КИБА́ЛЬЧИЧ Надія Костянтинівна (псевд. і крипт.: Надія К., Н. К., Н. Максименко; 26. 04(08. 05). 1878, містечко Ясногород, нині село Романів. р-ну Житомир. обл. — 06(19). 09. 1914, м. Кагарлик, нині Київ. обл., похов. у с. Трипі­л­ля, нині Обухів. р-ну Київ. обл.) — письмен­ниця. Дочка Н. М. Кибальчич, онука Матвія Номиса. Закін. Лубен. гімназію (нині Полтав. обл., 1894). Деякий час жила в Італії та Австрії, де лікувався чоловік. Дебютувала 1899. Ліриці К. притаман­ні тонке від­чу­т­тя природи, увага до внутр. світу особистості, фіксація плин­них почут­тів. Для лірич. героя характерна громадян. активність. У прозі, що від­значається жанр. роз­маї­т­тям (повість, оповіда­н­ня, новела, ескіз), за­глибле­н­ням у психологію персонажа роз­робляла тему інтелігенції (пере­важно сільської) із мотивами не­складеного життя, не­здійснених сподіванок («Смутна пісня», «На канікули», «Засуджені», «Концерт», «Новина», «Ескізи. З життя на селі»). У кількох проз. творах змалювала не­влаштованість селян. побуту («Ган­нине коха­н­ня», «Під­пал», «Нічий»), драматизм подій революції 1905–07 («Хвилини», «Хмарина», «Злочинець», «Остан­ні»). Гострий психол. сімей. конфлікт — у повісті «Пропащі сестри» (ж. «Літературно-науковий вісник», 1914). У циклі ім­пресіоніст. проз. мініатюр («Місячне сяєво», «У лісі», «Десь грають» та ін.), в алегор. притчі («Уривки з автобіо­графії Ідеї») робила спроби худож.-філос. осмисле­н­ня дійсності, сусп. життя. Писала оповіда­н­ня для дітей, зокрема «Спогади кота Сивка» (ж. «Молода Україна», 1910–11), «Малий Ніно» (1914). Друкувалася у ж. «Будучність», «Молода Україна», «Рідний край», «Українська хата», альманахах «З-над хмар і з долин», «Бага­т­тя», «За красою», «З потоку життя», «Роз­вага», «Досвітні огні» та ін. Авторка «Споминів про Б. Грінченка» (г. «Руслан», 1910). Пере­кладала з італ., франц., нім. літ-р. Листувалася з Лесею Українкою та І. Франком, які схвально оцінювали її творчість. Причиною самогубства К. стала смерть її чоловіка.