Стецько Ярослав Семенович

Визначення і загальна характеристика

СТЕЦЬКО́ Ярослав Семенович (псевд. і крипт.: Б. Озерський, Б. О., Є. Орловський, Є. О., С. Осінський, С. О., Аскольд, Орач, Басмач, Лука, Загірний, Зиновій Карбович, З. К., Ю. Підлісецький; 19. 01. 1912, Тернопіль — 05. 07. 1986, м. Мюнхен, Німеччина) — ідеолог ОУН, учасник національно-визвольних змагань, політичний діяч. Чоловік Я. Стецько. Золотий Хрест заслуги УПА (1951). Закінчив Тернопільську українську гімназію, 1929–34 навчався на правничому та філософському факультетах Яґеллонського (м. Краків, Польща) і Львівського університетів. Учасник нелегальної організації Українська націоналістична молодь, член УВО та ОУН (1929). Окружний провідник ОУН Тернополя (1930). Ідеологічний і вишкільний референт Проводу Юнацтва ОУН західноукраїнських земель (1931). Член Крайової екзекутиви й ідеологічний референт ОУН на західноукраїнських землях (від 1932). Редактор перших підпільних видань ОУН «Бюлетень Крайової екзекутиви ОУН на західних українських землях», «Юнак», «Юнацтво». За націоналістичну діяльність 1934 ув’язнений польською владою, але відпущений за браком доказів. Під час Львівського процесу ОУН 1936 засуджений до 5-ти р. позбавлення волі. Після амністії 1937 виїхав за кордон. Організатор і учасник Римського Великого збору ОУН (1939). Співорганізатор Революційного Проводу ОУН(б), заступник голови Проводу ОУН(б) (1940). Учасник 2-го Великого збору ОУН(б) (1941). З початком радянсько-німецької війни повернувся до Львова. Один із ініціаторів скликання Національних зборів і проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941, голова Українського державного правління. Ув’язнений нацистами у концтаборі Заксенгаузен за відмову відкликати цей Акт. 1944 звільнений, оселився в Мюнхені. Під час переїзду до американської окупаційної зони був тяжко поранений. Після війни мешкав у Західній Німеччині, працював в Українському національному комітеті. 1945 обраний членом Бюро Проводу ОУН(б). 1946–53 — керівник сектору зовнішньої політики Закордонних частин ОУН. 1968–86 — голова Проводу ОУН(б). Як президент Антибільшовицького блоку народів (АБН; 1946–86) проводив активну політику щодо координації дій світових антикомуністичних організацій та об’єднань. Домігся створення центрів АБН у країнах Південно-Східної Азії, Африки та Латинської Америки. Підписав угоду про співпрацю з Китайською антикомуністичною лігою, заснував у Тайпеї (Тайвань) місію АБН (1957–60), сприяв заснуванню в Токіо Світової антикомуністичної ліги (1970) та став членом її Екзекутиви. Ініціював створення Європейської ради свободи, обраний членом її Почесної президії (1968–74). Довголітній співробітник часопису «Визвольний шлях». Автор книг «30 червня 1941» (Торонто; Нью-Йорк; Лондон, 1967) та «Українська визвольна концепція» (т. 1–2, Мюнхен, 1987), багатьох статей і брошур: «Без національної революції немає соціяльної» (1938), «Націоналізм і демократія» (1939), «Сучасний стан в СССР і його політика» (1953), «Основні завваги до змісту нашої визвольної концепції», «Ідейно-політичний резистанс організованого українського підпілля» (обидві — 1954), «Міжнароднє становище і українська справа» (1955), «Бунт проти матеріялізму» (1959) та ін. програмних праць і документів ОУН(б) і АБН. Ім’ям С. названо вулиці у Львові, Луцьку, Тернополі (встановлено погруддя), Хмельницькому, містах Буча (Київської обл.), Городок (Хмельницького р-ну Хмельницької обл.), Городенка (Івано-Франківської обл.), Нікополь (Дніпропетровської обл.), Стрий (встановлено погруддя), Самбір (обидва — Львівської обл.) та ін., у Мюнхені йому відкрито меморіальну дошку.

Завантажити статтю