалерами посмертно стали М. Жизневський, Д. Кіпіані, З. Хурцій (загинули під час Революції гідності) та Т. Більчук (помер у серпні 2017). 11 лютого 2015 Указом Президента встановлено День Героїв Небесної Сотні. Його відзначають щорічно 20 лютого «з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України». До другої річниці початку Революції гідності ухвалено рішення про створення «Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції гідності». Будівлю для музею заплановано побудувати на Алеї Героїв Небесної сотні, однак станом на початок 2021 буд-во фактично так і не розпочато. Восени 2018 у відреставров. Будинку профспілок відкрито Інформ.-виставк. центр мемор. комплексу. У багатьох містах України встановлено пам’ятники Героям «Н. с.».

В. В. Головко

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
В. В. Головко . Небесна сотня // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72671 (дата звернення: 19.09.2021)