Одеське товариство історії і старожитностей

Визначення і загальна характеристика

ОДЕ́СЬКЕ ТОВАРИ́СТВО ІСТО́РІЇ І СТАРОЖИ́ТНОСТЕЙ (ОТІС) — перше на Пів­дні України наукове товариство, що за­ймалося ви­вче­н­ням історії та охороною памʼяток майже всього європейського Пів­дня Російської імперії. Ініціаторами створе­н­ня стали поміщик, аматор історії і статистики М. Кирʼяков та проф. Рішельєв. ліцею в Одесі М. Мурзакевич. Засн. також вважають попечителя Одес. навч. округу Д. Княжевича, письмен­ника-богослова О. Стурдзу, кер. канцелярії новорос. і бес­сараб. генерал-губернатора А. Фабра. Діяльність ОТІС регламентували статути: перший затв. 1839, надалі його змінювали, удосконалювали або пере­затверджували 1842, 1873, 1896, 1912. Мета ОТІС — ви­вче­н­ня історії регіону, що входив у межі тодішніх Новоросійського краю та Бес­сарабії (а згодом і сх. чорномор. узбереж­жя) від найдавніших часів до 19 ст. включно. Для цього заплановано за­йматися роз­шуком речових, писем. та ін. істор. джерел, ви­вчати стародавні та сучасні твори про край, здійснювати власні дослідж. і оприлюднювати їх у своїх ви­да­н­нях. Першим і єдиним почес. президентом ОТІС став новорос. і бес­сараб. генерал-губернатор М. Воронцов (1839–56), який сприяв заснуван­ню й роз­гортан­ню його діяльності. Після смерті першого президента Д. Княжевича (1844) цю посаду зайнято лише 1856, на ній пере­бували тільки високопосадовці (ві­ді­гравали роль опікунів). 1873 ОТІС отримало статус імператорського. Ключову роль у діяльності товариства ві­ді­гравав віце-президент, цю посаду, зокрема, за­ймали О. Стурдза (1839–43), М. Пирогов (1857–58), архі­єпис­коп Димитрій (Муретов) (1858–75), М. Мурзакевич (1875–83), В. Юргевич (1883–98), О. Бертьє-Делагард (1898–1920). Секр. ОТІС: М. Мурзакевич (1839–75), В. Юргевич (1875–83), Ф. Леонтович (1883–84), В. Яковлєв (1884–95), О. Па­вловський (1895–99, 1905–09), О. Маркевич (1899–1903), І. Лин­ниченко (1903–05), М. Попруженко (1909–19), А. Флоровський (від 1919). З ОТІС спів­працювали ві­домі вчені, серед них — В. Антонович, В. Григорович, А. Скальковський, Ф. Ус­пенський, Е. Штерн, Є. Щепкін та ін., чл. були також О. Бодянсь­кий, О. Вікторов, Р. Віп­пер, М. Владимирський-Бу­данов, В. Ганка, М. Грушевський, І. Каманін, Ю. Кулаковський, Ф. Лебединцев, М. Максимович, Л. Нідерле, М. Погодін, І. Срезневський, В. Хвойка, П. Шафарик, В. Яґич. На 1 січня 1913 ОТІС складалося із 19-ти почес. і 145-ти дійс. чл. і 61-го чл.-кор. За роки існува­н­ня у його діяльності взяли участь бл. 700 осіб, серед яких понад 550 — дійс. чл.

На поч. своєї діяльності і в остан­ні десятилі­т­тя існува­н­ня ОТІС зосереджувалося на ви­вчен­ні археології: здійснювало роз­копки антич. Пантікапея, Тіри, Херсонеса, Ольвії, на о-вах Зміїний та Березань, досліджувало й опікувалося крим. курганами, зокрема Золотим, Царським і Мелек-Чесменським, середньовіч. Херсонес. монастирем, Ескі-Крим. мече­т­тю, Білгород-Дністров., Судац., Феодосій., Балаклав. фортецями, організувало Одес. (1840) і взяло під на­гляд Феодосій. (1858) музеї. Водночас роз­горнуло активну діяльність із ви­вче­н­ня писем. та ін. джерел, що зберігалися як у Новорос. краї та Бес­сарабії, так і поза їхніми межами, з метою дослідж. місц. історії. Пошук. роботу вели в архівах скасованих установ (фортець св. Дмитрія Ростовського, св. Єлисавети) та діючих ві­домчих установах Херсон., Катеринослав., Таврій. губ. і Бес­сарабії. По­ступово центрами пошуків стали ві­домчі архіви в Одесі (зокрема скасованого 1874 упр. новорос. і бес­сараб. генерал-губернатора), а також столичні (особливо — Моск. гол. архів мін-ва іноз. справ). Багато джерел ві­ді­брано в особистих колекціях, серед них чільне місце посідали бібліотека М. Воронцова, зі­бра­н­ня рукописів І. Царського, архів Попових у м-ку Решетилівка (нині місто Полтав. обл.) та ін. Зна­йдений, зі­браний і збережений матеріал в ОТІС науково обробляли і після цього зна­йомили з ним наук. громадськість у формі доповід­ей (або пред­ставлень) на засі­да­н­нях. До 1914 на 435-ти засі­да­н­нях зроблено понад 1 тис. наук. доповід­ей. Наук. доробок реалізований у 33-х томах «Записок Императорскаго Одес­скаго общества исторіи и древностей» (1844–1919), окремих моно­графіях, описах колекцій і зі­брань, каталогах, путівниках, що стали поміт. явищем в істор. науці. Також зі­брано цінну наук. бібліотеку (в остан­ні роки існува­н­ня вона нараховувала майже 11 тис. книжок, серед них — старо­друки і понад 1 тис. од. картогр. матеріалів) і рукопис. фонд, що зберігається в Ін­ституті рукопису НБУВ (Київ), а також в окремому фонді Держ. архіву Одес. обл. Осн. напрями дослідж.: первісна історія, кочовики та античні поліси у Пн. При­чорноморʼї, історія дотатар. Криму і Крим. ханства, укр. козацтва, боротьби Рос. імперії за вихід до Чорного моря у 18 ст. та процес заселе­н­ня і госп. освоє­н­ня краю, історія Одеси до серед. 19 ст. Досягне­н­ня по­ставленої мети було можливим завдяки ефектив. механізму функціонува­н­ня, а також загалом задовільній матеріал. базі та фінанс. стану. 1912 прибутки ОТІС складалися із субсидії від уряду, а також з щоріч. і однораз. член. внесків, платні за дипломи, пожертвувань, виручки від продажу ви­дань, від­сотків від капіталу ОТІС та премії Д. Княжевича. Від заснува­н­ня ОТІС мало 2 кімнати у прибудові побл. біржі, від 1883 — влас. будинок (нині у ньому роз­таш. Одеський археологічний музей НАНУ). Роботу товариства призупинено зі встановле­н­ням в Одесі рад. влади. Кілька спроб, зокрема М. Слабченка, не при­звели до від­новле­н­ня його діяльності, 1922 ОТІС остаточно ліквідовано. Його крає­знавчу традицію успадкувала Одеська комісія крає­знавства при ВУАН, згодом продовжувачем археол. традицій ОТІС стало Одеське археологічне товариство, що 1960–67 видало 2 томи своїх «Записок…» і надало їм паралельну нумерацію (№ 1–2 — № 34–35).

Літ.: Брун Ф. Одес­ское общество истории и древностей, его записки и археологические со­брания. О., 1870; Юргевич В. Исторический очерк пятидесятилетия императорского Одес­ского общества истории и древностей, 1839–1889. О., 1889; Попруженко М. Г. Импе­раторское Одес­ское общество истории и древностей (По поводу 75-летия его существования) // Истор. вест. 1914. № 11; Лисоченко І. Д. Архів Одеського товариства історії та старожитностей // Зб. оглядів фондів від­ділу рукописів. К., 1962; 150 лет Одес­скому обществу истории и древностей. 1839–1989: Тезисы докл. юбил. конф. 27–28 октября 1989 г., Одес­са. О., 1989; Сальцова О. А. Па­мʼятко­зна­вча діяльність Одеського товариства історії та старожитностей // Пр. Центру памʼятко­знавства: Зб. наук. пр. К., 1993. Вип. 2; Симоненко І. Памʼят­ко­охорон­на діяльність Одеського товариства історії та старожитностей // Вісн. Укр. товариства охорони памʼяток історії та культури. 1999. № 2; Непомнящий А. А. З історії Одеського товариства історії та старожитностей // Архівіст. 1999. № 1; Хмарський В. М. Архео­графічна діяльність Одеського товариства історії і старожитностей. О., 2002; Шалашна Н. Історико-книго­зна­вча тематика в діяльності Одеського товариства історії та старожитностей у другій половині ХІХ ст. // БВ. 2007. № 5.

В. М. Хмарський

Завантажити статтю