Кримські печери
КРИ́МСЬКІ ПЕЧЕ́РИ – карстові порожнини на території АР Крим. Згідно з карстол. районуванням, належать до 3-х карст. областей і 28-ми карст. р-нів. Відомо понад 1500 карст. порожнин різних розмірів, форм і походження, розміщених на тер. п-ова нерівномірно. Переважають малі (довж. до 100 м або глиб. до 20 м) печери (68 %), великі печери (довж. понад 500 м або глиб. більше 100 м) становлять 5 %.
Печери Гір.-Крим. карст. області (1400; заг. довж. 107 786 м, глиб. 34 404 м, об’єм 1733 612 м3) розвинуті переважно у верхньоюр. вапняках на плато і схилах Головного пасма Кримських гір. Переважають вертикал. порожнини – шахти і колодязі; характерні гравітац., водно-мех., хемогенні, кріогенні, біогенні, антропогенні відкладення. Є підземні річки та озера. Середня температура повітря від +6 до +9 °С; підвищений вміст СО2 (0,3–3,0 %). Трапляються багато ендеміків. Найглибші печери – Солдатська (517 м), Каскадна (400 м), Нахімовська (395 м); найдовші – Кизил-Коба (23 000 м), Альошина вода (3200 м), Мамут-Чокрак (понад 2000 м). Печери Передгірно-Крим. карст. області (92; заг. довж. 2829 м, глиб. 481 м, об’єм 36 920 м3) закладені в крейдових і палеоген. вапняках та мергелях Внутрішнього пасма Кримських гір і Зовнішнього пасма Кримських гір. Переважають ізометр. порожнини і слабо нахилені галереї уздовж тектон. тріщин. Найглибша печера – Душевського (50 м); найдовші – Таврська (507 м), Зміїна (320 м), Мангупська-1 (230 м). Печери Рівнинно-Крим. області (72; заг. довж. 1986 м, глиб. 201 м, об’єм 53 453 м3) сформовані в неоген. вапняках берегової смуги Чорного та Азов. морів. Це змінені внаслідок абразії горизонтал. порожнини, іноді підтоплені морем, що утворилися у результаті розчинної дії прісних підзем. і солоних мор. вод. Найдовші печери – Тарханкутська (150 м), Тунель (116 м).
За походженням виокремлюють печери гіпоген. типу та епігенні. Перші утворилися в умовах напір. водонос. комплексів за рахунок живлення підзем. водами. Розвивалися на знач. глиб. (до 1000 м і більше), але під час еволюції геол. структур були виведені на поверхню, осушені і стали реліктовими. У сучас. умовах часто успадковуються й перероблюються епіген. карстом (Еміне-Баїр-Хосар, Таврська). Епігенні печери формуються у безнапір. гідрогеол. умовах за рахунок поверхн. живлення. Закладаються на глиб. до 50 м. Бл. 65 % К. п. входять до складу природоохорон. територій. Частина з них обладнана для туризму. Досліджуються від 18 ст.
Літ.: Дублянский В. Н. Карстовые пещеры и шахты Горного Крыма. Ленинград, 1977; Дублянский В. Н., Ломаев А. А. Карстовые пещеры Украины. К., 1980; Климчук А. Б., Тимохина Е. И., Амеличев Г. Н. и др. Гипогенный карст Предгорного Крыма и его геоморфологическая роль. Сф., 2013.
Г. М. Амелічев, О. Б. Климчук
Рекомендована література
- Дублянский В. Н. Карстовые пещеры и шахты Горного Крыма. Ленинград, 1977;
- Дублянский В. Н., Ломаев А. А. Карстовые пещеры Украины. К., 1980;
- Климчук А. Б., Тимохина Е. И., Амеличев Г. Н. и др. Гипогенный карст Предгорного Крыма и его геоморфологическая роль. Сф., 2013.