Кальник

КА́ЛЬНИК — село Іл­лінецького ра­йону Він­ницької області. Сільс. раді під­порядк. с. Шабельня. Знаходиться при злит­ті річок Кальничка і Соб (притока Пів­ден­ного Бугу), за 85 км від обл. центру, за 15 км від райцентру та за 7 км від Шабельні. Площа 3,09 км². Насел. 1223 особи (2001), пере­важно українці. Вперше згадується у писем. джерелах 1460. У 1612 село спалене татарами. 1625 ці землі купила княжна Г. Корецька. Зручне роз­ташува­н­ня побл. т. зв. Чорного шляху до­зволило досить швидко їх залюднити. Корецька збудувала тут замок, який у майбутньому ві­ді­гравав досить важливу роль. До кін. 18 ст. К. належав до Брацлав. воєводства Речі Посполитої. Мешканці брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, пов­стан­ні під проводом С. Палія, гайдамац. русі. 1648–54 — центр Кальниц. полку. 1649 він межував на Зх. з порубіж­жям Поділ. воєводства, на Пд. — з Брацлав., на Пд. Сх. — з Уман., на Пн. Сх. і Пн. — з Білоцерк. полками; поділявся на 19 сотень. Його очолювали О. Усваницький, І. Федоренко, О. Гоголь (предок письмен­ника), І. Богун, П. Стягайло. Козаки Кальниц. полку брали участь у Пилявец. 1648, Зборів. 1649, Берестец. 1651, Батоз. 1652 битвах, Жванец. облозі 1653. У 1654 полк. центр пере­несено до Він­ниці (1667 Вінн. полк обʼ­єд­наний з Брацлавським). Кілька не­вдалих спроб від­новле­н­ня Вінн. (Кальниц.) полку зробили геть­мани І. Мазепа та І. Скоропадський. 1664 побл. К. у бою з поляками загинув сотник терлец. сотні Василь. За Андрусів. пере­мирʼям 1667 залишився під владою Польщі. 15 жовтня 1671 польс. війська під командува­н­ням великого геть­мана корон­ного Я. Собеського за намовою геть­мана Прав­обереж. України М. Ханенка взяли К. в облогу. Його обороняла залога вірних геть­манові П. Дорошенку козаків на чолі з наказ. полковником О. Урбановичем. 17 (за ін. даними — 18) жовтня поляки роз­почали гармат. об­стріл укріпле­н­ня. У ніч на 20 жовтня на допомогу оборонцям П. Дорошенко надіслав від­діл козаків під командува­н­ням полковника Я. Петрановського та 2 тис. крим. татар. Козакам вдалося пробитися за фортечні мури, а татар. загін був роз­битий і взятий у полон. Через 2 дні у фортецю прорвалося ще 2 тис. козаків. На­прикінці жовтня 1671 К. залишався єдиним укріпленим містом на Поділ­лі, яке не скорилося полякам. 30 жовтня Я. Собеський, отримавши звістку про на­ближе­н­ня гол. сил П. Дорошенка, від­дав наказ про припине­н­ня облоги. 1672–99 — у межах кордонів Осман. імперії. 1699 за Карловиц. договором Польща повернула собі контроль над К. У ході Коліївщини 1768 кальниц. замок захопили гайдамац. загони. За 2-м поділом Польщі 1793 ві­ді­йшов до Рос. імперії; від 1798 входив до Липовец. пов. Київ. губ., протягом кількох років ще значився як містечко. К. належав родинам Зборовських (водночас був столицею їхнього графства), Конецпольських, Дольських, Вишневецьких, Плятерів, Потоцьких. До поч. 19 ст. тут мешкала значна євр. громада, яка по­ступово пере­їхала у містечко Дашів (нині смт Іл­лінец. р-ну) і м. Липовець (нині Вінн. обл.). 1820 під час будівництва пивовар. заводу на місці, де за легендою були поховані татари, зна­йдено скриню зі сріб. посудинами. У серед. 19 ст. у К. від­крито цукроварню. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. за­знали сталін. ре­пресій, потерпали під час голодомору 1932–33 (голод. мучениц. смертю померло 258 осіб). Входив до Дашів. р-ну (1923–31 та 1935–59). Від липня 1941 до березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. У Шабелян. лісі діяв партизан. загін, одним із керівників якого був кальничанин І. Калашник. Нині у К. працюють аграрне під­приємство, граніт. карʼєр, філія райавтодору, асфальт. завод, лісомислив. госп-во. У селі — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, музей історії села; фельдшер.-акушер. пункт; спорт. комплекс; парк козац. Слави. Донині збереглися оборон­ні рови та цитадель Кальниц. замку (16–17 ст.), будинки полк. канцелярії (нині приват. будинок; 17 ст.), одноклас. нар. училища (нині школа; 1910), будівлі цукроварні (1858–1923). На пд. околиці села — скіф. кургани (досліджені на­прикінці 19 ст. В. Антоновичем). Є давній дуб, який, за легендою, посадив І. Богун 5 грудня 1649 під час посвяти в полковники (вис. 20 м, у обхваті — 4 м). Реліг. громади: УПЦ МП, євангелістів християн-баптистів, пʼятидесятників. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, погру­д­дя І. Богуна, І. Калашника, Героя Рад. Союзу О. Западинського, польс. письмен­ника Я. Івашкевича. Серед видат. уродженців — історик Г. Казьмирчук; польс. письмен­ник Я. Івашкевич, пере­кладач, літ. критик В. Гнатовський; Герой Радянського Союзу О. Западинський (на фронтах 2-ї світової війни воювали також ще 5 його братів, 2 з яких загинули). На честь братів Западинських та І. Богуна на­звані вулиці.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю