Коцюбинський Юрій Михайлович

КОЦЮБИ́НСЬКИЙ Юрій Михайлович (25. 11(07. 12). 1896, Він­ниця — 08. 03. 1937, Москва) — військовий і партійний діяч, дипломат. Син Михайла, брат Ірини та Романа Коцюбинських. 1898 разом із родиною пере­їхав до Чернігова. Від 1906 на­вчався у Чернігівській чоловічій гімназії. 1913 вступив до більшовицької партії, за­ймався активною пропагандистською діяльністю. На­прикінці 1916 мобілізований до російської армії, у травні 1917 закінчив Одеську школу прапорщиків. Служив у Петро­граді (нині С.-Петербург). Делегований до складу Військової організації при Петро­градському комітеті РСДРП(б) і Петро­градському військово-революційному комітеті. Під час більшовицького пере­вороту в листопаді 1917 командував червоногвардійським загоном Московсько-За­ставського ра­йону Петро­града. У грудні 1917 — народний секретар з військових справ, у січні–березні 1918 — головнокомандувач ЗС Радянської України; згодом — член Всеукраїнського революційно-військового комітету (організовував більшовицьку під­пільну роботу), Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Обраний член ЦК КП(б)У. 1919 — секретар Чернігівського губернського комітету партії, член рев­військради Українського фронту; від 1920 — голова спеціального пред­ставництва УСРР при Народному комісаріаті з національностей РСФРР; від 1921 — голова дипломатичної місії УСРР при РНК РСФРР; 1922–30 (з пере­вами) — на дипломатичній роботі у Австрії та Польщі (надавав матеріальну допомогу українським емі­грантам, 1928 організував збір продовольства голодуючим в УСРР); від 1930 — на керівних посадах, зокрема від 1933 — голова Держплану і за­ступник голови РНК УСРР. У 1920-х рр. під­тримував троцькістську опозицію, однак 1928 звернувся до ЦК ВКП(б) із листом про вихід з неї. Критикував ставле­н­ня Й. Сталіна до національного пита­н­ня, разом із іншими українськими більшовиками об­стоював необхідність на­да­н­ня керівництву УСРР більшої само­стійності. 22 жовтня 1934 звільнений із посад і виведений зі складу ЦК КП(б)У. В лютому 1935 заарештований, за звинуваче­н­ням у антирадянській діяльності засуджений до 5 р. засла­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Західному Сибіру (РФ). 5 жовтня 1936 заарештований вдруге, 8 березня 1937 за звинуваче­н­ням у створен­ні націоналістично-троцькістського центру засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1956.

Завантажити статтю