Інтерес

Визначення і загальна характеристика

ІНТЕРЕ́С — властиве людині ставле­н­ня до когось чи чогось, що виражає позитивну чи негативну спрямованість її активності, діяльності, історичної творчості на пошук, вибір, викори­ста­н­ня або створе­н­ня шляхів, засобів, способів, норм, соціальних ін­ститутів, здатних задовольнити людські потреби. І. разом із потребами і цін­ностями, спонукаючи соц. субʼєкта (особистість, групу, істор. спільноту, клас, націю, су­спільство), є рушій. силою істор. процесу. Реалізація І. неможлива без його усві­домле­н­ня, що від­бувається в процесі по­стій. зі­ставле­н­ня жит­тєвого становища певних індивідів, соц. груп, істор. спільнот між собою. Місце та роль І. у процесі детермінації люд. жит­тєдіяльності зумовлене тим, що задоволе­н­ня потреб від­бувається не тільки без­посередньо, а пере­важно опосередковано, через конкретно-істор. сусп. від­носини. Певна потреба може бути задоволена різними предметами (чи навпаки, той самий предмет може бути обʼєктом кількох потреб) і роз­маї­т­тям способів, засобів, шляхів, які втілюються в І. — істор., нац., соц., екон., політ., духов. та ін. І. як вибіркове ставле­н­ня до можливих способів та норм задоволе­н­ня потреб залежить не тільки від світо­гляд. пере­конань, цін­ніс. орієнтацій, а також від соц. становища, рівня та умов культурно-істор. роз­витку соц. субʼєкта. Найчастіше зі­ткне­н­ня І. від­бувається в сфері політики, де втілюється узагальнене ставле­н­ня носіїв І. до влади, організац.-управлін., госп., духов. життя су­спільства. Істор. досвід засвідчує, що утвердже­н­ня І., як правило, від­бувається у ви­гляді певних ідеол., морал.-етич. концепцій, теорій, про­грам, які прагнуть надати І. певного соц. субʼєкта першочергового, а то й всезаг. значе­н­ня. Проте це не заперечує існува­н­ня заг. І. у процесі істор. спів­жи­т­тя. Особливо гострим є пита­н­ня про врахува­н­ня І. в умовах сучас. цивілізації, роз­виток якої має не тільки позитивний, а й зворот., тіньовий бік (екол. й демогр. криза, втрата звʼязку між людиною і природою, за­гроза нових війн, ризик самознище­н­ня людства та ін.). І. класифікують за ступ. загальності (індивід., груп., сусп.), спрямованістю (екон., соц., політ., духовні), характером носія (особистісні, колективні, клас., нац., держ.), мірою усві­домле­н­ня (стихійні, теоретично об­ґрунтовані, про­грамні), можливістю здійсне­н­ня (реал., ілюзорні, пер­спективні), від­носно традицій та тенденцій су­спільно-істор. по­ступу (консерват., про­гресивні, реакц.) тощо. Результати ви­вче­н­ня І. соц. філософією, ін. галузями гуманітар. пі­зна­н­ня впливають на ефективність політики держави, яка залежить від знаходже­н­ня організац.-управлін. структурами оптимал. узгодженості індивід., груп., сусп. І. у конкрет. істор. умовах.

У психології І. роз­глядають як вибіркове, позитивне емоц. ставле­н­ня до обʼєкта, зосередже­н­ня уваги на ньому. Тимчас., ситуатив. І. виникає під час викона­н­ня певної дії та згасає з її заверше­н­ням. Стійкий І. — характерна риса особистості, важлива умова твор. ставле­н­ня людини до діяльності, сприяє роз­ширен­ню кругозору, збагачен­ню знань, соц. досвіду.

Літ.: Здравомыслов А. Г. Потребности. Интересы. Цен­ности. Москва, 1986; Ханипов А. Т. Интересы как форма обществен­ных отношений. Новосибирск, 1987; Ильин Е. П. Интересы // Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. С.-Петербург, 2000; Колот А. М. Сутність категорій «мотиви», «інтереси», «стимули», «стимулюва­н­ня» // Колот А. М. Мотивація персоналу: Під­руч. К., 2002.

М. І. Надольний

Інтерес політичний (І. п.). І. п. є без­посеред. основою політ. ідеології і мотивів діяльності. Цей термін активно використовують у різних галузях наук. знань, тому що без урахува­н­ня І. п. неможливо усві­домити справжні наміри субʼєктів у політиці та спро­гнозувати конкретні дії держави, партій, соц. груп. І. п. мають по­двійну природу — обʼєктивну (сусп. буття формує соц. і політ. інтереси) та субʼєктивну, що полягає в усві­домлен­ні потреб людини. Основу І. п. становить соц. досвід, який завдяки соц.-ідентифікац. механізмам буття транс­формується у політ. ідеологію. І. п., поширені в су­спільстві, стають стереотипами сусп. психології і набувають статусу політ. сили. За часом роз­різняють поточні І. п., спрямов. на транс­ляцію реальності, та пер­спективні, що виражають моменти майбутнього. Пер­спективні І. п. — предмет політ. діяльності ново­створ. еліт і політ. опозиції. Їхня реалізація зумовлена різними формами соц.-політ. активності. Істор. досвід свідчить, що повної реалізації І. п. у політиці не буває. Для зʼясува­н­ня їхнього змісту важливим є ро­зумі­н­ня взаємозвʼязку потреб й І. п. Потреба — не­стача чого-небудь, що необхідне для нормал. існува­н­ня особи, соц. групи, держави, су­спільства загалом. Задовольнити потребу може від­повід. предмет. У звʼязку з цим існуюча орієнтація на створе­н­ня і засвоє­н­ня предмета потреби ви­ступає інтересом. Потреби лише зумовлюють активність, але сам зміст активності ви­значає інтерес. На індивід. рівні інтерес — обʼєктивне від­ноше­н­ня тієї чи ін. потреби індивіда до предмета її задоволе­н­ня. І. п. окремих людей, особистостей, індивідів, пере­тинаючись і згасаючи у взаєм. боротьбі, не мають істот. впливу на хід подій (якщо це не видатні особистості в історії, знач. вплив яких зумовлюють ін. об­ставини). Для політики набагато важливіше, щоб збігалися інтереси великих груп людей — класів, народностей, націй. Але оскільки І. п. будь-якої такої спільноти не має єдиного субʼєкта, носія цього інтересу, а є певною інтеграцією або по­єд­на­н­ням інтересів індивідів, що входять до цієї спільноти, важливо ви­значити саме цю початк. категорію — інтерес індивіда — та ви­значити його природу. Най­складніша про­блема повсякден. політики — по­єд­на­н­ня І. п. різних груп, що вимагає реалізації комплексу продуманих заходів, які дають змогу спочатку усунути все, що здатне довести суперечності до конфлікту. Важливо зна­йти обʼ­єд­нувал. І. п. й у ході спів­праці на заг. шляху крок за кроком вирішувати спільні про­блеми й акцентувати увагу на тому, що зближує вчорашніх су­противників. Пі­зна­н­ня корін­них І. п. усіх складових соц. груп, класів і сил су­спільства — осн. зав­да­н­ня політики у руслі ви­значе­н­ня того, що від­бувається в су­спільстві й виробле­н­ня заг. концепції роз­витку країни. І. п. є вибор. від­ноше­н­ням ін­ституц. і соц. субʼєктів політики до су­спільно-політ. процесів, подій і явищ. Реал. причина їхньої політ. активності закорінена у певних світо­гляд. принципах, пере­кона­н­нях, установках. Це внутрішньо усві­домлене джерело політ. поведінки, що спонукає субʼєктів політики до встановле­н­ня певної політ. мети і здійсне­н­ня конкрет. політ. дій для її досягне­н­ня. І. п. класифікують за ступ. спільності (особисті, групові, класові, сусп.), ступ. усві­домленості (стихійні або усві­домлені); спрямованістю (внутр.-політ., зовн.-політ.), характером субʼєкта інтересів (нац., держ., парт., класові тощо), можливістю здійсне­н­ня (реальні та уявні), від­ноше­н­ням до обʼєктив. тенденції сусп. роз­витку (про­гресивні, реакц., консе­рвативні). Щоб зʼясувати ситуацію у су­спільстві, необхідно, по-перше, ви­значити, в якому напрямі ведуть його І. п. субʼєктів політики і які сусп. сили стоять за ними; по-друге, оскільки політ. сили пере­слідують свої І. п. (і, від­повід­но, штовхають су­спільство у різних напрямах), важливо, зваживши реальну значущість кожної сусп. сили, зʼясувати, яка є нині та якою стане завтра рівнодійна всіх цих сил, якщо напрями їхніх зусиль не збігаються, якщо вони знаходяться в протиборстві або їхні зуси­л­ля роз­ходяться. Це положе­н­ня особливо актуальне у сучас. умовах роз­витку політикуму в Україні.

І. В. Буров

Інтерес соціальний (І. с.) — категорія, яку за­стосовує низка су­спільних наук для по­значе­н­ня причин, що спрямовують діяльність соціальних субʼєктів на досягне­н­ня певних результатів у міру до­ступних їм можливостей. Перші наук. уявле­н­ня про І. с. набули пошире­н­ня в Зх. Європі на­прикінці 16 ст. та обмежувалися аргументацією матеріал. аспектів людського благополуч­чя у термінах «прагне­н­ня», «вигода», «прибуток». Починаючи від серед. 17 ст. від­бувається смислова інтеграція вказаних понять у процесі становле­н­ня категорії «І. с.», що закріплює за собою значе­н­ня детермінуючого чин­ника людської активності. У 19–20 ст. мало місце роз­межува­н­ня зміст. від­тінків, спеціалізація значень категорії від­повід­но до предмет. поля наук. за­стосува­н­ня: в політ­економії І. с. — вигода, прагне­н­ня до матеріал. цін­ностей та благ, що ви­значає характер і специфіку вироб. від­носин; у політології — вибірк. ставле­н­ня ін­ституц. і соц. субʼєктів політики до су­спільно-політ. процесів та явищ; у психології — спрямованість сві­домості, вибірк. ставле­н­ня соц. субʼєкта до обʼєктив. дійсності; в соц. філософії — сукупність практич. звʼязків субʼєкта з су­спільством, які стають очевидними у процесі усві­домле­н­ня обʼєктив. положе­н­ня субʼєкта крізь призму його інтенцій; у соціології — перед­умова дії, пере­хід до задоволе­н­ня потреби субʼєкта в конкрет. соц. ситуації з урахува­н­ням по­становки цілей і вибором до­ступ. засобів їх досягне­н­ня, що уможливлює процес від­творе­н­ня соц. практики діяльнісними субʼєктами, зумовлює специфіку індивідуалізації і соц. ідентифікації, по­значає причини соц. диференціації, структурува­н­ня та роз­витку су­спільства; в теорії права — прагне­н­ня жит­тєвого блага, закріпленого законодавством у формі правової норми, оптимал. по­єд­на­н­ня потреб соц. субʼєкта і правових гарантій їх задоволе­н­ня. Складність ро­зумі­н­ня І. с. об­умовлена багато­значністю його складових понять. З одного боку, полісемантична категорія «інтерес» інтегрує в собі пояснювал. потенціал понять «орієнтація», «прагне­н­ня», «мотивація», «скерованість», синтезує різноманітні наук. уявле­н­ня щодо предмета, поля та меж активності соц. субʼєкта; з ін. — поня­т­тя «соціальний» ви­значає варіативність мас­штабу ро­зумі­н­ня І. с. як інтересу су­спільства загалом; інтересу певної соц. спільноти, соц. групи чи верстви; інтересу (прагне­н­ня) до сусп. ви­зна­н­ня, самореалізації; інтересу до роз­вʼяза­н­ня певної частини спектру про­блем соц. взаємодії (нарівні з екон., політ. тощо).

