Графіті

ГРАФІ́ТІ (від італ. graffiti — надряпані) — найдавніші текстові написи, малюнки, символічні, магічні, цифрові знаки й монограми, видряпані гострими предметами на керамічних та інших речах сакрального, побутового і торгового призначення, рідше — на стінах різних споруд. Г. як складова епіграфіки мають важливе значення для вивчення історії та культури, зокрема релігії, писемності, освіти, побуту, торгівлі, ономастики. Г. виявлені на стародавніх пам’ятках Єгипту, Греції, Рим. імперії. На території України набули найбільшого розповсюдження за античності та середньовіччя. Загалом під час розкопок античних міст (Тіра, Ніконій, Борисфен, Ольвія, Керкінітида, Херсонес, м. Боспор) та їх сільських поселень, а також численних пам’яток кочовиків степової Скіфії і землеробів Українського Лісостепу знайдено бл. 10 тис. різноманітних Г., найбільше — на уламках посуду. Найдавніші з них датують поч. 6 ст. до н. е. Чимало Г. привернуло увагу різних фахівців світу: унікальні реліг.-філософські сентенції, листи на черепках, календар, присвяти божествам та магічні тексти і рис. 6–4 ст. до н. е. з Ольвії; зображення єгипетських кораблів 3 ст. до н. е. і грецькі написи на стінах храму Афродіти в Німфеї. Відомі також шкільні вправи, алфавіти, уривки з літературних творів, застольні вірші, пророцтва, численні грецькі та іншоетнічні імена тощо. Значно менше — ранньохристиянських грецьких Г. у Херсонесі і на Боспорі: присвяти святим, магічні знаки й закляття, зображення хрестів. На відміну від античних, за середньовіччя (11–17 ст.) найважливіші Г. виявлені на стінах храмів у Києві, Чернігові, Галичі, рос. — у Новгороді і Смоленську. Найкраще вивченими є київські Г.: Софійського собору, Золотих воріт, Михайлівської і Кирилівської церков, Видубецького монастиря. Вони написані представниками різних верств населення. У Софійському соборі зроблено записи про народження (1032) та саркофаг (1093) Всеволода, сина Ярослава Мудрого, про смерть останнього (1054), продаж Боянової землі (12 ст.), звістку про мир, укладений у Желяні (околиці Києва) між князями Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом і Олегом Святославичем. У печерному монастирі Києво-Печерської лаври знайдено Г., датовані 12 ст. Особливий інтерес викликає найдавніший у Київській Русі алфавіт із 23-х грецьких і 4-х слов’янських літер. Церковні Г. написані кирилицею; серед них розрізняють історичні записи, поминальні, побутового характеру, звернення до Бога, окремі імена. Чимало Г. зафіксовано на посуді, плінфі, шиферних пряслах, ливар. формах 10–13 ст. Всі Г. мають велике культурно-історичне значення. Г., знайдені на теренах України, досліджували І. Срезнєвський, І. Толстой, С. Висоцький, Е. Соломонік, А. Русяєва, В. Яйленко та ін.

А. С. Русяєва

Графіті в міській субкультурі

Графіті також називають сучасні надписи і рисунки на стінах будинків, у метро, на парканах тощо. Образотворчий напрям міської субкультури останньої третини 20 — поч. 21 ст. Г. задовольняє потреби самовияву деякого творчого потенціалу. На відміну від мистецтва, що спирається на безпосередній контакт із дійсністю, Г. маніпулює його вторинними, зовнішніми проявами (друковане слово, знак, намальовані й зняті на плівку персонажі). У свою чергу, цей процес, не позбавлений своєрідності, знайшов відображення у деяких напрямах постмодерністського мистецтва, дизайні й моді цього періоду. Перші Г. виникли у 60-х рр. у найбідніших кварталах Нью-Йорка, розповсюдилися у великих містах світу. Безробітні й тинейджери, прагнучи своєрідної слави, обирають певне слово-символ (the TAG), яке пишуть у громадських місцях, шокуючи розмірами, яскравістю. Графітчики 60–70-х рр. уночі пробиралися до вагонів метро, автомобілів, стін, розмальовували їх набором букв, цифр і знаків. У 80-х рр. у США відкрилися художні галереї з творами Г., комерційні підприємства з їх продажу, утворилася молодіжна мода на основі Г. — відбулося «відокремлення» Г. від стін як самостійне утворення. У Франції в цей час стиль Г. широко запроваджує у своїх творах авангардист Ж. Дюбюфе. В Японії Г. більше розробляють на папері, ніж на міських об’єктах, розкидають по вулицях листівки з магічно-ритуальними знаками. За кілька десятиліть Г. набули значних змін — від однолінійних написів до складання композицій; стилістичні особливості — у характерній плавності контурів малюнку, органічній щільності у розташуванні елементів. Таґ перетворюється на автограф, який зазвичай ставлять художники. З’явилися специфічні фарби для проведення змагань і підвищення майстерності у виконанні Г. У такому легалізованому вигляді у 90-х рр. Г. з’явилися в Україні — на стінах будівель Києва, Харкова, Одеси, Львова. Щоправда, органи правопорядку не допускають розмальовування пам’яток архітектури та ін. цінностей, але загалом до захоплення Г. ставляться прихильно. Юні «графітчики», здебільшого 12–20 років, ведуть спеціальні зошити зі своїми розробками шрифтів та малюнків, зустрічаються в клубах, обмінюються ідеями. Проводять змагання на кращий твір Г. у різних містах України. Г. стали ознакою часу й невід’ємною прикметою сучасного міста. Значні події у суспільстві супроводжують сплеск нових проявів Г.

О. Є. Голуб

Фотоілюстрації

Завантажити статтю

Розмір шрифту

Графіті

Графіті в міській субкультурі

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю