КА́ХЛІ — вид художньої кераміки, повʼязаної з інтерʼєром помешка­н­ня. К. насамперед облицьовували печі. В Україні К. ві­домі від 14 ст. Упродовж віків змінювали форму й декор, роз­виваючись з іншими видами українського мистецтва у контекс­ті різних художніх стилів. Від 2-ї половини 20 ст. по­ступово втрачали свої функції у міському, а згодом і в сільському середовищах. Є дві основні типологічні групи К.: архаїчні посудиноподібні та плиткові, оздоблені рельєфом. Їх вирізняють за формами, пластикою і декором, зокрема особливостями елементів, мотивів, сюжетів, композицій, типів симетрії. Залежно від висоти стінок та отвору посудиноподібні К. умовно поділяють на дві під­групи: горщико- та ми­скоподібні. К., що зберігаються в українських музеях, зокрема колекції П. Лінинського у МЕХП, дають під­стави для висновків про спільний шлях роз­витку українських К. та К. із багатьох країн Європи. Від­повід­но до регіону побутува­н­ня хронологічні межі посудиноподібних К. в Україні можна окреслити періодами: горщикоподібні — 2-а половина 14–16 ст., ми­скоподібні — 2-а половина 15–16 ст. або початок 16–17 ст. Дослідники, колекціонери такого типу К. знаходили здебільшого на території старих фортець, замків, монастирів. Горщикоподібні (циліндричні) К., що походять з с. Пʼятничани Жидачівського ра­йону і с. Потелич Жовківського ра­йону Львівської області, мають досить високі стінки (16,5 і 18,5 см), ледь роз­ширений квадратний отвір (13 см), що є ознакою архаїчності виробів, та округле денце. Схожі К. зна­йдено у Львові, а також містах Білорусі, Польщі, Німеч­чини, Чехії. К. з округлим отвором виявлено у Львові, Кременці (Тернопільська обл.) та Острозі (Рівненська обл.). Декоративна функція горщикоподібних К. змінилася з появою у їхній «будові» складніших фігурних отворів, зокрема у ви­гляді три-, чотири- або великої багатопелюсткової ро­зеток, що спричинено впливами пізньоготичних архітектурних форм. Шведські, польські, білоруські учені такі отвори називали «чотирилисниками» або «листками конюшинки», «конюшинками», «трикутними устями», «пелюстковими устями», створеними своєрідними защипами. На деяких К. із Кременця отвір зроблено у формі ро­зетки з двома меншими й однією великою пелюстками. Рідкісними вважають «серцеподібні» отвори на словацьких та у ви­гляді арки на німецьких К. У смт Олесько Львівської області, Луцьку, Києві, Острозі, Кременці виявлено К. з отвором у ви­гляді чотирипелюсткової ро­зетки. Цікавими є мініатюрні мискові теракотові й димлені К. з округлим денцем, роз­хиленими стінками і трикутним отвором, що походять із смт Олесько та с. Потелич. Польські, німецькі, чеські дослідники вказували на їхнє роз­ташува­н­ня на завершен­ні печі або поміж іншими К. по всій її площині. Деякий час побутували також ми­скоподібні К. (мисковидні, плескаті), форма яких нагадує миску з округлим денцем і широко роз­хиленими на квадрат стінками: в одних — плавний пере­хід від денця до стінки (Львів, с. Пʼятничани), в інших — стрімкий злам форми, зокрема роз­шире­н­ня високих вінець від короткого циліндричного корпусу К. (м. Збараж Тернопільська обл., смт Олесько, с. Потелич). Раритетними вважають нішоподібні К. 2-ї половини 15–16 ст., які поділяють за тектонікою (з напів­циліндричним і горщикоподібним тілом), функцією (виповнювальні та увінчувальні), формою отвору (прямокутні, трикутні, стрільчасті). В Україні зафіксовано кілька К. із подібною структурою — горщикоподібні (Острог, Кременець) та напів­циліндричні (с. Урич Сколівського р-ну Львівської