Кам’яний Брід
КАМʼЯНИ́Й БРІД — одне з найдавніших поселень Луганщини (нині північний район Луганська — Камʼянобрідський). К. Б. засн. 1755 як шанець на місці невеликого хутора на р. Лугань (притока Сіверського Дінця). До українців, які тут мешкали, були переселені бл. 100 серб., хорват., болгар. і молдав. родин. На тер. К. Б. розміщувалися роти спочатку Словʼяносерб., пізніше — Бахмут. гусарських полків. 1761 збудовано деревʼяну церкву св. Петра і Павла (1792–96 перебудовано; 1905 на її місці споруджено камʼяну, нині Свято-Петропавлів. кафедрал. собор УПЦ МП). 1782 у К. Б. налічувався 171 двір, мешкало 280 чоловіків і 283 жінки. 1795 на базі місц. покладів вугілля неподалік села закладено, а 1797 уведено в експлуатацію Луган. ливар. завод. Побл. нього тоді ж засн. новий насел. пункт, який назвали С-ще Луганський Завод. 1796 за наказом Катерини II на Луган. ливар. завод переведено 83 робітники (з них 9 дітей) з Олександрів. заводу (м. Петрозаводськ, нині Респ. Карелія, РФ), 1796–97 — понад 1,2 тис. робітників із сімʼями з Липец., Борин. і Кузьмин. (нині обидва — Липец. обл., РФ) заводів. Частина з цих людей була направлена Луган. ливар. заводом у Лисичу Балку (нині м. Лисичанськ Луган. обл.) для розробки камʼяного вугілля. Водночас, окрім петрозавод. і липец. робітників, сюди переселено 68 майстрових із сімʼями (усього — 97 осіб) з колиш. Херсон. мідно-гармат. заводу (діяв 1791–93). Луган. ливар. завод був першим металург., гірн. і маш.-буд. підприємством на укр. землях. 1887 його закрили через тех. відсталість, а на його базі 1895 відкрили держ. патрон. завод (у рад. час відомий як № 60 і Верстатобуд. обʼєдн., після здобуття Україною незалежності — ЗАТ «Луган. патрон. завод» і держ. підприємство «Луган. патрон»). 1859 мешкало 2254 особи. У 19 ст. село — центр Камʼянобрід. волості Словʼяносерб. пов. Катеринослав. губ. 1882 К. Б. обʼєднано з С-щем Луганський Завод, унаслідок чого виникло повіт. м. Луганськ. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. тут прокладено залізницю (зʼєднала Луганськ зі ст. Міллерово), уведено в дію паровозобуд. (нині ХК «Луганськтепловоз»), спиртоочис. (нині Луганський лікеро-горілчаний завод «Луга-Нова»), миловар. і низку цегел. заводів, броварню (нині Луган. пивовар. завод. Тоді ж розпочало роботу товариство «Луган. мануфактура», осн. продукцією якого було прес. сукно для маслобій. заводів. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923 Камʼянобрід. райвиконкому підпорядковувалися 9 сільрад: Великовергун., Веселогорів., Єлизаветів., Камʼянобрід., Маловергун., Олександрів., Петрів., Раєв., Христівська. Всього до його складу входило 58 насел. пунктів. Під час 2-ї світової війни Камʼянобрід. р-н 212 днів був окупований. 1948 повністю відбудований, а обсяг пром. виробництва у ньому тоді перевищив довоєнний. Нині межує з Артемів., Жовтн. і Ленін. р-нами Луганська та Словʼяносерб. р-ном Луган. обл. Його пл. 29,94 км2. Насел. 41 106 осіб (2011): росіян — 54,2 %, українців — 41,8 %, євреїв — 1,1 %, білорусів — 1 %, вірмен — 0,2 %. Довжина Лугані в межах р-ну складає 9,9 км (пл. навколобереж. смуги 0,736 км2). Є 2 парки, сад ім. Леніна, 3 сквери. Також працюють Луган. завод «Автоклапан» (запірна, регулювал., запобіжна та ін. види арматури), Луганський хіміко-фармацевтичний завод, Луган. облавтодор ДАК «Автомоб. дороги України». У Камʼянобрід. р-ні Луганська — філія Міжрегіон. академії упр. персоналом, коледж будівництва, економіки та права, 6 заг.-осв. шкіл, 6 дитсадків, Будинок дит. творчості, 2 будинки малюка; обл. концерт. зал, школа мистецтв, 3 б-ки; лікарні для дітей і дорослих, диспансери шкірно-венерич. і протитуберкульозний. Окрім Свято-Петропавлів. кафедрал. собору, памʼятками архітектури є будівля колиш. Свято-Афон. монастиря (нині адм. будинок) і будівлі пивовар. та лікеро-горілчаного заводів. Встановлено памʼятники М. Горькому, рад. воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, стелу на честь 395-ї шахтар. дивізії, памʼятний знак на честь вручення 1924 Луганську ордена Червоного Прапора.
Літ.: Темник Ю., Егерев Ю. Каменный Брод: Очерки истории XVIII–XIX веков. Лг., 2003. Т. 1; Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу. Лг., 2009.
О. В. Іногамова
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
