Кахлярство

КАХЛЯ́РСТВО — вид гончарства, повʼязаний із виготовле­н­ням кахлів. Найдавнішими вважають посудиноподібні кахлі, які за висотою стінок та формою отворів поділяли на горщико- і ми­скоподібні. Пере­хідними до плиткових є нішоподібні кахлі та кахлі з «пуклями». За формою плиткові кахлі є виповнювальними, поясковими, карнизними, увінчувальними (завершальними); за функціонал. при­значе­н­ням у структурі печі — лицьовими й кутовими. Ві­домі тридільні кахлі (кутові наріжники), обрамле­н­ня отворів печей, лиштви (пере­мички), округлі отвори у печі («душники» чи «дучки»). За технологією виготовле­н­ня (складом глини, способом випалу та оздобле­н­ням) кахлі поділяють на теракотові, димлені, декоровані однією або двома поливами, мальов. емалями чи кольор. ангобами. Посудиноподібні кахлі у 14–15 ст. виробляли на ручному гончар. крузі, 16–17 ст. — на ножному. Отвори таких кахлів (прямокутний, квадратний, округлий, у формах ро­зетки, «серця», арки) формували вручну. Плитку рельєф. кахлів від­тискали («вибивали») у формах, зроблених пере­важно з дерева, рідше гіпсу, глини чи металу. Кахлі, створені у деревʼяних формах, від­значаються високим рельєфом та різьбяр. мотивами. Прикладом є декор. кахель із прямоліній. узорами, подібний до орнаменту укр. плахт, килимів, вишивок, писанок тощо. Найбільшу колекцію кахлів 14–18 ст. та їхніх фрагментів зібрав П. Лінинський (МЕХП), зокрема у с. Потелич Жовків. р-ну Львів. обл. зна­йшов дві частини керам. матриць 17 ст. (одна форма — з рослин. декором у ви­гляді гілочок і жолудів, інша — з картушоподіб. мотивом). У процесі виготовле­н­ня гладких мальов. кахлів плитку від­різали дротом зі сформов. грудки глини, яку вирівнювали у спец. прямокут. формі. На­ступ. етап — формува­н­ня на гончар. крузі румпи («коміра», «клобуки») у ви­гляді довгої смужки, далі — її ручне доліплюва­н­ня по краях кахлі або на невеликій від­стані від них. Горщикоподібні кахлі різні за роз­мірами — від 10×8,5×8,5 до 18,5×13,5×12 см. Параметри лицьових виповнювал. кахлів 23×20×6,5 чи 23,5×20,5×7 см вважають типовими, хоча вони могли дещо вирізнятися в межах певного кахляр. центру (напр., коломийські — 25×20×7, ічнянські — 21×16×6, сокальські — 24×19×5,5 чи 25×19,5×6,5 см) або окремого майстра. Оздобле­н­ня кахлів, зокрема їх пластично-фактур. декор (рельєф, покри­т­тя кольор. поливою та під­полив. роз­пис), закорінено в нац. традиціях, які складалися упродовж століть. Мальов. кахлі називають нар. ма­йолікою: плитки вкривали білим ангобом («побілом»), на якому здійснювали роз­пис рідкими кольор. глинками, до яких, окрім глини, додавали пісок та воду з подальшим нанесе­н­ням про­зорої поливи. Від­повід. кольору кахлярі досягали за допомогою природ. барвника, зокрема оксиду заліза, міді, сурми, марганцю чи кобальту. У поливах використовували свинець (раніше — олово), пісок і воду. Майстри використовували не лише рідку, а й суху поливу. Роз­пис кахлів перед­бачав за­стосува­н­ня різних технік, зокрема ритува­н­ня, ріжкува­н­ня, фляндрува­н­ня й мармурува­н­ня. Ритува­н­ня (гравірува­н­ня) полягає в тому, що на сирій побілкованій поверх­ні ножем, деревʼяною паличкою, цвяхом, голкою або гачком «дряпали» узори. Ріжкува­н­ня — оздобле­н­ня кахлів за допомогою кольор. глинок, які заливали до волового ріжка, в якому було вставлено гусяче перо. У 20 ст. замість рогу майстри використовували аптечну спринцівку з гусячим пером на кінці. Фляндрува­н­ня і мармурува­н­ня — роз­пис кольор. глинками по сирій обливці з роз­тягува­н­ням дротиком чи шпилькою (с. Бубнівка Гайсин. р-ну Вінн. обл., м. Косів Івано-Фр. обл.) або довіл. накрапува­н­ням ангобів та різким поверта­н­ням кахлі у різних напрямках, що створювало ефект мармурової поверх­ні (Львів, м. Коломия Івано-Фр. обл.). Завершал. технол. етапом у формотворен­ні кахлів є випал у горні: неполивʼяні (димлені або теракотові) — раз, поливʼяні — двічі (спершу випалювали кахлі лише з нанесе­н­ням білого ангобу, після чого вироби роз­писували кольор. ангобами, вкривали поливою та випалювали удруге). Т-ра випалу сягала від 900 до 1200 °С. Одиницею лічби кахлів більшість гончарів вважала горно, яке могло містити 400–800 таких предметів. Худож.