обл.). У Львові, Києві, м. Умань Черкаської області зна­йдено лише їхні фрагменти (подібні їм ві­домі в Німеч­чині, Румунії Чехії, Швейцарії). На зламі 15–16 ст. в Україні роз­почався період по­ступового «оберта­н­ня» К. — їх умуровували отворами до вогню. Від­так, панівними стали плиткові (коробкові, коробчасті) К., які складаються з плитки та румпи. За формою плиткові К. поділяють на виповнювальні, карнизні, пояскові та увінчувальні, а роз­поділ на лицьові та кутові від­повід­ає їхньому функціональному при­значен­ню у структурі печі. Найбільшу та різноманітну за художнім виріше­н­ням групу плиткових К. в Україні становлять лицьові виповнювальні К. 15–18 ст., якими майстри викладали стінки печей. Форма плитки здебільшого квадратна, рідше — прямокутна та фігурна, декор — рельєфний із по­єд­на­н­ням орнаментальних елементів та мотивів (геометричні, рослин­ні, зооморфні, антропоморфні), сюжетних сценок тощо. Із композиційних схем декору, ві­домих у кахлярстві, пере­важали центрично-обертова, дзеркальна й сітчаста, рідше траплялася діагональна (с. Під­горо­д­дя Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Карнизні К., як і пояскові, при­значалися для роз­членува­н­ня основних частин печі. Декор карнизних К. має ярусну будову, зумовлену пластикою поверх­ні, пояскові К. часто декорували геометричним орнаментом із по­єд­на­н­ням скісних ліній і смужок, овалів, крапок, зиґзаґів (Луцьк), інколи — шестипелюстковими ро­зетками в колі (с. Потелич), гілками, гірляндами та картушами (Львів, м. Жовква Львівської обл.), зображе­н­ням птахів обабіч «дерева життя» чи херувимів (Львів, м. Бучач Тернопільської обл.). Рідкісними вважають тридільні К. (наріжники) із широкої центральної та вузьких бокових частин. Найбільше рельєфних К. 17–18 ст. такого типу виявлено у Львові, Жовкві, Бучачі, с. Потелич. Серед них теракотові з мотивами «колон», зеленополивʼяні з дубовими гілочками та вкриті поливами білого й синього або брунатного й білого кольорів. Кахляні печі 16–18 ст. часто прикрашені декоративними елементами, пере­важно «коронками», «вежами», «кулями», «шишками» тощо. Увінчувальні (завершальні) К. 16–18 ст. мають форму трикутників (Львів), «парканців» із зубцями, що імітували ренесансні муровані вежі чи фортечні стіни (с. Під­горо­д­дя), на щитках окремих К. могла міститися моно­грама Ісуса Христа, а завершуватися «ліліями» (с. Токи Під­волочиського р-ну Тернопільської обл., Львів, смт Олесько, с. Старичі Яворівського р-ну Львівської обл.). Оригінальними є увінчувальні К. 18 ст., оздоблені мотивами вино­градних гілок із гронами у високому рельєфі, мармурува­н­ням та зубцями різної форми по верх­ньому краю (Львів). Плиткові К. зламу 15–16 ст. по­ступово втрачали ознаки готичного стилю й набували ознак ренесансних, що найвиразніше простежується в обрамлен­ні: широке та ледь похиле (с. Під­горо­д­дя, м. Збараж) або вужче з ромбами, кривулькою чи закрутами (с. Під­горо­д­дя). Рідше траплялися К., на яких не було рамки (м. Збараж, Камʼянець-Подільський Хмельницької обл.), згодом замість неї зʼявився тонкий валик (села Під­горо­д­дя, Урич і Потелич, смт Олесько, Львів). К. за­значеного періоду виконані у високому рельєфі з пере­важа­н­ням мотивів геометричного характеру (крапки, лінії, дуги, ромби, кола, хрести), стилізованих рослин­них композицій (гілки), фігур левів, оленів, птахів, зображень вершників, міфологічних і фантастичних істот (єдинорог, сирена, грифон, барсо-лев, кінь-змій, рак із трьома головами) та християнських образів — Богородиця