Калішевський Яків Степанович

КАЛІШЕ́ВСЬКИЙ Яків Степанович (09(21). 10. 1856, м. Чигирин, нині Черкас. обл. — 09. 11. 1923, Київ) — спів­ак (баритон), хоровий диригент, композитор. Походив із родини священика. Закін. Києво-Поділ. духовне училище. Був солістом хору Київ. духов. академії. Від 1871 — регент Хрестовоздвижен. церкви Києво-Печер. лаври. Того ж року від­бувся 1-й публ. ви­ступ. За свідче­н­ням М. Лисицина, 4 р. працював над записом лавр. на­співу від досвідчених спів­аків і пере­кладом їх на 3–4-голосий хор. Записи К. не були на­друковані, щоб уникнути пере­хопле­н­ня унікал. лавр. традиції. Ймовірно, за посередництва ректора Київ. духов. семінарії Іринея (Орди) цими записами згодом скори­стався Л. Малашкін, який після редагува­н­ня опублікував їх за власним авторством. Для удосконале­н­ня вокал. техніки (голос К. мав феномен. амплітуду) 2 р. працював над по­становкою голосу зі знаменитим проф. Р. де Руджієро. Тривалий час як соліст спів­ав на опер. сцені. Партії мав невеликі, але різнохарактерні: тенора (Тріке з «Євгенія Онєгіна» П. Чайковського, Лорд Артур з «Лючії ді Лам­мермур» Ґ. Доніцет­ті), баритона (Сват з «Русалки» О. Даргомижського), баса (Князь Гудал з «Демона» А. Рубінштейна). 1874 дав 1-й публ. концерт у домі Дворян. зі­бра­н­ня на Хрещатику з хором службовців типо­графії С. Кульженка (твори П. Турчанінова, Д. Бортнянського, А. Веделя, Г. Ломакіна), що про­йшов із тріумф. успіхом і не­вдовзі був по­вторений у Києві й Харкові (1875). По­єд­нуючи амплуа спів­ака й хор­мейстера, 1876–77 мандрував із Столичною італ. опер. трупою з С.-Петербурга. 1878–79 — організатор хору й хор­мейстер театр. трупи М. Савіна. 1882–84 — керівник хору працівників фотолінотипо­графії Г. Корчак-Новицького. Ініціював проведе­н­ня публ. духов. концертів і Київ. конкурсу церк. хорів (1884, не від­бувся через пасивність регентів). Працював із дит. хорами вихованців сулимів. шкіл і училища сліпих. Публ. ви­ступи з цими хорами (1885) і керува­н­ня зведеними капелами (Софій. і Лавр. соборів, Михайлів. і Микол. монастирів) під час освяче­н­ня Володимир. собору (1886) під­несли авторитет К.: його за­прошено очолити митрополичий хор Софій. собору (1886–1920). На поч. 1890-х рр. спів хору Софій. собору став еталоном хор. мистецтва, ре­презентував хор. музику перед царськими особами, у премʼєрах вокал.-симф. концертів РМТ, по­ставлених О. Вино­градським (9-а Симф. Л. ван Бетговена, «Сон літньої ночі» Ф. Мендельсона, «Потоп» К. Сен-Санса, «Дитинство Христа» Г. Берліоза, «Реквієм» Л. Керубіні). 1892–94 давав світс. й духовні концерти з Хором студентів Університету св. Володимира у Києві. У концерт. про­грамах виконував твори Дж. Палестрини, О. Лассо, Л. Керубіні, Ф. Шуберта, на церк. кліросі — Літургії П. Чайковського, С. Панченка, твори О. Архангельського, О. Гречанінова, В. Калин­никова. Декілька місяців 1919 разом з Я. Яциневичем керував Хор. капелою ім. М. Лисенка. К. вирізнявся вмі­н­ням ставити хлопʼячі голоси, формуючи звук «у маску», подібний до італ. бельканто. Такий спосіб співу став ознакою київ. хор. школи кін. 19 — поч. 20 ст. Серед учнів — П. Бергамін, М. Гайдай, І. Козловський, П. Тол­стой, П. Цесевич. П. Чайковський, при­їжджаючи до Києва, завжди від­відував служби Софій. собору, де звучав хор К. У київ. премʼєрі «Пікової дами» (1891) звуча­н­ня дит. хору П. Чайковський називав «кращим, ніж можна собі уявити». «Особливості хор. викона­н­ня К. — синтез артистизму з новатор. технологією звуко­утворе­н­ня хор. бельканто, від­новленою “ядерною тембральністю” (термін С. Людкевича) прадав. київ. традиції», — за­значав О. Кошиць. Сам К. здійснював редагува­н­ня деяких творів, які виконував його хор (зокрема «Покаянія» А. Веделя). Автор церк. хорів (збереглися «Слава», «Потрійна єктенія»). 1911 здійснено фонозапис хору Софій. собору під керівництвом К.

Завантажити статтю