Інтелектуальна власність
ІНТЕЛЕКТУА́ЛЬНА ВЛА́СНІСТЬ — результати інтелектуальної діяльності, авторство яких закріплене юридично. Відносини у галузі І. в. зародилися давно, разом із твор. діяльністю, однак тривалий час вони залишалися неврегульов., хоча у Стародав. Греції тексти найвідоміших трагедій (з метою уникнути помилок під час переписувань і постановок) зберігали у спец. архіві, а у Стародав. Римі плагіат публічно засуджували як негід. учинок. Зародження поняття «І. в.» у 15–18 ст. зумовлене необхідністю охорони автор. прав (див. Авторське право і суміжні права). Перші заг.-обов’язк. акти з охорони автор. прав з’явилися в Англії: 1623 — Статут про монополії (техніка та пром-сть), 1710 — Статут королеви Анни (твори і публікації). Однак тривалий час сутність поняття «І. в.» сприймали по-різному, зокрема поширювали на нього право власності на речі, вважали природ. правом або взагалі виводили за межі традиц. класифікації цивіл. права. Закріпленню його у міжнар. праві сприяло прийняття Париз. конвенції з охорони пром. власності 1883 та Берн. конвенції з охорони літ. і худож. творів 1886, уніфікації — Всесвіт. конвенції з автор. права 1952, Міжнар. конвенції з охорони прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення 1961, Договору про патентну кооперацію 1970, Європ. патент. конвенції 1994 та ін. У юрид. обіг термін «І. в.» офіційно запроваджено 1967 з ухваленням у Стокгольмі Конвенції про заснування Всесвіт. організації інтелектуал. власності. Згідно з цією конвенцією, об’єктами І. в. визнано: літ. і мист. твори та наук. праці, виконав. діяльність артистів, фонограми, теле- і радіопередачі, комп’ютерні програми, бази даних, наук.-тех. документацію, наук. відкриття, винаходи, раціоналізатор. пропозиції, пром. зразки, знаки для товарів і послуг, фірм. знаки, геогр. позначення, сорти рослин, породи тварин тощо. Передбачено також права, пов’язані з недобросовіс. конкуренцією. В основу законодавства про І. в. покладено право кожної людини створювати, володіти, користуватися результатами своєї інтелектуал., твор. діяльності. При цьому результати такої діяльності належать авторам і можуть використовуватися ін. особами лише з їхнього дозволу, крім випадків, визначених законодавством. Документами, які засвідчують першість у створенні та права на володіння об’єктами І. в., майже у всіх країнах світу визначено патент на винахід, пром. зразок; свідоцтво на товар. знак, топографію інтеграл. схеми, зазначення походження товарів; свідоцтво про реєстрацію твору в галузях мистецтва, літ-ри, науки. У деяких державах, зокрема і в Україні, також видають патенти на корисні моделі. Запровадження у юрид. термінологію поняття «І. в.» збіглося у часі із переходом від розуміння автор. права та патентів як блага до сприйняття їх як власності (непоруш. права власника). Такий перехід спричинив поширення термінів «крадіжка» та «піратство» на порушення автор. права. Супротивники концепції «І. в.» називають її інтелектуал. монополією та вважають, що сучасне законодавство у цій галузі завдає більше шкоди, аніж користі. Серед їхніх аргументів — нехтування фактом одночас. виникнення однієї і тієї ж ідеї та механізму її втілення у декількох людей (напр., паралел. дослідж. Н. Теслою та Т. Едісоном низки електр. феноменів), оскільки пріоритет отримає той, хто перший опублікує або зареєструє об’єкт І. в., а не той, хто перший його створить чи відкриє. У Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти і користуватися результатами своєї інтелектуал., твор. діяльності. Однак об’єктом І. в. може бути визнаний лише такий результат твор. діяльності, який відповідає встановленим законодавством вимогам, зокрема Законами України «Про власність» (1991) та «Про авторське право і суміжні права» (1993), постановою КМ України Про держ. реєстрацію автор. права і договорів, які стосуються права автора на твір (2001), Цивіл. кодексом України (2003). Наук.-тех. досягнення визнають об’єктами І. в. тільки після їхньої кваліфікації на підставі експертиз Укр. інституту пром. власності (Київ). Відповід. документ видає Держ. служба інтелектуал. власності.
Рекомендована література
- Мэггс П. Б., Сергеев А. П. Интеллектуальная собственность. Москва, 2000;
- Цибульов П. М. Основи інтелектуальної власності: Підруч. К., 2005;
- Потєхіна В. О. Інтелектуальна власність: Навч. посіб. К., 2008;
- Мухопад В. И. Интеллектуальная собственность в мировой экономике знаний. Москва, 2009;
- Юскаєв В. Б. Інтелектуальна власність. С., 2009. Ч. 1;
- 2010. Ч. 2.
Завантажити статтю