з Дитям, архістратиг Михаїл, святий Юрій (смт Олесько, м. Збараж, Львів). Серед фігурних зображень на К. варто від­значити порт­ретні (Київ, Луцьк, Камʼянець-Подільський, Острог, Львів, с. Під­горо­д­дя, м. Чортків Тернопільської обл.). У К. 17 ст. наявні теми лицарства, різноманітні геральдичні композиції, зокрема герби держав, населених пунктів, родів чи певних осіб (Львів, смт Олесько, Камʼянець-Подільський, Чернігів, Умань). Збереглися фрагменти К. із зображе­н­ням битви двох фантастичних істот у ви­гляді дракона з довгим хвостом, качиною головою та роз­критим дзьобом (м. Новгород-Сіверський Чернігівської обл.) тощо. Барокові риси у кахлярстві середньої 17 ст. проявилися у за­стосуван­ні сітчастої структури з поділом поля К. на пере­тинки та по­єд­на­н­ням мотивів «курячих лапок», гілок, ро­зеток, «сонечок» (с. Бубнище Долинського р-ну та с. Журавеньки Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл., с. Потелич, міста Збараж, Ужгород, Львів, Камʼянець-Подільський, Острог, Новгород-Сіверський, Умань, смт Короп Чернігівської обл.). Типовою ознакою в оздоблен­ні виповнювальних та пояскових рельєфних К. у цей період був картуш, наділений різною конфігурацією з ламаними та округлими лініями-гранями (Львів, с. Звенигород Пустомитівського р-ну Львівської обл., с. Манява Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.) або восьмикутник із чотирма увігнутими боками (Полтавщина). На­прикінці 18 ст. рельєфні картуші по­єд­нували з роз­писом кольоровими ангобами (Львів, м. Дрогобич Львівської обл., Чернігів). У 2-й половині 17–18 ст. художньо-стилістична еволюція декору простежується через рослин­ні мотиви у простих і складних структурах, зокрема «ро­зетку», «гілку», «букет», «дерево життя», «вазон». Значне пошире­н­ня набули композиції з тюльпанами, листками аканта, вино­градними «гронами», які часто траплялися в тогочасному іконописі, гаптуван­ні, гравюрі, різьблен­ні, особливо на колонах іконостасів та царських вратах. Інколи поміж вино­градними гілками автори на К. вводили фігури ангелів (Львів, с. Лаврів Старосамбірського р-ну Львівської обл.). На теракотових і зеленополивʼяних К. 17–18 ст. зі Східної Галичини та Середнього Подні­провʼя часто зображали одного, двох, рідше трьох-шістьох птахів (Київ, Львів, села Звенигород, Лаврів, Манява). Прикметними рисами декору цих К. із бароковими елементами є варіації висоти рельєфу, виразна пластика птахів і дрібні, ледь помітні рослин­ні елементи. Геральдичні мотиви у 2-й половині 17–18 ст. могли міститися на одній (Львів, смт Олесько) і декількох К., на­приклад, на семи (с. Ясениця-Сільна Дрогобицького р-ну). На деяких рельєфних К. 18 ст. із Лів­обережної України траплялися по­статі святого Юрія та Іллі, сюжети «Гріхопаді­н­ня» (Чернігів) тощо. Символом козацької епохи було й зображе­н­ня вершника зі списом та прапорцем, щитом, луками, стрілами чи пістолями (м. Тараща Київської обл., с. Суботів Чигиринського р-ну Черкаської обл., Полтавщина), зу­стріч послів та поважних гостей (Кременець), що було від­творе­н­ням різних політичних та воєн­них подій, по­статі мисливців, мандрівників, мешканців Африки (м. Ромни Сумської обл.). У 18 — на початку 19 ст. мальовані К. виготовляли як народні майстри, так і промислово. Композиція таких виробів замикалася в межах однієї плитки в центрі тонких або пишних барокових рамок, медаль­йона, овалу, ромба або картуша (Київ, м. Городня Чернігівської обл.). Пере­важали сині, брунатні та поліхромні рослин­ні мотиви (гілка, букет, «вазон»), зображе­н­ня