Катеринославська губернія

КАТЕРИНОСЛА́ВСЬКА ГУБЕ́РНІЯ — адміністративно-територіальна одиниця. Охоплювала осн. тер. укр. істор. Нижнього Подні­провʼя часів козач­чини — Запорожжя. Створ. від­повід­но до указу імператора Олександра І від 8(20) жовтня 1802 про ліквідацію Новорос. губ. й організацію на Пд. України К. г., Таврійської губернії, Микол. губ. (від 1803 — Херсонська губернія). Адм. центр — м. Катеринослав (нині Дні­пропетровськ). 1806 поділялася на Катеринослав., Олександрів., Бахмут., Верх­ньодні­пров., Новомоск., Павлогр., Словʼяносерб., Ростов. (із Таганроз. градоначальництвом і Нахічеван. округою) повіти. 1823–73 К. г. входила до складу Новорос.-Бес­сараб. генерал-губернаторства. 1887 частину Ростов. пов. із м. Таганрог (нині Ростов. обл., РФ) пере­дано до складу Обл. Війська Донського, на решті тер. створ. Маріуп. повіт. За пере­писом 1897, у понад 4,9 тис. насел. пунктів К. г. (серед яких 10 міст і 15 м-чок) проживало бл. 2,1 млн осіб, зокрема 1,4 млн українців (68,9 %), 364,9 тис. росіян (17,2 %). Основні галузі с.-г. виробництва — землеробство і тварин­ництво. Від серед. 19 ст. Катеринославщина була важливим осередком вивозу зерна за кордон, пере­важно через портове м. Маріуполь (нині Донец. обл.). На поч. 20 ст. на 100 дес. посів. пл. припадало 19 мешканців, які за­ймалися с. госп-вом, 1915 на одне селян. госп-во — 9,3 дес. землі. 1908–12 з однієї дес. збирали у середьому 50 пудів пшениці, а один селянин виробляв 53,4 пуда. Значні природні ресурси та введе­н­ня 1884 в екс­плуатацію Катеринин. залізниці (незабаром стала найбільшою в Рос. імперії) сприяли актив. роз­витку вугіл., залізоруд. й марганц. пром-стей. 1909 на 11,2 тис. під­приємств працювало 170,7 тис. робітників. Діяло 15 домен. печей, 38 рудників, 762 заводи з вирощува­н­ня худоби, Катеринослав. комерц. банк. У листопаді 1917 К. г. стала адм.-територ. одиницею УНР. Навесні 1918 УЦР скасувала поділ України на губернії та повіти і за­провадила поділ на землі, Катеринослав почали називати Січеславом (офіційно назву не змінювали). Катеринослав., частини Верх­ньодні­пров., Новомоск., Олександрів. пов. уві­йшли до землі Січ; частина Верх­ньодні­пров. пов. — до землі Низ; Словʼяносерб. і Бахмут. пов. — до Половец. землі; частина Новомоск. пов. — до Самар. землі; Маріуп., Павлогр. і частина Олександрів. пов. — до Азов. землі. Після геть­ман. пере­вороту К. г. від­новлено у складі Катеринослав., Олександрів., Бахмут., Верх­ньодні­пров., Луган., Маріуп., Новомоск., Павлогр., Славʼяносерб. повітів. До неї також мала увійти Таганроз. округа Обл. Війська Донського, однак під тиском Німеч­чини Українська Держава від­мовилася від цієї тер. (геть­ман П. Скоропадський вважав по­ступку тимчас., зумовленою військ.-політ. і між­нар. об­ставинами та необхідністю спільно з Військом Донським боротися проти більшовиків). Зі встановле­н­ням рад. влади 1919 до К. г. включено землі з Херсон. губ. для організації Криворіз. пов.; 1920 частину її земель на Пд. і Сх. пере­дано до ново­створ. Олександрів. губ. (згодом Запорізька губернія) та Донецької губернії; 1922 до К. г. уві­йшли Запоріз. губ. і частина Кременчуцької губернії. У червні 1925 К. г. ліквідовано, на її тер. засн. Олександрій., Бердян., Катеринослав., Павлогр., Запоріз., Криворіз., Мелітоп. округи. Див. також Дні­пропетровська область, Донецька область та Запорізька область.

Літ.: Городские поселения Рос­сийской империи. Т. 2. С.-Петербург, 1861; Екатеринославская губерния. С.-Петербург, 1904; Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. К.; Філадельфія, 1995.

П. П. Гай-Нижник

Завантажити статтю