Кардіостимуляція

КАРДІОСТИМУЛЯ́ЦІЯ (від кардіо... і лат. stimulatio, від stimularo — збуджувати, за­охочувати) — метод лікува­н­ня порушень серцевого ритму за допомогою електричних імпульсів певної сили і частоти, які діють на міокард і зумовлюють скороче­н­ня шлуночків. К. здійснюють із викори­ста­н­ням спец. апаратів — електрокардіостимуляторів, які складаються з електрон. схеми, що генерує електричні імпульси, електродів та джерела живле­н­ня. Залежно від при­значе­н­ня їх поділяють на екс­тракорпорал. (для тимчас. К.) й інтракорпорал. (автономні при­строї, які імплантують в організм хворого). Роз­різняють також одно-, дво- і трикамерну К. (залежно від локалізації електродів). К. за­стосовують як для при­скоре­н­ня, так і сповільне­н­ня серц. ритму. Осн. показниками для викори­ста­н­ня при­скорювал. К. є форми атріовентрикуляр. блокади, які су­проводжують напади аритмії Морґаньї–Адамса–Стокса та її форми 2–3-го ступ., пере­біг яких по­єд­нується з гемодинам. поруше­н­нями, зумовленими брадикардією. При­скорювал. К. використовують також при поруше­н­нях ритму, які виникли в результаті пере­дозува­н­ня серц. глікозидів, під час попереч. блокади, що ускладнює пере­біг гострого інфаркту міокарда. За допомогою сповільнювал. К. пере­важно лікують деякі форми пароксизмал. тахікардії. Електроди, по яких пере­даються електричні імпульси, можуть бути імплантовані в міокард (міокардіал. стимуляція) або в ендокард шлуночків серця (ендокардіал. стимуляція). Залежно від синхронізації імпульсів електрокардіостимулятора і фази серц. циклу роз­різняють асинхрон­ну, Р-хвильову синхрон­ну стимуляції і стимуляцію «за вимогою» (demand). Асинхрон­на стимуляція забезпечує надходже­н­ня імпульсів, що викликають скороче­н­ня шлуночків незалежно від імпульсів, які виникають у синусовому вузлі серця хворого. При Р-хвильовій синхрон. стимуляції імпульс із пере­дсердя через електрод надходить у стимулятор, під­силюється і через деякий час по ін. електроду пере­дається до шлуночка. Кардіостимулятори, що працюють у режимі demand, починають дію тоді, коли власна частота скорочень недо­статня, і припиняють за умови досягне­н­ня адекват. частоти влас. скорочень. К. у клін. практиці використовують понад 50 р. Перші моделі електрокардіостимуляторів працювали в асинхрон. режимі (VOO) і здійснювали стимуляцію з фіксованою частотою. 1965 створ. перші моделі електрокардіостимуляторів, придатних для ви­значе­н­ня функціонува­н­ня серця і діяльності в режимі demand (VVI). На­ступне поколі­н­ня стимуляторів забезпечило фізіол. характер К. (режими VAT, VDD, AAI та DDD) шляхом автоматич. контролю частоти і збільше­н­ня ступ. наповне­н­ня шлуночків серця за рахунок синхрон. скороче­н­ня пере­дсердь. Нині найдосконалішою системою стимуляції вважають повністю автоматиз. К. у режимі DDD, яка дає змогу зберегти пере­дсердно-шлуночк. синхронізацію при сповільнен­ні ритму серця нижче встановленої межі. Однак і цей режим неефектив. в умовах хронотроп. недо­статності міокарда (напр., при син­дромі слабкості синусового вузла, коли не від­бувається спонтан­не при­скоре­н­ня серц. ритму у від­повідь на фізіол. навантаже­н­ня). Лише за­стосува­н­ня в електрон. системах електрокардіостимуляторів спец. детекторів (сенсорів), які реагують на різні сигнали, що від­мін­ні від Р-хвилі і від­повід­но збільшують частоту, оптимізує фізіол. стимуляцію. Низка закордон. фірм використовує сенсори, які реагують на навантаже­н­ня (мех. колива­н­ня — «Medtronic»), частоту і хвилин. обʼєм диха­н­ня («Telectronics»), зміни температури центр. веноз. крові («Biotronik») тощо. Остан­нім часом зʼявилися електрокардіостимулятори з двома сенсорами. Новим у цьому напрямі стало по­єд­на­н­ня функції адаптації за частотою з двокамер. режимом стимуляції, що дає змогу досягти оптимал. частоти ритму в будь-якій фазі навантаже­н­ня. За допомогою найновіших електрокардіостимуляторів, що працюють у режимі DDDR, можна ви­значити наявність у хворого фібриляції і тріпоті­н­ня пере­дсердь та автоматично пере­йти на інший, без­печний шлуночк. режим стимуляції (VVIR) — т. зв. режим switch mode. Нині у між­нар. практиці за­стосовують пʼятилітерний номенклатур. код, за­пропонований Пн.-амер. товариством (NASPE) та Британ. групою (BPEG) зі стимуляції й електрофізіології і ві­домий як NBG–NASPE/BPEG.

Завантажити статтю