-стиліст. особливості мальов. кахлів від­повід­али заг. принципу функціонува­н­ня гончар. осередку із за­стосува­н­ням при­йомів технік роз­пису, орнам. та сюжет. декору, кольор. наповне­н­ня не лише при оздоблен­ні кахлів, а й ін. типол. груп кераміки. Хоч в Україні кахлі виробляли від 14 ст., проте масовішим воно стало в 16 — 1-й пол. 17 ст., зокрема у Сх. Галичині (Львів, села Потелич, Бубнище Долин. та Під­горо­д­дя Рогатин. р-нів, обидва — Івано-Фр. обл.; смт Олесько, міста Жовква, Яворів, Миколаїв, Дрогобич; усі — Львів. обл.), Волині (м. Острог Рівнен. обл.), Серед. Подні­провʼї, де довший час діяли гончарні цехи. Період роз­квіту укр. К. — 2-а пол. 17 — серед. 18 ст. Виготовле­н­ням кахлів за­ймалися на Київщині (Київ, смт Іванків, м. Васильків). У 2-й пол. 17 ст. К. роз­вивалося у Чернігові, де виготовляли кахлі, декоров. поливою. Від 18 ст. там, а також у смт Батурин, Короп, містах Новгород-Сіверський, Ічня та Прилуки (усі — нині Черніг. обл.), Глухів (нині Сум. обл.), створювали мальов. кахлі. Подні­провʼя славилося кахлями з міст Умань та Чигирин, с. Суботів Чигирин. р-ну (усі — нині Черкас. обл.), Прикарпа­т­тя — з міст Коломия, Косів та с. Пістинь Косів. р-ну. На Буковині теракотові кахлі з рельєф. геом. орнаментом виробляли в м. Хотин і с. Коболчин Сокирян. р-ну Чернів. обл. Рельєфні димлені кахлі 18 ст. (із мотивами «вазона») були серед кахлів із Поді­л­ля (напр., с. Бу­данів Теребовлян. р-ну Терноп. обл.). Гончарні цехи з виготовле­н­ня кахлів функціонували й на Сх. Поділ­лі, зокрема у с. Струсів Теребовлян. р-ну, м. Шаргород Вінн. обл. та смт Меджибіж Хмельн. обл. На Слобожанщині в 2-й пол. 17–18 ст. гол. центрами К. були Харків, міста Охтирка і Мерефа, смт Нова Водолага, на Лемківщині — с. Сенява (побл. м. Ярослав, нині Польща). У 2-й пол. 18 ст. із зх.-європ. впливами на різні галузі декор.-ужитк. мистецтва від­булися зміни у стилістиці кахлів: до вже існуючих форм (виповнювальні, карнизні, пояскові, увінчувальні) додали своєрідні прикраси печей у формі колонок. У 19 — на поч. 20 ст. керам. заводи й ф-ки, де виробляли кахлі, працювали в Новгороді-Сіверському, Батурині, Глухові, Галичі (нині Івано-Фр. обл.), м-ку Глинськ та с. Потелич, м. Жовква. У Львові діяли ф-ка І. Левинського та кра­йова кахлярня. Знач. успіхів К. досягло і в сільс. місцевості. В Україні діяло понад 700 гончар. осередків, у багатьох з яких майстри виробляли кахлі. Хоча траплялися теракотові й димлені кахлі, зокрема у с. Дні­провокамʼянка (нині Верх­ньодні­пров. р-ну Дні­проп. обл.), м-ку Глинськ, селах Хомутець і Комишня Миргород. р-ну, Великі Будища Дикан. р-ну, Попівка Зіньків. р-ну Полтав. обл., с. Шатрище (нині Ямпіл. р-ну Сум. обл.), с. Суботів. На Прикарпат­ті (Коломия, Косів, с. Пістинь), Волині (м. Сокаль Львів. обл.), Закарпат­ті (Ужгород, м. Мукачеве), Поділ­лі (села Бубнівка та Товсте, нині Гусятин. р-ну Терноп. обл.), Серед. Подні­провʼї (Канів, с. Сунки Смілян. р-ну Черкас. обл.), Лів­обереж­жі (смт Опішня Полтав. обл., Лазьки Зіньків. р-ну), Поліс­сі (міста Ічня, Ніжин, Глухів, Кролевець Сум. обл.) пере­важали мальов. кахлі. У 1920-х рр. К. у с. Кути (нині Косів. р-ну) за­ймалися П. Напп і С. Брошкевич; у 1950-х рр. там створ. артіль «Килимарка», де виробляли кахлі, оздоблені геом. орнаментом. 1905 у с. Роз­вадів (нині Микол. р-ну Львів. обл.) засн. вапняно-кахел. завод, у 1930 — на поч. 1940-х рр. невелике виробництво кахлів було у Києві, у післявоєн­ні роки — у Дрогобичі, с. Потелич (у 1960-х рр. там діяли три керам. заводи) та ін. містах. У 1960–80-х рр. у різних регіонах України роз­горнулося масове виробництво кахлів пере­важно у керам. цехах при колгосп. господарствах. Однак за технол. і худож. характеристиками ці кахлі значно по­ступалися перед автор. роботами. Серед дослідників укр. К. — І. Зарецький, Є. Спаська, П. Мусієнко, О. Данченко, К. Матейко, Ю. Лащук, О. Пошивайло, Л. Виногродська, А. Колупаєва, І. Штанкіна.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю