Калинець Ірина Онуфріївна

Визначення і загальна характеристика

КАЛИНЕ́ЦЬ Ірина Онуфріївна (06. 12. 1940, Львів — 31. 07. 2012, там само) — письмен­ниця, публіцист, культуролог, літературо­знавець, громадська діячка. Дружина І. Калинця. Нар. депутат ВР України (1990–94, голова під­комісії з питань освіти). Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2000). Закін. Львівський університет (1964). Учителювала. 12 січня 1972 заарешт. (одночасно з В. Чорноволом, С. Шабатурою, В. Стусом), за звинуваче­н­ням у антирадян. агітації та пропаганді засудж. до 6-ти р. таборів суворого режиму (Мордовія) та 3-х р. засла­н­ня (Читин. обл.; обидві — РФ). Звільн. 1981. Разом із чоловіком заснувала та редагувала альманах «Євшан-зілля» (1987–89). Очолюючи Львів. обл. упр. освіти (1990–92), ініціювала пере­будову навч. процесу в школах, зміну про­грам, організацію г-зій, ліцеїв, коледжів, автор. і приват. шкіл. Від 2002 — у Львів. університеті: від 2003 — професор кафедри укр. літ-ри. Дебютувала віршем «Дика троянда» у ж. «Жовтень» (1959, № 6). Уклала рукописні поет. зб. «Лісовий Никифор» (1965), «Дорога ви­гна­н­ня» (1968–71), «Оранта» (1969–70), «Крізь камінь» (1972–79), «Тирсою в полі» (1973–79), «Оста­н­ня з плакальниць» (1974–79), осн. твори з яких уві­йшли до зб. «Поезії» (Нью-Йорк, 1991) та «Шлюб із полином» (Л., 1995; тут по­дано також «Тренос з тисячолі­т­тя хреще­н­ня України» та молитов. триптих «Андрей Шептицький»). Худож. світ поезій К. має особливий вимір. Його екзистенц. аспекти у своїй багатобарв. палітрі на перший по­гляд єд­нають те, що в худож. слові здається непо­єд­нуваним, тобто мист. плоть і від­криту заангажованість політ. ідей. Не випадково в критич. роз­мовах про поезію К. звучало, що ліричне «я» її героїні є естет. вираже­н­ням буття людини у психол. та фіз. напрузі, що «література і політика тут йдуть поруч взаємно себе не поборюючи». Романтичність характеру лірич. героїні і багатомані­т­тя реал. життя стимулюють її поведінку. Вона не терпить жит­тєвої одноманітності, не допускає роз­митості принципів, воліючи їх ділити на «так» і «ні». Інколи імпульсивність реакцій та її поміркована роз­важливість сходяться десь на межі протиборства між собою, шукаючи шляху до істини. Темат. спектр лірики К. багатобарвний. Її слово енергет., насамперед виразно філос. у своїй християн. моралі, сакральне. Реліг. мотиви в її поезії домінують. Зб. «Оранта», «Дорога ви­гна­н­ня», «Оста­н­ня з плакальниць» — своєрідний молитов. хорал, в якому поліфонічно по­єд­нані християн. жертовність, жит­тєві радощі від пере­мог на полі активних битв зі злом, проти­стоя­н­ня байдужості, міщан. за­скорузлості, інертності поведінки. Образ Батьківщини у К. — це тяглість укр. героїч. і страдниц. історії з минувшини до сучасності, це обʼєктивна оцінка здобутків і втрат. Метаобраз євшану — чар-зілля — образ України, що має славу і неславу, «і книгу спогадів, яка дивує світ», має «героїв і пророків, і поетів», «і сльози, і зітха­н­ня. І ще ми маємо велике забу­т­тя, Яке не хоче знати про майбутнє». Її поезія також містить багато ін., виразно інтер­претов. тем, зокрема ліро-епічну публіцистику, де її лірична героїня виводить на світ Божий людину з «рад. футляру» (вислів М. Коцюбинської), а також філос. лірику в «сюжетах» пейзаж. та інтим. лірики. Дітям присвятила твори «Лелека і Чорна Хмара» (К., 1993), «Пімбо-Бімбо» (2000), «Казки іграшкового телефону» (2001; обидва — Львів). Спільно з чоловіком видала зб. духов. лірики «Се ми, Господи» (1993) та прози «Молімось зорям дальнім» (1997; обидві — Львів). До остан­ньої уві­йшов її детектив. роман «Вбивство тисячолітньої давності» (окреме вид. — Л., 2002), створ. на основі студій історії Київ. Русі. Вмі­н­ня побудувати динаміч. сюжет, що інтригує з перших сторінок, дало змогу К. говорити з читачем на найболючіші теми сучасності, зокрема без надриву зусиль окреслити про­блему вихова­н­ня молодого поколі­н­ня. У творі акцентовано увагу і на сущій нині українофобії (зі спробою протистояти всілякому політ. та аморал. вседо­зволен­ню денаціоналізації народу).

