КОЗА́К Євген Оксенті­йович (21. 12. 1857, с. Слобода-Банилів, нині Вижниц. р-ну Чернів. обл. — 05. 09. 1933, Чернівці) — палео­граф, мово­знавець. Після закінче­н­ня 1878 Чернів. гімназії навч. на філос. і теол. ф-тах Чернів. університету. 1886 продовжив славіст. студії у Віден. університеті, де одночасно працював у б-ці словʼян. семінару. 1892 склав усні іспити із заг. славістики як осн. спеціальності та порівнял. мово­знавства як другого фаху та захистив дис. на здобу­т­тя ступ. д-ра філософії «Чернівецький збірник 1359 року. Його оцінка в літературно-історичному, палео­графічному, мовному і текс­туально-порівняльному аспектах». 1893 висвяч. на священика, від­тоді служив у церкві св. Сави у Відні. 1896 пере­ведений до Буковин. єпархії, де до 1899 обі­ймав посаду духов. адміністратора у селах Веренчанка і Добринівці (обидва — нині За­ставнів. р-ну Чернів. обл.). 1899–1923 — завідувач кафедри церковнословʼян. мови, водночас 1907–08 — ректор, 1919–20 — завідувач кафедри славістики Чернів. університету. Наукові дослідже­н­ня: словʼян. письменство, палео­графія. Ви­вчав епітафії 15–18 ст. на саркофагах, надмогил. плитах та хрестах, виявл. у Пд. Буковині.