тварин, архітектурні споруди, алегоричні образи й по­статі людей, мальовані пензлем на білому тлі. На Чернігівщині одним із знаних майстрів вважають гончаря з м. Городня С. Пере­пілку (його авторство засвідчено в «Истории русов»). Це сюжетні сценки про боротьбу українського народу з кочівниками, порт­рети знаті, що було наслідува­н­ням тогочасного порт­ретного живопису, сатиричні й фантастичні образи, сценки праці тощо. З архівних документів 18 ст. стали ві­домими імена гончаря Києво-Печерської лаври Ф. Плясуна, міщан із Подолу С. Без­тілесного і Й. Литвина. На­прикінці 18 — на початку 19 ст. зʼявилися К. у стилістиці класицизму. Високий рівень народного кахлярства Чернігівщини сприяв появі перших фаянсових мануфактур у селах Тулиголове Кролевецького ра­йону, Шатрище (нині Ямпільського р-ну Сумської обл.), містах Глухів, Ніжин, Новгород-Сіверський, смт Козелець і Батурин. Поширеними були сині чи блакитні К., виготовлені на київських мануфактурах та під­приємствах Східної Галичини. Інколи роз­пис печі складала велика цілісна композиція (напр., «вазон»), укладена на декількох К. Форми печей могли бути на­ближені до колони або прямокутника з округлими та зубчастими заверше­н­нями, рідше з вазою-урною чи пластичною фігурою орла. Такі печі були в будинках духовних та знатних осіб (садибі «Покорщина», садибі Строганова, палаці Ро­зумовських, Батуринському, Крупицькому, Ла­данському та Єлецькому монастирях, Вишневецькому, Під­горецькому та Яготинському замках, деяких будинках у Ніжині, Глухові, м. Лохвиця Полтавської обл.). У період модерну К. славилися керамічні фабрики та заводи Львова (фабрика І. Левинського, Львівська кра­йова керамічна дослідна станція), Глинського (завод Ю. Захарієвича і А. Вернера), школи (Коломийська гончарна школа, Івано-Франківська обл.). У 2-й половині 19 — на початку 20 ст. особливе місце від­водили народним К. — рельєфним теракотовим або вкритим зеленою чи жовтою поливами, а також мальованим. Теракотові К. виробляли у селах Великі Будища Диканського ра­йону, Попівка Зіньківського ра­йону, Комишня і Хомутець Миргородського ра­йону Полтавської області, с. Дні­провокамʼянка Верх­ньодні­провського ра­йону Дні­пропетровської області, с. Суботів. Рідкісними були димлені К. (автор П. Явдак із с. Лазьки Зіньківського р-ну). Столі­т­тям раніше подібні К. із рослин­ним орнаментом були серед виробів кахлярів із с. Бу­данів Теребовлянського ра­йону Тернопільської області. Найбільшими осередками з виготовле­н­ня мальованих К. за­значеного часу дослідники вважають с. Сунки Смілянського ра­йону Черкаської області, міста Ніжин, Ічня Чернігівської області, Сокаль Львівської області, Коломия, Косів, смт Опішня Полтавської області, с. Пістинь Косівського ра­йону. Ві­домими кахлярами 19 — поч. 20 ст. були І. Баранюк, О. Бахматюк, Я. Герасименко, І. Гладиревський, Л. Дробʼязко, Д. Зондюк, М. Кірик, П. Кошак, Ю. Огієнко, В. Словіцький, П. Фігура, П. і К. Чумаченки, В. Шостопалець, П. Явдак та ін. Для рельєфних К. із Полтавщини, Чернігівщини та Середнього Подні­провʼя цього періоду характерний геометричний орнамент, повʼязаний із викори­ста­н­ням деревʼяних форм-матриць, рідше вибійчаних дощок або пряникових форм. Локальні особливості народного кахлярства виявляються у за­стосуван­ні базових мотивів, напр., хрещатих та ро­зеткових, і творе­н­ня на їхній основі нових композиційних структур. Це скісні хрести, хрести із трикутними, прямокутними і ромбічними раменами, шестипелюсткові ро­зетки в колах тощо. К. із Прикарпа­т­тя