ГАЙДА́Й Михайло Петрович (09(21). 12. 1878, х. Даньківка, нині село Прилуц. р-ну Черніг. обл. — 09. 09. 1965, Київ) — хоровий диригент, фольклорист, музико­знавець. Батько Зої та Михайла Гайдаїв. Навч. у Житомир. учител. семінарії, закін. регент. курси при Херсон. муз. училищі (1912; кл. С. Бармотіна), навч. у Київ. АМ (1917–20; майстерня М. Жука). Від 1917 керував хорами у Житомирі. 1919–23 — засн. і худож. кер. 1-го Волин. рад. укр. хору, 1924–27 — диригент Держ. капели «Думка» у Києві. Водночас від 1924 — спів­роб. Кабінету муз. етно­графії ВУАН. 1928–32 — диригент Укр. капели у Москві. 1933 — худож. кер. капели ім. М. Леонтовича у Він­ниці. 1935–39 — керівник студент. хору Київ. худож. ін­ституту. Водночас 1936–49 — науковий спів­робітник ІМФЕ АН УРСР (1944–46 — завідувач від­ділу муз. фольклору). Від 1949 — керівник хору Володимир. собору в Києві. Зібрав понад 5 тис. нар. пісень, серед них і народів, які проживають на терені України, — греків, татар, айсорів та ін. Автор бл. 50-ти обробок укр. нар. пісень для великого мішаного хору, романсів на сл. Бориса Тена, М. Рильського, хорів на сл. Т. Шевченка («Широкий Дніпр не гомонить», «На ріках Вавилона»), духов. музики («Літургія Галицького на­співу»), опери «Весняна казка» (1922–24, сл. Олександра Олеся, була заборонена). Досліджував укр. нар. багатоголос­ся, малови­вчені фольклорні жанри — жебрац. пісні, голосі­н­ня, рибал., тюрем., міський, робітн., партизан. фольклор. Послідовник методу роз­горнутого ви­вче­н­ня фольклору як синкрет. мистецтва. Записи нар. пісень зберігаються у фондах ІМФЕ НАНУ.