Яскравою сторінкою твор. біо­графії К. є її наук. ви­да­н­ня. Так, кн. «Гуни — нащадки Ізраїля» (Л., 1997), над якою К. працювала бл. 20-ти р., високо оцінив у перед­мові Я. Дашкевич та під­креслив, що вона за­пропонувала влас. ключ до трактува­н­ня гунських про­блем, за­стосовуючи не лише «історичну методику, але також й аналіз лінгвістичних даних, етнопсихологічних та ідеологічних фактів далекого минулого, ви­значаючи етнічний суперстрат і субстрат». Ви­вче­н­ня періоду гунських воєн пере­конало К., що історію давньої України не слід роз­глядати поза процесами, що від­бувалися на території Близького Сходу та Єгипту, а також поза міфологією і тогочас. ідеологією, яка формувалася на ґрунті міфол. уявлень у перших додержав. структурах. У дослідж. «Студії над “Словом о полку Ігоревім”» (Л., 1999) по-своєму роз­тлумачила деякі «темні місця» памʼятки, а також за­пропонувала нову версію походу Ігоря на половців. На фоні реліг. і політ. атмо­сфери давньої Русі, Візантії й Риму К. у наук.-популяр. нарисі «Загадки хреще­н­ня України-Руси» (Л., 2000) висвітлила пита­н­ня хреще­н­ня Київ. Русі більш як за сто років до 988. Особливу увагу вона зосередила на аналізі агіо­граф. сюжетів про величаву по­стать християн. світу Теодозія Печерського, в основі яких — твір Нестора Літописця. Поява цієї книги спричинена і дослідж. життя Іларіона Русина, засн. Києво-Печер. монастиря. «Гортаючи сторінки його творів та шукаючи його слідів в історії становле­н­ня української церкви, — пише К., — я ще раз доторкнулася, мов до роз­ʼятреної рани, до порізаної по живому історії України-Руси, де лише чудом збережена павутинка істини веде до витоків нашого невмирущого бажа­н­ня бути народом освіченим, культурним, великим і бути господарем на рідній землі. Слова митрополита Іларіона Русина “щоб не на­звав нас ніхто пришельцями у рідній землі” нині актуальні як ніколи». Публіцист. стат­ті, темат. огляди, есеї, полемічні матеріали, інтервʼю К. на­друк. у багатьох період. вид., тематика їх найрізноманітніша: культурол., політ., реліг.-церк., держ.-буд., літ.-мист., мемуарна тощо, — серед них: «Про впорядкува­н­ня польських військових поховань на Личаківському цвинтарі» (г. «За вільну Україну» від 29 січня 1998), «Пере­ляканий галичанин» (г. «По­ступ» від 16 жовтня 1999), «Хто скалить око на Святоюрську гору» (г. «За вільну Україну» від 3 березня 2000), «Ізбав нас од лукавого: Думки про російську православну газету “Радонеж”» (г. «Вірую», 2000, ч. 2), «На всіх злочинців чекає суд історії» (г. «Шлях пере­моги» від 2 серпня 2000), «Нині поня­т­тя “незалежність” пере­творюється на красивий звук» (г. «За вільну Україну» від 3 листопада 2000), «Про Синів Світла та про вибір людський» («Львівська газета» від 23 вересня 2003), «На згадку про Валерія Марченка» (там само, 24 березня 2004), «Шевченко і Святий Августин» (зб. «Педагогічна думка», Л., 2007, ч. 2), «Кілька запитань Патріархові РПЦ Кірілові» (г. «За вільну Україну» від 24 червня 2010), «Стус просто не міг інакше» (г. «День» від 3–4 вересня 2010). «У проти­стоян­ні духовного і матеріального, — роз­думувала К., — на перший по­гляд, пере­магає прагматизм: володарями імперій стають від­верті циніки або параноїдальні фанатики: піраміда влади, звернена вістрям униз, стягує в глибину темряви найслабших духом, а, отже, по­збавлених або майже по­збавлених таких прекрасних рис, як совісність, жертовність, терпеливість, взаєморо­зумі­н­ня... і якими ж дивними, майже незбагнен­ними на цьому тлі постають перед нами ті, хто вибрав самозрече­н­ня від мирських благ во імʼя царства духу, без чого не те, що роз­виток су­спільства, а й навіть саме життя людини на землі було б приречене на загибель».

Пр.: Епоха гунів та її пере­д­історія: У світлі біблій. джерел; Близьке далеке: Вибр. пр. (обидві — Львів, 2007).

Літ.: Андрієнко-Данчук П. Ірина Калинець // Калинець І. Поезії. Нью-Йорк, 1991; Косів М. Цей фільм про кожного з нас // Шлях пере­моги. 1993, 24 квіт.; Зайцев Ю. Вільнодумство під арештом // За вільну Україну. 1997, 11, 16 січ.; Шкрабʼюк П. Попід Золоті ворота: Шість елегій про родину Калинців: Докум. біо­графія. Л., 1997; Добрянська О. Читаючи «Слово о полку Ігоревім», чую голос автора // Авдиторія. 1997. Ч. 14; Поетка з «княжої доби». Ірині Калинець — 60: Біо­бібліогр. покажч. Л., 2000; Корогодський Р. Брама Світла: Шістдесятники. Л., 2009; Салига Т. «...Щоб не на­звав нас ніхто пришельцями на рідній землі...» // День. 2010, 8 груд.; Його ж. За Вифлеємською зорею... дорогою істини. Бог та Україна у поетичних медитаціях Ірини Калинець // Слово Просвіти. 2011, 22–28 верес.

Т. Ю. Салига

Завантажити статтю