Катеринославська губернія

КАТЕРИНОСЛА́ВСЬКА ГУБЕ́РНІЯ  — адміністративно-територіальна одиниця. Охоплювала осн. тер. укр. істор. Нижнього Подніпров’я часів козаччини — Запорожжя. Створ. відповідно до указу імператора Олександра І від 8(20) жовтня 1802 про ліквідацію Новорос. губ. й організацію на Пд. України К. г., Таврійської губернії, Микол. губ. (від 1803 — Херсонська губернія). Адм. центр — м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ). 1806 поділялася на Катеринослав., Олександрів., Бахмут., Верхньодніпров., Новомоск., Павлогр., Слов’яносерб., Ростов. (із Таганроз. градоначальництвом і Нахічеван. округою) повіти. 1823–73 К. г. входила до складу Новорос.-Бессараб. генерал-губернаторства. 1887 частину Ростов. пов. із м. Таганрог (нині Ростов. обл., РФ) передано до складу Обл. Війська Донського, на решті тер. створ. Маріуп. повіт. За переписом 1897, у понад 4,9 тис. насел. пунктів К. г. (серед яких 10 міст і 15 м-чок) проживало бл. 2,1 млн осіб, зокрема 1,4 млн українців (68,9 %), 364,9 тис. росіян (17,2 %). Основні галузі с.-г. виробництва — землеробство і тваринництво. Від серед. 19 ст. Катеринославщина була важливим осередком вивозу зерна за кордон, переважно через портове м. Маріуполь (нині Донец. обл.). На поч. 20 ст. на 100 дес. посів. пл. припадало 19 мешканців, які займалися с. госп-вом, 1915 на одне селян. госп-во — 9,3 дес. землі. 1908–12 з однієї дес. збирали у середьому 50 пудів пшениці, а один селянин виробляв 53,4 пуда. Значні природні ресурси та введення 1884 в експлуатацію Катеринин. залізниці (незабаром стала найбільшою в Рос. імперії) сприяли актив. розвитку вугіл., залізоруд. й марганц. пром-стей. 1909 на 11,2 тис. підприємств працювало 170,7 тис. робітників. Діяло 15 домен. печей, 38 рудників, 762 заводи з вирощування худоби, Катеринослав. комерц. банк. У листопаді 1917 К. г. стала адм.-територ. одиницею УНР. Навесні 1918 УЦР скасувала поділ України на губернії та повіти і запровадила поділ на землі, Катеринослав почали називати Січеславом (офіційно назву не змінювали). Катеринослав., частини Верхньодніпров., Новомоск., Олександрів. пов. увійшли до землі Січ; частина Верхньодніпров. пов. — до землі Низ; Слов’яносерб. і Бахмут. пов. — до Половец. землі; частина Новомоск. пов. — до Самар. землі; Маріуп., Павлогр. і частина Олександрів. пов. — до Азов. землі. Після гетьман. перевороту К. г. відновлено у складі Катеринослав., Олександрів., Бахмут., Верхньодніпров., Луган., Маріуп., Новомоск., Павлогр., Слав’яносерб. повітів. До неї також мала увійти Таганроз. округа Обл. Війська Донського, однак під тиском Німеччини Українська Держава відмовилася від цієї тер. (гетьман П. Скоропадський вважав поступку тимчас., зумовленою військ.-політ. і міжнар. обставинами та необхідністю спільно з Військом Донським боротися проти більшовиків). Зі встановленням рад. влади 1919 до К. г. включено землі з Херсон. губ. для організації Криворіз. пов.; 1920 частину її земель на Пд. і Сх. передано до новоствор. Олександрів. губ. (згодом Запорізька губернія) та Донецької губернії; 1922 до К. г. увійшли Запоріз. губ. і частина Кременчуцької губернії. У червні 1925 К. г. ліквідовано, на її тер. засн. Олександрій., Бердян., Катеринослав., Павлогр., Запоріз., Криворіз., Мелітоп. округи. Див. також Дніпропетровська область, Донецька область та Запорізька область.

Завантажити статтю