НЕРОНО́ВИЧ Євген Васильович (23. 03. 1888, с. Лукашівка Золотоніс. пов. Полтав. губ., нині Золотоніс. р-ну Черкас. обл. — 25. 03. 1918, с. Сорочинці, нині Великі Сорочинці Миргород. р-ну Полтав. обл.) — політичний діяч, журналіст. Навч. у Полтав. чол. гімназії, від 1908 — у С.-Пе­тербур. політех. ін­ституті. Водночас брав активну участь у студент. русі: голова інформ. бюро та чл. студент. ради С.-Пе­теpбуp­га, делегат нелегал. студент. зʼїз­ду у Львові (1909), ред. місячника «Український студент» (С.-Пе­теpбуpг, 1913–14), де вміщував власні матеріали, готував хроніку та бібліо­графію. За рев. діяльність у грудні 1913 виключений з ін­ституту, з поч. 1-ї світової вій­ни мобілізов. до рос. армії. Після Лютн. революції 1917 став спів­засн. Укр. рев. комітету в Петро­граді (нині С.-Пе­теpбуpг), що організовував мітинги, маніфестації, регулярні курси для солдатів. У жовтні 1917 уві­йшов до складу УЦР як чл. Всеукр. ради військ. депутатів, обраний головою організац. комітету 3-го Всеукр. військ. зʼ­їзду; в листопаді того ж року введений до Малої ради як пред­ставник фракції УСДРП. Пере­йшов на бік більшовиків, під­тримав РНК у Петро­граді, був чл. делегації більшов. уряду в Брест-Литовську (див. Брестський мирний договір). У березні 1918 обраний чл. Нар. секретаріату, де обійняв посаду секр. військ. справ, однак незабаром ро­зі­рвав стосунки з більшовиками. Під час на­ступу Армії УНР на Полтаву заарешт. і роз­стріляний без суду гайдамаками.