Кримські печери

КРИ́МСЬКІ ПЕЧЕ́РИ — карстові порожнини на території АР Крим. Згідно з карстол. ра­йонува­н­ням, належать до 3-х карст. областей і 28-ми карст. р-нів. Ві­домо понад 1500 карст. порожнин різних роз­мірів, форм і походже­н­ня, роз­міщених на тер. п-ова нерівномірно. Пере­важають малі (довж. до 100 м або глиб. до 20 м) печери (68 %), ве­ликі печери (довж. понад 500 м або глиб. більше 100 м) становлять 5 %.

Печери Гір.-Крим. карст. облас­ті (1400; заг. довж. 107 786 м, глиб. 34 404 м, обʼєм 1733 612 м³) роз­винуті пере­важно у верх­ньо­юр. вапняках на плато і схилах Головного пасма Кримських гір. Пере­важають вертикал. порож­нини — шахти і колодязі; характерні гравітац., водно-мех., хемоген­ні, кріоген­ні, біо­ген­ні, антропоген­ні від­кладе­н­ня. Є під­земні річки та озера. Середня температура повітря від +6 до +9 °С; під­вищений вміст СО2 (0,3–3,0 %). Трапляються багато ендеміків. Най­глибші печери — Солдатсь­ка (517 м), Каскадна (400 м), Нахімовська (395 м); найдов­ші — Кизил-Коба (23 000 м), Альошина вода (3200 м), Мамут-Чокрак (понад 2000 м). Печери Перед­гірно-Крим. карст. області (92; заг. довж. 2829 м, глиб. 481 м, обʼєм 36 920 м³) закладені в крейдових і палеоген. вапняках та мергелях Внутрішнього пасма Кримських гір і Зовнішнього пасма Кримсь­ких гір. Пере­важають ізометр. порожнини і слабо нахилені галереї уздовж тектон. тріщин. Най­глибша печера — Душевського (50 м); найдовші — Таврська (507 м), Зміїна (320 м), Мангупська-1 (230 м). Печери Рівнин­но-Крим. області (72; заг. довж. 1986 м, глиб. 201 м, обʼєм 53 453 м³) сформовані в неоген. вапняках берегової смуги Чорного та Азов. морів. Це змінені внаслідок абразії горизонтал. порожнини, іноді під­топлені морем, що утворилися у результаті роз­чин­ної дії прісних під­зем. і солоних мор. вод. Най­довші печери — Тарханкутська (150 м), Тунель (116 м).

За походже­н­ням ви­окремлюють печери гіпоген. типу та епіген­ні. Перші утворилися в умовах напір. водонос. комплексів за рахунок живле­н­ня під­зем. водами. Роз­вивалися на знач. глиб. (до 1000 м і більше), але під час еволюції геол. структур були виведені на поверх­ню, осушені і стали реліктовими. У сучас. умовах часто успадковуються й пере­роблюються епіген. карстом (Еміне-Баїр-Хосар, Таврська). Епіген­ні печери формуються у без­напір. гідрогеол. умо­вах за рахунок поверхн. живлен­ня. Закладаються на глиб. до 50 м. Бл. 65 % К. п. входять до складу природо­охорон. терито­рій. Частина з них обладнана для туризму. Досліджуються від 18 ст.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю