Кахлі

КА́ХЛІ — вид художньої кераміки, пов’язаної з інтер’єром помешкання. К. насамперед облицьовували печі. В Україні К. відомі від 14 ст. Упродовж віків змінювали форму й декор, розвиваючись з ін. видами укр. мистецтва у контексті різних худож. стилів. Від 2-ї пол. 20 ст. поступово втрачали свої функції у міському, а згодом і в сільс. середовищах. Є дві осн. типол. групи К.: архаїчні посудиноподібні та плиткові, оздоблені рельєфом. Їх вирізняють за формами, пластикою і декором, зокрема особливостями елементів, мотивів, сюжетів, композицій, типів симетрії. Залежно від висоти стінок та отвору посудиноподібні К. умовно поділяють на дві підгрупи: горщико- та мископодібні. К., що зберігаються в укр. музеях, зокрема колекції П. Лінинського у МЕХП, дають підстави для висновків про спіл. шлях розвитку укр. К. та К. із багатьох країн Європи. Відповідно до регіону побутування хронол. межі посудиноподіб. К. в Україні можна окреслити періодами: горщикоподібні — 2-а пол. 14–16 ст., мископодібні — 2-а пол. 15–16 ст. або поч. 16–17 ст. Дослідники, колекціонери такого типу К. знаходили здебільшого на тер. старих фортець, замків, монастирів. Горщикоподібні (циліндричні) К., що походять з с. П’ятничани Жидачів. р-ну і с. Потелич Жовків. р-ну Львів. обл., мають досить високі стінки (16,5 і 18,5 см), ледь розширений квадрат. отвір (13 см), що є ознакою архаїчності виробів, та округле денце. Схожі К. знайдено у Львові, а також містах Білорусі, Польщі, Німеччини, Чехії. К. з округлим отвором виявлено у Львові, Кременці (Терноп. обл.) та Острозі (Рівнен. обл.). Декор. функція горщикоподіб. К. змінилася з появою у їхній «будові» складніших фігур. отворів, зокрема у вигляді три-, чотири- або великої багатопелюсткової розеток, що спричинено впливами пізньоготич. архіт. форм. Швед., польс., білорус. учені такі отвори називали «чотирилисниками» або «листками конюшинки», «конюшинками», «трикутними устями», «пелюстковими устями», створеними своєрід. защипами. На деяких К. із Кременця отвір зроблено у формі розетки з двома меншими й однією великою пелюстками. Рідкісними вважають «серцеподібні» отвори на словац. та у вигляді арки на нім. К. У смт Олесько Львів. обл., Луцьку, Києві, Острозі, Кременці виявлено К. з отвором у вигляді чотирипелюсткової розетки. Цікавими є мініатюрні мискові теракотові й димлені К. з округлим денцем, розхиленими стінками і трикут. отвором, що походять із смт Олесько та с. Потелич. Польс., нім., чес. дослідники вказували на їхнє розташування на завершенні печі або поміж ін. К. по всій її площині. Деякий час побутували також мископодібні К. (мисковидні, плескаті), форма яких нагадує миску з округлим денцем і широко розхиленими на квадрат стінками: в одних — плавний перехід від денця до стінки (Львів, с. П’ятничани), в ін. — стрімкий злам форми, зокрема розширення високих вінець від короткого циліндрич. корпусу К. (м. Збараж Терноп. обл., смт Олесько, с. Потелич). Раритетними вважають нішоподібні К. 2-ї пол. 15–16 ст., які поділяють за тектонікою (з напівциліндрич. і горщикоподіб. тілом), функцією (виповнювал. та увінчувальні), формою отвору (прямокутні, трикутні, стрільчасті). В Україні зафіксовано кілька К. із подіб. структурою — горщикоподібні (Острог, Кременець) та напівциліндричні (с. Урич Сколів. р-ну Львів. обл.). У Львові, Києві, м. Умань Черкас. обл. знайдено лише їхні фрагменти (подібні їм відомі в Німеччині, Румунії Чехії, Швейцарії). На зламі 15–16 ст. в Україні розпочався період поступового «обертання» К. — їх умуровували отворами до вогню. Відтак, панівними стали плиткові (коробкові, коробчасті) К., які складаються з плитки та румпи. За формою плиткові К. поділяють на виповнювальні, карнизні, пояскові та увінчувальні, а розподіл на лицьові та кутові відповідає їхньому функціонал. призначенню у структурі печі. Найбільшу та різноманітну за худож. вирішенням групу плиткових К. в Україні становлять лицьові виповнювал. К. 15–18 ст., якими майстри викладали стінки печей. Форма плитки здебільшого квадратна, рідше — прямокутна та фігурна, декор — рельєфний із поєднанням орнам. елементів та мотивів (геом., рослинні, зооморфні, антропоморфні), сюжет. сценок тощо. Із композиц. схем декору, відомих у кахлярстві, переважали центрично-обертова, дзеркал. й сітчаста, рідше траплялася діагонал. (с. Підгороддя Рогатин. р-ну Івано-Фр. обл.). Карнизні К., як і пояскові, призначалися для розчленування осн. частин печі. Декор карниз. К. має ярусну будову, зумовлену пластикою поверхні, пояскові К. часто декорували геом. орнаментом із поєднанням скіс. ліній і смужок, овалів, крапок, зиґзаґів (Луцьк), інколи — шестипелюстковими розетками в колі (с. Потелич), гілками, гірляндами та картушами (Львів, м. Жовква Львів. обл.), зображенням птахів обабіч «дерева життя» чи херувимів (Львів, м. Бучач Терноп. обл.). Рідкісними вважають триділ. К. (наріжники) із широкої центр. та вузьких бокових частин. Найбільше рельєф. К. 17–18 ст. такого типу виявлено у Львові, Жовкві, Бучачі, с. Потелич. Серед них теракотові з мотивами «колон», зеленополив’яні з дубовими гілочками та вкриті поливами білого й синього або брунат. й білого кольорів. Кахляні печі 16–18 ст. часто прикрашені декор. елементами, переважно «коронками», «вежами», «кулями», «шишками» тощо. Увінчувал. (завершал.) К. 16–18 ст. мають форму трикутників (Львів), «парканців» із зубцями, що імітували ренесансні муровані вежі чи фортечні стіни (с. Підгороддя), на щитках окремих К. могла міститися монограма Ісуса Христа, а завершуватися «ліліями» (с. Токи Підволочис. р-ну Терноп. обл., Львів, смт Олесько, с. Старичі Яворів. р-ну Львів. обл.). Оригінальними є увінчувал. К. 18 ст., оздоблені мотивами виноград. гілок із гронами у високому рельєфі, мармуруванням та зубцями різної форми по верх. краю (Львів). Плиткові К. зламу 15–16 ст. поступово втрачали ознаки готич. стилю й набували ознак ренесансних, що найвиразніше простежується в обрамленні: широке та ледь похиле (с. Підгороддя, м. Збараж) або вужче з ромбами, кривулькою чи закрутами (с. Підгороддя). Рідше траплялися К., на яких не було рамки (міста Збараж, Кам’янець-Подільський Хмельн. обл.), згодом замість неї з’явився тонкий валик (села Підгороддя, Урич і Потелич, смт Олесько, Львів). К. зазначеного періоду виконані у високому рельєфі з переважанням мотивів геом. характеру (крапки, лінії, дуги, ромби, кола, хрести), стилізов. рослин. композицій (гілки), фігур левів, оленів, птахів, зображень вершників, міфол. і фантаст. істот (єдинорог, сирена, грифон, барсо-лев, кінь-змій, рак із трьома головами) та християн. образів — Богородиця з Дитям, архістратиг Михаїл, св. Юрій (смт Олесько, м. Збараж, Львів). Серед фігур. зображень на К. варто відзначити портретні (Київ, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Острог, Львів, с. Підгороддя, м. Чортків Терноп. обл.). У К. 17 ст. наявні теми лицарства, різноманітні геральд. композиції, зокрема герби держав, населених пунктів, родів чи певних осіб (Львів, смт Олесько, Кам’янець-Подільський, Чернігів, Умань). Збереглися фрагменти К. із зображенням битви двох фантаст. істот у вигляді дракона з довгим хвостом, качиною головою та розкритим дзьобом (м. Новгород-Сіверський Черніг. обл.) тощо. Барокові риси у кахлярстві серед. 17 ст. проявилися у застосуванні сітчастої структури з поділом поля К. на перетинки та поєднанням мотивів «курячих лапок», гілок, розеток, «сонечок» (с. Бубнище Долин. р-ну та с. Журавеньки Рогатин. р-ну Івано-Фр. обл., с. Потелич, міста Збараж, Ужгород, Львів, Кам’янець-Подільський, Острог, Новгород-Сіверський, Умань, смт Короп Черніг. обл.). Типовою ознакою в оздобленні виповнювал. та пояскових рельєф. К. у цей період був картуш, наділений різною конфігурацією з ламаними та округлими лініями-гранями (Львів, с. Звенигород Пустомитів. р-ну Львів. обл., с. Манява Богородчан. р-ну Івано-Фр. обл.) або восьмикутник із чотирма увігнутими боками (Полтавщина). Наприкінці 18 ст. рельєфні картуші поєднували з розписом кольор. ангобами (Львів, м. Дрогобич Львів. обл., Чернігів). У 2-й пол. 17–18 ст. худож.-стиліст. еволюція декору простежується через рослинні мотиви у простих і складних структурах, зокрема «розетку», «гілку», «букет», «дерево життя», «вазон». Знач. поширення набули композиції з тюльпанами, листками аканта, виноград. «гронами», які часто траплялися в тогочас. іконописі, гаптуванні, гравюрі, різьбленні, особливо на колонах іконостасів та цар. вратах. Інколи поміж виноград. гілками автори на К. вводили фігури ангелів (Львів, с. Лаврів Старосамбір. р-ну Львів. обл.). На теракотових і зеленополив’яних К. 17–18 ст. зі Сх. Галичини та Серед. Подніпров’я часто зображали одного, двох, рідше трьох-шістьох птахів (Київ, Львів, села Звенигород, Лаврів, Манява). Прикмет. рисами декору цих К. із бароковими елементами є варіації висоти рельєфу, виразна пластика птахів і дрібні, ледь помітні рослинні елементи. Геральд. мотиви у 2-й пол. 17–18 ст. могли міститися на одній (Львів, смт Олесько) і декількох К., напр., на семи (с. Ясениця-Сільна Дрогоб. р-ну). На деяких рельєф. К. 18 ст. із Лівобереж. України траплялися постаті св. Юрія та Іллі, сюжети «Гріхопадіння» (Чернігів) тощо. Символом козац. епохи було й зображення вершника зі списом та прапорцем, щитом, луками, стрілами чи пістолями (м. Тараща Київ. обл., с. Суботів Чигирин. р-ну Черкас. обл., Полтавщина), зустріч послів та поваж. гостей (Кременець), що було відтворенням різних політ. та воєн. подій, постаті мисливців, мандрівників, мешканців Африки (м. Ромни Сум. обл.). У 18 — на поч. 19 ст. мальов. К. виготовляли як нар. майстри, так і промислово. Композиція таких виробів замикалася в межах однієї плитки в центрі тонких або пишних барокових рамок, медальйона, овалу, ромба або картуша (Київ, м. Городня Черніг. обл.). Переважали сині, брунатні та поліхромні рослинні мотиви (гілка, букет, «вазон»), зображення тварин, архіт. споруди, алегоричні образи й постаті людей, мальовані пензлем на білому тлі. На Чернігівщині одним із знаних майстрів вважають гончаря з м. Городня С. Перепілку (його авторство засвідчено в «Истории русов»). Це сюжетні сценки про боротьбу українського народу з кочівниками, портрети знаті, що було наслідуванням тогочас. портрет. живопису, сатир. й фантаст. образи, сценки праці тощо. З архів. документів 18 ст. стали відомими імена гончаря Києво-Печер. лаври Ф. Плясуна, міщан із Подолу С. Безтілесного і Й. Литвина. Наприкінці 18 — на поч. 19 ст. з’явилися К. у стилістиці класицизму. Високий рівень нар. кахлярства Чернігівщини сприяв появі перших фаянс. мануфактур у селах Тулиголове Кролевец. р-ну, Шатрище (нині Ямпіл. р-ну Сум. обл.), містах Глухів, Ніжин, Новгород-Сіверський, смт Козелець і Батурин. Поширеними були сині чи блакитні К., виготовлені на київ. мануфактурах та підприємствах Сх. Галичини. Інколи розпис печі складала велика цілісна композиція (напр., «вазон»), укладена на декількох К. Форми печей могли бути наближені до колони або прямокутника з округлими та зубчастими завершеннями, рідше з вазою-урною чи пластич. фігурою орла. Такі печі були в будинках духов. та знат. осіб (садибі «Покорщина», садибі Строганова, палаці Розумовських, Батурин., Крупиц., Ладан. та Єлец. монастирях, Вишневец., Підгорец. та Яготин. замках, деяких будинках у Ніжині, Глухові, м. Лохвиця Полтав. обл.). У період модерну К. славилися керам. ф-ки та заводи Львова (ф-ка І. Левинського, Львів. крайова керам. дослідна станція), Глинського (завод Ю. Захарієвича і А. Вернера), школи (Коломий. гончарна школа, Івано-Фр. обл.). У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. особливе місце відводили нар. К. — рельєф. теракотовим або вкритим зеленою чи жовтою поливами, а також мальованим. Теракотові К. виробляли у селах Великі Будища Дикан. р-ну, Попівка Зіньків. р-ну, Комишня і Хомутець Миргород. р-ну Полтав. обл., с. Дніпровокам’янка Верхньодніпров. р-ну Дніпроп. обл., с. Суботів. Рідкісними були димлені К. (автор П. Явдак із с. Лазьки Зіньків. р-ну). Століттям раніше подібні К. із рослин. орнаментом були серед виробів кахлярів із с. Буданів Теребовлян. р-ну Терноп. обл. Найбільшими осередками з виготовлення мальов. К. зазначеного часу дослідники вважають с. Сунки Смілян. р-ну Черкас. обл., міста Ніжин, Ічня Черніг. обл., Сокаль Львів. обл., Коломия, Косів, смт Опішня Полтав. обл., с. Пістинь Косів. р-ну. Відомими кахлярами 19 — поч. 20 ст. були І. Баранюк, О. Бахматюк, Я. Герасименко, І. Гладиревський, Л. Дроб’язко, Д. Зондюк, М. Кірик, П. Кошак, Ю. Огієнко, В. Словіцький, П. Фігура, П. і К. Чумаченки, В. Шостопалець, П. Явдак та ін. Для рельєф. К. із Полтавщини, Чернігівщини та Серед. Подніпров’я цього періоду характерний геом. орнамент, пов’язаний із використанням дерев’яних форм-матриць, рідше вибійчаних дощок або пряникових форм. Локал. особливості нар. кахлярства виявляються у застосуванні базових мотивів, напр., хрещатих та розеткових, і творення на їхній основі нових композиц. структур. Це скісні хрести, хрести із трикут., прямокут. і ромбіч. раменами, шестипелюсткові розетки в колах тощо. К. із Прикарпаття розписані хрестами, які називали «розквітлими», «придорожніми» чи «пам’ятниковими». На К. могли міститися хрести одного типу або поєднувати різні, мотивами композиц. схем були й хрести в колах, які часто доповнювали рослинними компонентами, зображеннями птахів або тварин. Багатоваріантністю та полісемант. наповненістю позначений рослин. декор на укр. К.: розетка, гілка, букет, вазон, дерево життя, вінок, гірлянда. Кахлярі рідко малювали одну розетку, на окремих К. осн. мотивом є звивиста гілка з трьома-чотирма розетками, укладена вертикально (Чернівці, міста Сокаль, Косів, Ніжин, Ічня, смт Опішня). Композиц. схеми косів. К. іноді доповнює виноградна гілка з гронами та листками. Багатоваріантністю зображень на К. позначені мотиви «дерева життя» і «вазона» (міста Ічня, Ніжин, Канів Черкас. обл., Сокаль, Косів, Коломия, села Сунки і Пістинь), за окремими рисами розпису можна вирізнити гончар. осередок чи руку майстра. Мотив «вазона» переважно містився на площині однієї К., проте П. Явдак подавав його як на одній, так і трьох К. Мотиви віночків та гірлянд найяскравіше виявилися у декорі К. О. Бахматюка. Важливе місце в оздобленні К. відводили зображенню тварин, риб і птахів, які відзначалися локал. особливостями, що дає змогу відрізнити, напр., косів. птахів від сокал., ічнян. від сунківських. Із тварин у розписах К. можна побачити лева, оленя, вола, коня, цапа в одинарних, парносиметричних або ін. схемах, мотив риби відомий у кахлярстві Косова, с. Пістинь та м. Ічня. На Чернігівщині, Черкащині та Івано-Франківщині вагому групу в декорі К. творять сюжетні композиції. На черніг. і черкас. К. трапляються образи прялі, військових (Ніжин), вершників, музик, танцюристів, сценки «у корчмі», «водіння ведмедя», мислив. сюжети (м. Ічня, с. Сунки). Відомими майстрами таких розписів були Л. Дроб’язко, Ю. Огієнко, Д. Панасенко, на Гуцульщині та Покутті подібними славилися кахлярі Косова (І. Баранюк, О. Бахматюк), с. Пістинь (Д. Зондюк) та Коломиї (В. Словіцький). Окремі реліг. мотиви характерні для виробів 19 — поч. 20 ст. кахлярів із Полтавщини, однак ширше та з особливим акцентом їх відтворювали на К. майстри Косова, с. Пістинь, Коломиї. Це і зображення Богородиці з Дитям, св. Миколая, Юрія-Змієборця, Катерини і Варвари, ангелів, композицій «Страшного Суду», церков та дзвіниць. В оздобленні К. наявна ціла палітра мотивів, образів та сюжетів, які посилюють декор. ефект печі. У музеях України значно менше зберігається К. 20 ст.: їх майстри уже не виготовляли одноосібно, а як пром. предмети вони втратили художню своєрідність. У МЕХП є колекція К. 1930-х рр. із кахел. заводу в с. Потелич (у їхньому декорі — поєднання мотивів концентрич. кіл, спіралей, чотирикутників, овалів, листків, гірлянд тощо). К. поч. 1950-х рр. із вапняно-керам. заводу в с. Розвадів однотипні — вони мають гладку поверхню та вкриті поливою білого, брунатного або зеленого кольорів. Отож, К. еволюціонували від посудиноподіб. до плиткових: від утилітар. функції (обігріву житла) до поєднання з декоративною — прикрашення помешкання. Від серед. 20 ст., коли виготовлення та декор К. звелися до масової однотип. продукції, спостерігався зворот. процес. Завищені плани з виробництва К. у керам. цехах рад. періоду та недостат. фаховий рівень майстрів не сприяли тому, щоб називати ці предмети худож. творами.

Розмір шрифту

Кахлі

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю