Криміногенні чинники

КРИМІНОГЕ́ННІ ЧИ́ННИКИ Проблема детермінації злочинності є центр. і однією із найскладніших у кримінології. Її важ­ливість обумовлена тим, що у ви­падку розкриття чинників злочи­ну з’являється можливість розро­­бити та застосувати ефектив­ні запобіжні заходи. Філос. детермінізм фіксує різноманітні форми взаємозв’язку та вза­ємовідносин явищ об’єктив. реальності: генет. (причинно-наслідк.) і статист., просторові та часові, функціон. тощо, які знаходять прояв через систему фі­лос. детермініст. категорій (не­­обхідність, випадковість, можли­вість, дійсність, закономірність, причинність та ін.). Методол. природа принципу детермінізму полягає в тому, що він є не тільки філос. вченням, але й кон­кретно-наук. нормативом опису та пояснення універсал. вза­ємодії закономір. зв’язку та об­­у­мовленості розвитку й функціонування певним чином системно-організов. об’єктів у про­цесі їхньої взаємодії.

Дослідж. природи та причин, що сприяють існуванню злочин­ності як явища, розпочато у 2-й пол. 19 ст., однак проблема донині не знайшла однознач. вирішення. Вироблено 4 осн. підходи до цього питання: кондиціоналіст. (необхідні й достатні умови даного наслідку, сукупність обставин, за яких він мав місце), традиц. (зовн. силовий вплив), традиц.-діалектич. (при­чиною виступає все те, що породжує даний наслідок), інтеракціоніст. (причина злочин. поведінки та злочинності є наслідком взаємодії середовища й людини).

Традиційно під причинами та умовами злочинності розуміють систему соц.-нега­тив. явищ і процесів, що її детермінують як свій наслідок, і станов­лять єдність та цілісність вза­ємодіючих підсистем і елементів, розташ. у певній ієрархії та підрядності рівнів. До причин протиправ. поведінки відносять соц.-психол. детермінанти, що складаються з екон., політ., пра­вової, побут. психології на різних рівнях сусп. свідомості. Умо­вами можуть бути різноманітні фактори, які сприяють чи створюють можливість виникнення наслідку. Їхня дія на наслідок опосередкована причиною. Ка­­тегорія «умова» пов’язана з категорією «можливість» та її кіль­кісним виразом «ймовірність». Умови не містять потенц. сил, якими володіють причини для породження наслідку, але вони забезпечують дію (прояв) причини. Без умов, взаємодії їх із причиною, остання або не буде діяти, або не з’явиться.

Розрізняють об’єктивні, об’єктивно-суб’єктивні та суб’єктивні К. ч. (більшість має об’єктивно-суб’єк­тив. характер із переважанням об’єктивного чи суб’єктивного). Взаємодія умов і причин побудована за типом детермінації минулого-теперішнього. Залеж­но від цього виокремлюють умо­ви виникнення (формування) причини та забезпечення результатив. процесу заподіяння шкоди. Третім видом детермінантів є кореляти, їхій зв’язок із наслідком — кореляція. Це багатофакторна детермінація у масових системах, за допомогою якої зміни одних факторів у бік збільшення або зменшення викликають зміни ін. факторів; зв’язок відповідності, більш або менш синхрон. взаємозалежності декількох явищ одне від одного. У цьому зв’язку синтезуються необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причини та наслідки, визначеність і невизначеність, однознач­ність і неоднозначність.

Кореляц. детермінізм відіграє значну роль у масових явищах, до яких належить і злочинність. Визначення наявності або відсутності кореляції між досліджуваними явищами складає обов’язк. етап, що передує вивченню причин. та обумовленої детермінації. Кожен конкрет. злочин спричинений не одним, а сукупністю факторів, які діяли у різний час та у різних умовах. Незважаючи на складності взаємодії цих детермінантів, їх мож­на певним чином класифікувати, хоча кримінологія не має єдиного наук. підходу до такої класифікації.

Традиційно К. ч. злочинності виокремлюють за механізмом дії (характером детермінації), рівнем функціонування (ієрархією, субординацією), змістом (екон., соц., політ., ідеол., організац.-управлін. та ін.), природою (об’єктивні, суб’єктивні та об’єктивно-суб’єк­тивні). Об’єктивні чинники — кон­кретні протиріччя у сусп. бутті, екон. і соц. відносинах людей, суб’єктивні — певні елементи соц. психології, що знаходять відображення у спотворених по­требах, інтересах, цілях, мотивах, морал. цінностях та правосвідомості осіб, які вчиняють злочини.

Також розрізняють умо­ви, які формують попередню лан­ку соц.-психол. причин злочинів (пов’язані із соц.-екон., політ., ідеол., вихов., соц.-пси­хол., правовими, організац.-управлін. та ін. протиріччями суспільства, що впливають на громад., групову й індивід. свідомість; сприяють проявам злочинності (помилки і прорахунки у системі профілактики правопорушень та сфе­рі протидії злочинності загалом); вчиненню злочинів (т. зв. ситуаційні); формують криміно­генну мотивацію. За механізмом обумовлення злочинів ситуац. умови, у свою чергу, можуть бути нейтральними, сприяючими чи такими, що перешкоджають здійсненню злочинів. До групи ситуаційних входять і віктимоген­ні умови (поведінка потерпілих). Концепцію детермінації злочинності активно розробляють і удосконалюють на основі соціол., психол. та ін. досліджень.

Рекомендована література

1. Кримінологія: Навч. посіб. К., 2009.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю