Нікітченко Віталій Федотович — Енциклопедія Сучасної України

Нікітченко Віталій Федотович

НІКІ́ТЧЕНКО Віталій Федотович (17(30). 04. 1908, Севастополь – 03. 09. 1992, Київ) – партійний діяч, один із керівників радянських органів державної безпеки. Генерал-полковник (1967). Канд. тех. н. (1941). Держ. нагороди СРСР. Закін. Харків. ін-т інж. залізнич. транспорту (1931), де й працював; від 1944 – на парт. роботі у Харків. обкомі; від 1948 – зав. транспорт. відділу, від 1953 – зав. відділу адм. і торг.-фінанс. органів ЦК КПУ. Від 1954 – голова КДБ при РМ УРСР. На цій посаді в умовах хрущов. «відлиги» був особисто причетним до комплексу позитив. зрушень і заходів із перебудови діяльності спецслужби, її десталінізації: органи держ. безпеки взяли активну участь у частк. реабілітації жертв незакон. репресій, усунуто попередні антиконституц. методи провадження оперативно-слідчих заходів (звільнено понад 3 тис. осіб, які заплямували себе порушенням законності), послаблено оператив. моніторинг за сусп. життям (хоча водночас КДБ став гол. знаряддям переслідування православ. Церкви). Суттєво пом'якшено методи оператив. роботи у сусп.-політ. сфері, замість кримінал. проваджень поширено метод «профілактики» – офіц. застереження про протиправну діяльність відповідно до чинного законодавства. Так, 1967–71 під час боротьби із дисидент. рухом «профілактику» застосовували у понад 6 тис. випадків, притягнуто до кримінал. відповідальності за антирад. і націоналіст. діяльність 87 осіб (ліквідовано кілька десятків нелегал. націоналіст., катакомб. греко-катол., дисидент. орг-цій і груп). Запроваджено практику агентур. і пропагандист. використання помилуваних ватажків та функціонерів руху ОУН і УПА; проведення відкритих зустрічей співроб. КДБ із відомими представниками укр. твор. інтелігенції («шістдесятниками»), зокрема І. Дзюбою, І. Драчем, Л. Костенко, Д. Павличком; 3-й відділ із роботи у середовищі твор. інтелігенції укомплектовано україномов., ерудов. оперпрацівниками; створ. інформ.-аналіт. (4-й) і н.-д. (6-й) відділи (згодом підрозділи ліквідовано або змінено їхній кадр. склад). За спогадами колег і відомих представників укр. науки та культури, Н. вирізнявся інтелектом, культурністю, ввічливістю, тактом у спілкуванні. 1970 з ініціативи ген. секр. ЦК КПРС Л. Брежнєва та після особистої бесіди з ним переведений на посаду нач. ВШ КДБ СРСР (Москва) з метою послаблення позицій першого секр. ЦК КПУ П. Шелеста й звільнення посади очільника КДБ УРСР для креа­тури Л. Брежнєва – В. Федорчука, який розгорнув більш жорстоку боротьбу з дисидент. рухом методами кримінал. переслідування та посиленої агентурно-оператив. розробки. Від 1978 – у відставці, повернувся до Києва.

Літ.: Лисюк Ю., Чисніков В. Керівники органів державної безпеки радянської України (1953–1991 рр.) // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 2001. № 2; Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945–1980-ті рр. К., 2007; Нездоля А. И. Председатели органов госбезопасности Украины. Д., 2013.

Д. В. Веденєєв


Покликання на статтю