роз­писані хрестами, які називали «роз­квітлими», «придорожніми» чи «памʼятниковими». На К. могли міститися хрести одного типу або по­єд­нувати різні, мотивами композиційних схем були й хрести в колах, які часто доповнювали рослин­ними компонентами, зображе­н­нями птахів або тварин. Багатоваріантністю та полісемантичним наповненістю по­значений рослин­ний декор на українських К.: ро­зетка, гілка, букет, вазон, дерево життя, вінок, гірлянда. Кахлярі рідко малювали одну ро­зетку, на окремих К. основним мотивом є звивиста гілка з трьома-чотирма ро­зетками, укладена вертикально (Чернівці, міста Сокаль, Косів, Ніжин, Ічня, смт Опішня). Композиційні схеми косівських К. іноді доповнює вино­градна гілка з гронами та листками. Багатоваріантністю зображень на К. по­значені мотиви «дерева життя» і «вазона» (міста Ічня, Ніжин, Канів Черкаської обл., Сокаль, Косів, Коломия, села Сунки і Пістинь), за окремими рисами роз­пису можна вирізнити гончарний осередок чи руку майстра. Мотив «вазона» пере­важно містився на площині однієї К., проте П. Явдак подавав його як на одній, так і трьох К. Мотиви віночків та гірлянд най­яскравіше виявилися у декорі К. О. Бахматюка. Важливе місце в оздоблен­ні К. від­водили зображен­ню тварин, риб і птахів, які від­значалися локальними особливостями, що дає змогу від­різнити, напр., косівських птахів від сокальських, ічнянських від сунківських. Із тварин у роз­писах К. можна побачити лева, оленя, вола, коня, цапа в одинарних, парносиметричних або інших схемах, мотив риби ві­домий у кахлярстві Косова, с. Пістинь та м. Ічня. На Чернігівщині, Черкащині та Івано-Франківщині вагому групу в декорі К. творять сюжетні композиції. На чернігівських і черкаських К. трапляються образи прялі, військових (Ніжин), вершників, музик, танцюристів, сценки «у корчмі», «воді­н­ня ведмедя», мисливські сюжети (м. Ічня, с. Сунки). Ві­домими майстрами таких роз­писів були Л. Дробʼязко, Ю. Огієнко, Д. Панасенко, на Гуцульщині та Покут­ті подібними славилися кахлярі Косова (І. Баранюк, О. Бахматюк), с. Пістинь (Д. Зондюк) та Коломиї (В. Словіцький). Окремі релігійні мотиви характерні для виробів 19 — початок 20 ст. кахлярів із Полтавщини, однак ширше та з особливим акцентом їх від­творювали на К. майстри Косова, с. Пістинь, Коломиї. Це і зображе­н­ня Богородиці з Дитям, святого Миколая, Юрія-Змієборця, Катерини і Варвари, ангелів, композицій «Страшного Суду», церков та дзвіниць. В оздоблен­ні К. наявна ціла палітра мотивів, образів та сюжетів, які посилюють декоративний ефект печі. У музеях України значно менше зберігається К. 20 ст.: їх майстри уже не виготовляли одноосібно, а як промислові предмети вони втратили художню своєрідність. У МЕХП є колекція К. 1930-х рр. із кахельного заводу в с. Потелич (у їхньому декорі — по­єд­на­н­ня мотивів концентричних кіл, спіралей, чотирикутників, овалів, листків, гірлянд тощо). К. початку 1950-х рр. із вапняно-керамічного заводу в с. Роз­вадів однотипні — вони мають гладку поверх­ню та вкриті поливою білого, брунатного або зеленого кольорів. Отож, К. еволюціонували від посудиноподібних до плиткових: від утилітарної функції (обі­гріву житла) до по­єд­на­н­ня з декоративною — прикраше­н­ня помешка­н­ня. Від середини 20 ст., коли виготовле­н­ня та декор К. звелися до масової однотипної продукції, спо­стерігався зворотний процес. Завищені плани з виробництва К. у керамічних цехах радянського періоду та недо­статній фаховий рівень майстрів не сприяли тому, щоб називати ці предмети художніми творами.