Карткова система
Визначення і загальна характеристика
КАРТКО́ВА СИСТЕ́МА — один зі способів нормованого розподілу продовольчих і промислових виробів серед населення. Після запровадження К. с. споживачі легально можуть отримувати їх з підконтрол. державі резервів лише за спец. індивід. картками, що мають обмежений термін дії (день, тиждень, місяць). В Україні таку систему вперше почали застосовувати більшовики. У червні 1919 Нар. комісаріат продовольства УСРР спробував узагальнити як влас. досвід (в окремих містах на деякі види продуктів), так і досвід запровадження К. с. у РСФРР, де для формування та розподілу держ. продовол. фонду створ. спец. орган і проведено поділ споживачів на 4 категорії з урахуванням їхньої класової належності та важливості виконуваної ними роботи. При Нар. комісаріаті продовольства УСРР організовано підвідділ карткової системи і класового пайка, який почав підготовчу роботу з метою встановлення в респ. від 1 серпня 1919 єдиної К. с. (передбачено охопити плановим постачанням бл. 9,5 млн осіб). Однак опір насел. політиці «воєн. комунізму», а також наступ військ Армії УНР й УГА із Зх. і ЗС Пд. Росії з Пд. перешкодили здійсненню цих планів. Після відновлення рад. влади 6 червня 1920 оприлюднено декрет про єдиний труд. пайок. Окрім заг., введено додатк. труд. картки за кожен відпрацьований на підприємстві чи в установі день. Оскільки гол. опорою більшовиків і водночас гол. потенц. загрозою для їхньої влади були робітники великих заводів, забезпечення спожив. виробами саме цієї групи насел. стало пріоритетним. Найбільше потерпали від впровадження К. с. селяни через заборону продавати с.-г. продукцію. При цьому продзагони, виконуючи плани з продрозверстки, забирали в них усі продовол. лишки (часто й необхід. мінімум), не даючи взамін нічого, що спричинило кризу в с. госп-ві та погіршення харчування населення. К. с. не змогла забезпечити прожитк. мінімуму навіть робітникам. Порівняно з довоєн. часом, узимку 1920 добова калорійність харчування мешканця міста в Україні скоротилася зі 3458-ми до 2582-х калорій. Добовий раціон харчування робітників у великих пром. центрах становив 2281 калорію — 75 % прожитк. мінімуму. Навесні 1921 у звʼязку зі скороченням пайка у містах до 1/4 фунта хліба (100 гр) калорійність ще більше знизилася. К. с. скасовано у листопаді 1921. Унаслідок продовол. кризи, зумовленої колективізацією, 1929 її відновлено. Спочатку запроваджено нормування хліба, згодом — цукру, мʼяса, масла та ін. продуктів за 3-ма категоріями. Робітники (1-а категорія) отримували по 800 гр хліба на день (чл. родини — по 400 гр); службовці та чл. їхніх родин (2-а категорія) — по 300 гр; безробітні, інваліди, пенсіонери (3-я категорія) — по 200 гр. Т. зв. нетруд. елементи (торговці, служителі реліг. культів і домогосподарки, яким не виповнилося 56 р.) карток узагалі не отримували. Відмінена 1935. Під час 2-ї світової війни К. с. встановлено у СРСР, Німеччині, Великій Британії, США, Канаді, Японії та ін. країнах (у деяких з них картки на окремі групи продовол. і пром. товарів скасовано лише на поч. 1950-х рр.). 1949–52 К. с. діяла в Ізраїлі. У звʼязку з гострою екон. кризою наприкінці 1980-х рр. її відновлено в СРСР (відмінена у пострад. респ. на поч. 1990-х рр.).
Літ.: Реент А. П. Рабочий класс Советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920 г.). 1984; Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). 1996; Реєнт О. П. Українська революція і робітництво: Соціально-політичні та економічні зміни 1917–1920 рр. 1996; Ковпак Л. Соціально-побутові умови життя населення в 2-й половині ХХ ст. (1945–2000 р.). 2003 (усі — Київ).
О. П. Реєнт
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
