Інститути сталого розвитку
ІНСТИТУ́ТИ СТА́ЛОГО РО́ЗВИТКУ — сукупність норм суспільної поведінки, правових засад, форм суспільного устрою, спрямованих на забезпечення сталого розвитку. Осн. І. с. р. є базисні «метаінститути» сучасності: академ. та університет. наука, що генерує інновації; фінанс. (зокрема банківсько-біржова) система, яка регулює розподіл ресурсів у напрямах, необхід. для впровадження інновацій та ін.; законодавчі інститути, що створюють правову основу для інновацій, а також інститути підтримки: вільна преса (система масових комунікацій), гол. функція якої — запобігання монополії на знання; організац.-адм. система, яка відповідає за упр. суспільством, що швидко змінюється; незалеж. суд, признач. для розв’язання або запобігання внутр.-систем. конфліктам. Надзвичайно важливі складові І. с. р. — компоненти сусп. життя, які утворюють систему соц. пам’яті, що забезпечує накопичення, зберігання і відтворення соц. інформації: культурні та етичні засади, релігія, освіта, мистецтво, нац. менталітет.
Рекомендована література
- Синякевич І. М. Інструменти екополітики: теорія і практика. Л., 2003;
- Бобылев С. Н., Гирусов Э. В., Перелет Р. А. и др. Экономика устойчивого развития. Москва, 2004;
- Герасимчук З. В., Вахович І. М., Голян В. А., Олексик А. О. Трансформація інституціонального механізму природокористування в умовах глобалізації: Екологічні імперативи та системні суперечності. Лц., 2006.
Завантажити статтю
