Ініціатива

ІНІЦІАТИ́ВА (франц. initiative, від лат. initium — початок) — зачина­н­ня будь-якої діяльності соціально-психологічними засобами. До таких засобів належать висловлюва­н­ня нової думки, пропозиції; посвячува­н­ня у власні задуми і наміри; здійсне­н­ня вчинку, вартого наслідува­н­ня, або такого, що змінює ставле­н­ня і поведінку інших; створе­н­ня сталого взірця індивід. або груп. поведінки, що активізує наслідувал. рефлекс тощо. Генезою І. є внутр. самороз­виток особистості, а її вияв детермінує протиріч­чя у діаді індивідуальність–соціум. І. є соц.-психол. феноменом, спрямованим на спри­йма­н­ня зачину, думки, дії, вчинку ін. людьми (людиною) й уподібне­н­ня ініціатору. І., що від­повід­ає очікува­н­ням, потребам ін. людей або необхідності роз­вʼяза­н­ня соц. суперечностей, під­лягає колектив. роз­витку (удосконале­н­ня задуму, який набуває цілісності й вичерпності; пошук шляхів, способів і засобів його частк. або повного втіле­н­ня; пере­творе­н­ня первіс. задуму на змістовно змінений або цілком протилежний). Зачин особистіс. саморуху (мобілізація) ґрунтується на взаємодоповнювал. психол. чин­никах, які є засобами псих. саморегуляції людини. Осн. серед них — снага, або псих. сила, енергія, виявом якої є активність; інстинкт як від­ображе­н­ня несві­домих імпульсів (спонук); рефлексивна увага до по­стій. взаємозвʼязку з навколиш. світом, провід­не місце в якому належить ін. людям або живим істотам; спадк. готовність до від­гуку, від­повіді, реакції на запити, проха­н­ня, побажа­н­ня ін. людей (ім­принтинг); самореалізація як особистісна спрямованість на певну ви­значену су­спільно значущу мету; енергія внутр. сенсу (ентелехія); здатність до набу­т­тя досвіду; мотивація як сукупність усві­домлених спонук; соціалізація як при­стосованість до спільноти і прийня­т­тя способів побудови взаємин у ній; пі­зна­н­ня духов. вимірів життя; гомео­стаз як психофізіол. рівновага, необхідна для під­трима­н­ня життя. І. є осмисленою та усві­домленою дією, що перед­бачає випередже­н­ня вчинку і керівництво діяльністю. Здатність до започаткува­н­ня нових видів або напрямів діяльності є психол. властивістю особистості, яку називають ініціативністю. Вона є провід. у наук., керів., навч. діяльностях. Формами реалізації І. є порада, пропозиція, вказівка, зверне­н­ня, дія, вчинок, по­двиг та ін. І. класифікують за мас­штабом на глобал., між­нар., регіон., всенар., місц. та ін.; за субʼєктністю — на громад., молодіжні, жін., приватні, соц., студент., партнер. та ін.; за галузями — на культурні, політ., законотворчі, законодавчі, мист., спорт., екол., фінанс., оборон­ні тощо.

