Керзона лінія
КЕРЗО́НА ЛІ́НІЯ — умовна назва (за прізвищем міністра закордонних справ Великої Британії лорда Дж. Керзона) східного кордону новоствореної Польської держави. Кордон, встановлений ВР Антанти, визначено за етнографічним принципом (до Польщі відійшли території, на яких проживали переважно поляки). Він мав проходити по лінії Гродно (нині Білорусь) — Ялівка — Немирів (нині обидва — Польща) — Брест-Литовськ (нині Брест, Білорусь) — Дорогуськ (нині Польща) — Устилуг (нині Володимир-Волинський р-н Волинської обл.) — на Схід від Грубешова — Крилів (нині обидва — Польща) — на Захід від Рави-Руської (нині Жовківський р-н Львівської обл.) — на Схід від Перемишля (нині Польща) — до Карпат.
Рішення ВР Антанти не влаштовувало Польщу, УНР, РСФРР і лідерів Білого руху: Польща наполягала на розширенні своєї території далі на Схід, УНР прагнула об’єднати всі українські етнічні землі в єдиній державі, лідери Білого руху вбачали майбутню Росію лише у межах колишніх кордонів Російської імперії. Після перемоги над військами А. Денікіна РНК РСФРР готувалася до війни з Польщею, але польські війська розпочали наступ першими. Вторгнення військ Червоної армії під командуванням М. Тухачевського на етнічні польські землі та реальна загроза втратити Варшаву змусили польське керівництво просити допомоги в Антанти та погодитися на всі її попередні умови, зокрема обмежитися на Сході лінією кордону, встановленою ВР Антанти, та прийняти будь-яке рішення останньої щодо майбутнього статусу Східної Галичини.
11 липня 1920 Дж. Керзон звернувся до радянського уряду з пропозицією посередництва в радянсько-польському конфлікті за умови зупинення Червоної армії за 50 км до лінії східного кордону Польщі, визначеного ВР Антанти, на що керівництво РСФРР не погодилося. Лише успішний контрнаступ польських військ змусив радянське керівництво піти на мирні переговори. Користуючись військовою перевагою та бажанням радянської сторони будь-якою ціною не допустити збереження української державності, польська сторона встановила свою лінію кордону, яка проходила по лінії фактичного розмежування військових сил на момент початку переговорів (р. Збруч, притока Дністра).
1939 у ході радянсько-німецьких переговорів щодо розподілу впливу в Європі (згідно з таємними статтями радянсько-німецького договору від 28 вересня) К. л. з деякими поправками на користь СРСР визначено новим західним кордоном СРСР. Після 2-ї світової війни знову постало питання про радянсько-польський кордон. Прем’єр-міністр Великої Британії В. Черчілль змусив польський емігрантський уряд, який у той час перебував у Лондоні, погодитися на визнання К. л. кордоном між СРСР та Польщею. Натомість Польща отримала на Заході землі від Німеччини (т. зв. п’ястівська спадщина).
Остаточно К. л. як радянсько-польський кордон зафіксована в Договорі між СРСР і Польщею про радянсько-польський кордон 1945. За його умовами деякі етнічні українські землі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння, Підляшшя) залишилися у складі Польщі. Сучасний західний кордон України майже повністю збігається з К. л.
Див. також Закерзоння, Нейтральна зона, Кордон.
Рекомендована література
- Кульчицький С. Лінія Керзона в історичній долі українського народу // Наука і суспільство. 1991. № 11;
- Дністрянський М. С. Кордони України. Територіально-адміністративний устрій. Л., 1992;
- Боєчко В. та ін. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. К., 1994;
- Козловський І. С. Встановлення українсько-польського кордону 1941–1951 рр. Л., 1998;
- Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. К., 2000;
- Єфрименко Г., Кульчицький С. Кордони і територія України в ХХ ст. // Регіон. історія України: Зб. наук. статей. К., 2008. Вип. 2.
Завантажити статтю
