КРИ́МСЬКІ ПЕЧЕ́РИ — карстові порожнини на території Автономної Республіки Крим. Згідно з карстологічним ра­йонува­н­ням, належать до 3-х карстових областей і 28-ми карстових ра­йонів. Ві­домо понад 1500 карстових порожнин різних роз­мірів, форм і походже­н­ня, роз­міщених на території пів­острова нерівномірно. Пере­важають малі (довжина до 100 м або глибина до 20 м) печери (68 %), ве­ликі печери (довжина понад 500 м або глибина більше 100 м) становлять 5 %.

Печери Гірсько-Кримської карстової області (1400; загальна довжина 107 786 м, глибина 34 404 м, обʼєм 1733 612 м3) роз­винуті пере­важно у верх­ньоюрських вапняках на плато і схилах Головного пасма Кримських гір. Пере­важають вертикальні порож­нини — шахти і колодязі; характерні гравітаційні, водно-механічні, хемоген­ні, кріоген­ні, біо­ген­ні, антропоген­ні від­кладе­н­ня. Є під­земні річки та озера. Середня температура повітря від +6 до +9 °С; під­вищений вміст СО2 (0,3–3,0 %). Трапляються багато ендеміків. Най­глибші печери — Солдатсь­ка (517 м), Каскадна (400 м), Нахімовська (395 м); найдов­ші — Кизил-Коба (23 000 м), Альошина вода (3200 м), Мамут-Чокрак (понад 2000 м). Печери Перед­гірно-Кримської карстової області (92; загальна довжина 2829 м, глибина 481 м, обʼєм 36 920 м3) закладені в крейдових і палеогенових вапняках та мергелях Внутрішнього пасма Кримських гір і Зовнішнього пасма Кримсь­ких гір. Пере­важають ізометричні порожнини і слабо нахилені галереї уздовж тектонічних тріщин. Най­глибша печера — Душевського (50 м); найдовші — Таврська (507 м), Зміїна (320 м), Мангупська-1 (230 м). Печери Рівнин­но-Кримської області (72; загальна довжина 1986 м, глибина 201 м, обʼєм 53 453 м3) сформовані в неогенових вапняках берегової смуги Чорного та Азовського морів. Це змінені внаслідок абразії горизонтальні порожнини, іноді під­топлені морем, що утворилися у результаті роз­чин­ної дії прісних під­земних і солоних морських вод. Най­довші печери — Тарханкутська (150 м), Тунель (116 м).

За походже­н­ням ви­окремлюють печери гіпоген­ного типу та епіген­ні. Перші утворилися в умовах напірних водоносних комплексів за рахунок живле­н­ня під­земними водами. Роз­вивалися на значній глибині (до 1000 м і більше), але під час еволюції геологічних структур були виведені на поверх­ню, осушені і стали реліктовими. У сучасних умовах часто успадковуються й пере­роблюються епіген­ним карстом (Еміне-Баїр-Хосар, Таврська). Епіген­ні печери формуються у без­напірних гідрогеологічних умовах за рахунок поверх­невого живле­н­ня. Закладаються на глибині до 50 м. Близько 65 % Кримських печер входять до складу природо­охорон­них територій. Частина з них обладнана для туризму. Досліджуються від 18 столі­т­тя.