С. І. Болтівець

У держ.-правовій сфері І. — активна діяльність фіз. чи юрид. особи, спрямована на досягне­н­ня певної мети. У су­спільно-політ. житті країни можливість ви­ступити з І. громад., громад.-політ. обʼ­єдн. та організацій вважають проявом демократії. Між­нар. І. держави характеризують її активність на між­нар. арені (див. Між­народні ініціативи України). Реалізується зa більш-менш ви­значеною процедурою і може при­звести до виникне­н­ня, зміни або припине­н­ня правовід­носин від­повід. змісту. Може бути водночас і юрид. фактом щодо виникне­н­ня правовід­носин, і необхід. стадією їхньої реалізації, а також елементом вияву стримань та противаг у системі роз­поділу влади. У деяких випадках І. реалізується лише за умови її під­трима­н­ня ви­значеною законом кількістю чл. від­повід. органу. Законодавством перед­бачено можливість ви­ступити з І. з від­повід. питань різними субʼєктами держ.-правових від­носин і встановлено певні обмеже­н­ня щодо її реалізації. Напр., І. недіє­здат. особи щодо участі в голосуван­ні під час виборів нар. депутатів України не призводить до правових наслідків, оскільки така особа не може бути субʼєктом вибор. правовід­носин. Держ. органи чи посад. особи, ви­ступаючи з І., повин­ні враховувати можливості її реалізації. Так, Президент України згідно з Кон­ституцією України утворює, реорганізує та ліквідує за по­да­н­ням Премʼєр-міністра України мін-ва та ін. центр. органи виконав. влади, при цьому Премʼєр-міністр, ініціюючи утворе­н­ня чи реорганізацію від­повід. центр. органів упр., повинен зважати на наявність бюджет. коштів для утрима­н­ня влад. структур. Предметом І. в держ.-правовій сфері є формува­н­ня держ. органів, при­значе­н­ня на посаду і звільне­н­ня з неї, проведе­н­ня всеукр. та місц. референдумів, зміни Кон­ституції України, законів тощо. І. від­повід. субʼєкта держ.-правових від­носин, реаліз. в необхід. процесуал. формі, стає юрид. фактом, який зумовлює виникне­н­ня правовід­носин. Напр., внесе­н­ня до ВР України за І. правомочного субʼєкта законо­проекту є юрид. фактом, який призводить до обовʼязкового його роз­гляду. Субʼєктами І. є від­повід­ні держ. ін­ституції (ВР України, Президент України, КМ України, ВР АР Крим, Кон­ституц. Суд України, Центр. виборча комісія тощо), органи місц. самоврядува­н­ня, громадяни. Серед обʼєктів І. — матеріал. і нематеріал. блага, дії держ. і недерж. структур. Одним з виявів І. в держ.-правовій сфері є право законодав. І. у ВР України, яке за Кон­ституцією України належить виключно Президенту України (див. Комітет законодавчих ініціатив при Президентові України), нар. депутатам України, КМ України і Нац. банку України. І. в держ.-правовій сфері може втілюватися через зверне­н­ня, вимогу, клопота­н­ня, по­становку пита­н­ня, скасува­н­ня ріше­н­ня від­повід. органу тощо. На її по­значе­н­ня у кон­ституц.-правових текс­тах використовують різні терміни залежно від специфіки самої І. та особливостей держ.-правових від­носин. З І. може ви­ступати й ініціативна група — сукупність громадян, які ініціюють і реалізують у ви­значених законодавством межах від­повід­ні соціально значущі акції. Така група має організац. структуру, є субʼєктом правовід­носин з органами держ. влади, місц. самоврядува­н­ня тощо. Діяльність ініціатив. груп, як правило, має допоміж. характер у політ.-правовому процесі. Їх створюють з метою формува­н­ня нових політ. партій, громад. організацій та госп. структур, висуне­н­ня канд. на певні посади, винесе­н­ня того чи ін. пита­н­ня на обговоре­н­ня і виріше­н­ня держ. органами тощо. Діяльність ініціатив. груп не завжди до­статньо врегульована у правовому від­ношен­ні. Найповніше це зроблено у законодавстві про вибори і референдуми (Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», 1991).

Ю. М. Тодика

Ініціативи між­народні України (І. м. У.). Становле­н­ня незалеж. укр. держави від­бувалося на тлі кардинал. змін у світ. системі між­нар. від­носин; демонтажу блокового проти­стоя­н­ня і заверше­н­ня «холодної війни», роз­паду соціаліст. табору та СРСР. Ці об­ставини знач. мірою ви­значили характер і зав­да­н­ня зовн. політики України. Закріплене у По­станові ВР України «Про основні напрями зовнішньої політики України» (1993) прагне­н­ня держави посісти належне місце у світі від­повід­но до її геополіт., екон. й наук.-тех. потенціалу та позитивно впливати на сучасні процеси між­нар. роз­витку в європ. регіоні й у світ. між­нар. системі зумовили високу активність України на між­нар. арені в діях, спрямов. на забезпече­н­ня між­нар. миру і стабільності. Такі пріоритети укр. зовн. політики повною мірою проявилися у між­нар. ініціативах, які держава висувала з часу набу­т­тя незалежності. Найбільш значущою І. м. У. стало ви­значене у Заяві ВР України «Про без­ʼ­ядерний статус України» (1991) та закріплене По­становою ВР України «Про додаткові заходи щодо забезпече­н­ня набу­т­тя Україною без­ʼ­ядерного статусу» (1992) бажа­н­ня по­збутися третього за потужністю арсеналу ядер. зброї у світі. Цей без­прецедент. крок засвідчив не лише миролюбність держави, але й курс у сфері роз­зброє­н­ня на заг. та повну ліквідацію зброї масового ураже­н­ня, який вона продовжує послідовно проводити. Без­ʼ­ядерний статус України оформлено та забезпечено між­нар. угодами й домовленостями: Лісабон. протоколом 1992, три­сторон. заявою президентів України, США та РФ 1994, укр.-рос. угодою про порядок пере­міще­н­ня ядер. боє­припасів із тер. України (1992). Ініціатива України сприяла утверджен­ню в сучас. між­нар. від­носинах прямих гарантій без­пеки ядер. держав без­ʼ­ядерним. Такі гарантії на­дані Україні ядер. державами у звʼязку з вивезе­н­ням із її тер. ядер. зброї та при­єд­на­н­ням до Договору про нерозпо­всюдже­н­ня ядер. зброї. Україна також під­тримує пропозиції щодо створе­н­ня без­ʼ­ядерних зон у різних регіонах світу. Після здобу­т­тя незалежності Україна ви­ступила в ООН із низкою важливих між­нар. ініціатив, спрямов. на виріше­н­ня нагальних питань між­нар. роз­витку та зміцне­н­ня влас. між­нар. авторитету, серед яких — пропозиції щодо реформува­н­ня Ради Без­пеки (РБ) ООН, зокрема роз­шире­н­ня складу її по­стій. і непо­стій. чл., а також кооптува­н­ня до її складу на по­стій. основі пред­ставника країн сх.-європ. регіону, ліквідації «права вето» по­стій. членів. Україна стала одним із ініціаторів ухвале­н­ня 1994 Конвенції про без­пеку персоналу ООН та повʼязаного з нею персоналу (набула чин­ності 1999). 52-а сесія ГА ООН, яка проходила за головува­н­ня Міністра закордон. справ України Г. Удовенка, уві­йшла в історію ООН як Асамблея реформ. У вересні 2000 з ініціативи України, обраної непо­стій. чл. РБ ООН, проведено саміт держав-чл. цієї Ради, присвяч. роз­гляду питань посиле­н­ня її ролі у під­триман­ні між­нар. миру та стабільності, зокрема в Африці. Україна внесла пропозицію про склика­н­ня спец. сесії ГА ООН для роз­робле­н­ня нової стратегії та практич. дій з метою зміцне­н­ня між­нар. спів­робітництва у боротьбі зі СНІДом, ініціювала створе­н­ня по­стійного органу РБ ООН, що здійснює огляд заг. політики в галузі санкцій тощо. На поч. 1990-х рр. Україна ві­ді­гравала активну роль у справі утвердже­н­ня без­пеки в Сх. Європі: 1992–93 за­пропонувала створити у Балт.-Чорномор. регіоні систему регіон. між­нар. без­пеки, до якої мали увійти Україна, Польща, Білорусь і країни Балтії; у лютому–квітні 1993 — зону стабільності та без­пеки у Центр.-Сх. Європі у складі України, Білорусі, країн Балтії, Молдови та сх.-європ. держав — колиш. чл. Організації Варшавського договору. Пропозиції перед­бачали за­провадже­н­ня механізмів дво- та багато­сторон. консультацій для врегулюва­н­ня між­держ. суперечок у регіоні, запобіга­н­ня і врегулюва­н­ня конфліктів на ран­ніх стадіях. Створе­н­ня такої системи до­зволяло перш за все запобігти появі т. зв. сірої зони без­пеки у колиш. Сх. Європі, спричиненої ліквідацією Організації Варшав. договору та від­сутністю гарантій без­пеки країнам регіону з боку євроатлантич. структур без­пеки. Як продовже­н­ня ініціатив, спрямов. на роз­будову системи без­пеки у Центр.