Казахська мова
КАЗА́ХСЬКА МО́ВА — мова, що належить до кипчацької групи тюркських мов, разом із ногайською, каракалпацькою й карагацькою мовами належить до кипчацько-ногайської гілки. Серед сучас. мов найбільш близькі до К. м. каракалпацька та ногайська. Держ. мова Казахстану. Уживана також в Афганістані, Ірані, Киргизстані, Китаї, Монголії, Пакистані, РФ, Туреччині, Туркменістані, Узбекистані. Заг. кількість мовців — бл. 13 млн осіб (2007). Чіткий діалект. поділ відсутній, лише у лексиці й фонетиці деяких місцевих говорів є незначні відмінності. У фонол. системі — 9 голосних. Наголос завжди падає на остан. склад. К. м. — аглютинативна мова (словозміна відбувається послідовним приєднанням афіксів до незмінної основи слова). Існує 9 частин мови. Іменник не змінюється за родами, але змінюється за приналежністю до певної особи. Є 2 числа: однина і множина; сім відмінків. Прикметники не узгоджуються ані в числі, ані у відмінку; відсутні прийменники. Синтаксис характеризується великою кількістю дієприкметників і дієприкметник. зворотів, обмеженістю сполучник. зв’язку між компонентами простого і складного речення. Сталий порядок слів: підмет — додаток — присудок. Казах. алфавіт налічує 42 букви: 33 присутні у рос. абетці і 9 спеціальних букв: Ә, Ғ, Қ, Ң, Ө, Ұ, Ү, Һ, Ӏ. К. м. сформувалася в 15–16 ст. на основі мови середньоазій. кипчаків. Основоположник сучасної літ. К. м. — Абай. Писемність до 1930 була на основі араб. графіки (казахи, які живуть у Китаї, й нині користуються її модифік. варіантом), потім на основі латиниці; від 1940 застосовують кириличну графічну систему.
Рекомендована література
- Маслов С. Е. К истории казахского языка // Изв. АН СССР. 1941. № 3;
- Мусаев К. Казахский язык // Закономерности развития литературных языков народов СССР в советскую эпоху. Москва, 1969. Кн. 2;
- Қазақ тілінің түсіндірме сөздігі. Алматы, 1974–86. Т. 1–10;
- Томанов М. Қазақ тілінің тарихи грамматикасы. Фонетика, морфология. Алматы, 1981;
- Амандықова Г. Ә. Қазақ тілі. Алматы, 2010.
Завантажити статтю
Мова і література 