ІН­СТИТУ́ТИ СТА́ЛОГО РО́ЗВИТКУ — сукупність норм су­спільної поведінки, правових засад, форм су­спільного устрою, спрямованих на забезпече­н­ня сталого роз­витку. Осн. І. с. р. є базисні «метаін­ститути» сучасності: академ. та університет. наука, що генерує ін­новації; фінанс. (зокрема банківсько-біржова) система, яка регулює роз­поділ ресурсів у напрямах, необхід. для впровадже­н­ня ін­новацій та ін.; законодавчі ін­ститути, що створюють правову основу для інновацій, а також ін­ститути під­тримки: вільна преса (система масових комунікацій), гол. функція якої — запобіга­н­ня монополії на зна­н­ня; організац.-адм. система, яка від­повід­ає за упр. су­спільством, що швидко змінюється; незалеж. суд, при­знач. для роз­вʼяза­н­ня або запобіга­н­ня внутр.-систем. конфліктам. Над­звичайно важливі складові І. с. р. — компоненти сусп. життя, які утворюють систему соц. памʼяті, що забезпечує накопиче­н­ня, зберіга­н­ня і від­творе­н­ня соц. інформації: культурні та етичні засади, релігія, освіта, мистецтво, нац. менталітет.