-Сх. Європі, 1996 Україна за­пропонувала створити у регіоні зону, вільну від ядер. зброї. Особл. місце у зовн. політиці України посідають ініціативи, покликані сприяти вирішен­ню між­нар. і внутр. конфліктів, насамперед у Європі та на пострад. просторі. 1992 Україна висунула низку ініціатив щодо врегулюва­н­ня конфліктів на тер. колиш. Югославії й надалі послідовно під­тримувала роз­шире­н­ня повноважень ОБСЄ у цьому регіоні як засобу досягне­н­ня реал. позитив. результатів у мирному процесі. Не­змін. залишається позиція України й у питан­ні активізації ролі ОБСЄ у справі врегулюва­н­ня т. зв. тліючих конфліктів — вона активно наполягала на проведен­ні спец. роз­ширених засі­дань По­стій. ради ОБСЄ, присвяч. обговорен­ню ситуації з урегулюва­н­ня грузино-абхаз. і Придністров. конфліктів. Україна висунула низку дієвих пропозицій з урегулюва­н­ня конфлікту в Придністровʼї та ви­ступає одним із гарантів його мирного виріше­н­ня. 1999 активно шукала шляхи мирного врегулюва­н­ня ситуації навколо про­блеми Косово. Україна наполегливо намагається сприяти роз­вʼязан­ню конфлікту на Близькому Сході й неодноразово пропонувала його учасникам проведе­н­ня мирних пере­говорів на своїй території. 2003 з ініціативи укр. дипломатії в Києві від­булася Між­нар. конф. ООН, на якій порушувалися пита­н­ня щодо під­тримки миру на Близькому Сході. Вона фактично стала першим між­нар. форумом, на якому план близькосх. врегулюва­н­ня «Дорожня карта» під­тримали багато держав-чл. ООН. Україна є одним із лідерів процесу зміцне­н­ня та по­глибле­н­ня від­носин у Чорномор. регіоні. 1993 на сесії Парламент. асамблеї Організації Чорномор. екон. спів­робітництва вона ви­ступила з планом роз­витку екон. спів­праці та пошире­н­ня дієвого спів­робітництва на сферу без­пеки. На основі укр. пропозицій за­проваджено механізм консультацій щодо зміцне­н­ня заходів довіри та без­пеки у військ.-мор. сфері між Україною, Болгарією, Грузією, РФ, Румунією, Туреч­чиною. Важливим елементом зовн.-політ. діяльності України щодо роз­витку регіон. інтеграції стали ініціативи з роз­витку спів­робітництва на пострад. просторі, зокрема створе­н­ня 1997 субрегіон. обʼ­єд­на­н­ня у складі України, Азербайджану, Грузії та Молдови в рамках регіон. групи ҐУАМ. Ця ініціатива започаткувала новий етап екон. і політ. спів­праці нових незалеж. держав, сприяла роз­будові сталих звʼязків та по­глиблен­ню взаємозалежності між ними, створила умови для ширшого до­ступу енергоносіїв із регіонів Касп. моря та Центр. Азії до Європи. Важливе місце у зовн. політиці України посідають від­носини з ЄС. Низка І. м. У., спрямов. на забезпече­н­ня належ. рівня спів­робітництва з ним, перед­баченого Угодою про партнерство і спів­робітництво між Україною і Європ. спів­товариствами та їхніми країнами-членами (1994), за своїм значе­н­ням ви­йшли за межі суто дво­сторон. формату, оскільки фактично стосуються встановле­н­ня режиму від­носин ЄС із т. зв. особл. сусідами — групою держав, що стали його сх. сусідами після роз­шире­н­ня 2004. Ви­значе­н­ня європ. вибору України 2002 під­кріплено укр. пропозиціями до ЄС про по­глибле­н­ня від­носин із країнами-сусідами (окрім України до за­знач. групи належать Білорусь і Молдова), конкретно ви­значити терміни та умови на­да­н­ня їм статусу асоці­йов. чл. ЄС й утворити з ними зону вільної торгівлі, яка допомогла б запобігти дис­кримінації нових сусідів ЄС у торг., фінанс., пром. сферах. І. м. У. свідчать про від­повід­ал. ставле­н­ня України до своєї ролі у європ. та світ. системах, прагне­н­ня активно долучатися до виріше­н­ня ключових про­блем сьогоде­н­ня, ефективно інтегруватися у процеси екон. і політ. зближе­н­ня держав світу.

Л. В. Губерський

Завантажити статтю