У системі соц. від­носин І. с. виявляє себе у кількох іпостасях: поч. «пере­ходу» від потреби до її задоволе­н­ня, тобто як синтез мети і засобів її досягне­н­ня (прагматико-утилітарист., цін­нісно-мотивац. тлумаче­н­ня); межа «зони повсякден­ності» субʼєкта на від­міну від від­далених, потенц. зон активності, як умов. засіб роз­поділу на «Ми» і «Вони» (екзистенц. тлумаче­н­ня); межа конкрет. соц. спільноти в до­ступі до соц. благ, ресурсів, капіталу стосовно ін. соц. спільнот (класове, статусно-ін­ституціонал. тлумаче­н­ня); усві­домле­н­ня різниці між доходом і витратами (інтерес як вигода в екон. тлумачен­ні); проміж. момент, синтез очевидного і не­ймовірного, звич. і неві­домого (пі­знавально-ін­новац. тлумаче­н­ня). Від­так упродовж усієї історії науки ви­значе­н­ня І. с. залежить від специфіки наук. під­ходу, контекс­ту роз­вʼязуваних зав­дань, парадигми мисле­н­ня. В обʼєктивіст. під­ходах І. с. ви­значають як істор. результат соц. позиції субʼєкта, систему його функціонал. звʼязків, а також як обʼєктивну умову соціокультур., істор. роз­витку; в субʼєктивіст. під­ходах роз­глядають як елемент мотивац.-потребової сфери, скерованість сві­домості на обʼєкт; в інтеграл. під­ходах він набуває змісту сполуч. елементу, «посередника» між субʼєктив. потребою та обʼєктив. можливістю її задоволе­н­ня. Контекс­туальність змісту та полісемія І. с. ви­значає значне функціонально-семантичне поле категорії. Його осн. функція полягає у пояснен­ні процесів саморегуляції та самоорганізації практик соц. субʼєктів. При цьому І. с. пере­буває у невід­ʼєм. звʼязку з потребами як енергет. під­валиною поведінки; цін­ностями як мірилом соц. порівня­н­ня та спрямовуючим началом поведінки; рац. (світо­гляд.) оцінкою соц. ситуації; соц. статусом (роллю) як обʼєктив. межею соц. можливостей. В контекс­ті соц. структурува­н­ня І. с. пояснює процеси кри­сталізації обʼєктив. соц. структур, ін­ститутів, соц. спільнот на базі орієнтацій, прагнень, симпатій субʼєктів соц. взаємодії; в контекс­ті цін­нісно-норматив. організації вказує на рац. інтенцію субʼєкта, що потребує цін­нісно-норматив. контролю й регуляції та проекції соц. позиції, що від­ображає змістовну сторону цін­ностей та норм, ін­ституційно закріплених у соц. структурі; в контекс­ті соц. роз­витку І. с. слугує індикатором необхідності зміни соц. від­носин задля найбільш ефектив. задоволе­н­ня зростаючих потреб соц. субʼєктів; у контекс­ті влад. від­носин він є невід­ʼєм. умовою існува­н­ня влади, що ґрунтується на домінуючому інтересі та по­стій. (прихованій або явній) боротьбі за жит­тєві шанси та роз­шире­н­ня репертуару можливостей в соц. ієрархії. За тенденцією сусп. роз­витку роз­різняють про­гресивні, ре­гресивні, консе­рвативні, реакц. І. с.; за соц. структурою — індивід., групові, класові, нац., держ., заг.-людські; за рівнем значущості — важливі (гол., базові, першочерг., фундаментал.) і другорядні (прикладні, периферійні); за рівнем від­ображе­н­ня сусп. життя — реал., уявні, стихійні, усві­домлені; за ступ. стабільності — по­стійні (фікс., стратег.) і тимчас. (мінливі, змін­ні, тактичні); за характером взаємодії — сумісні, паралел., конфронтац.; за періодом реалізації — довго- та коротко­строкові. У сучас. наук. обігу зу­стрічається еклектичне по­єд­на­н­ня окремих значень категорії, що призводить до ототожне­н­ня І. с. з поня­т­тями «матеріал. спрямованість», «мотивація», «орієнтація» тощо, або викори­ста­н­ня його як метафори, універсалії. Це ще раз під­креслює багатовимірність, складність про­блеми І. с., засвідчує нагальну необхідність створе­н­ня інтердисциплінар. під­ходу, який би обʼ­єд­нав зуси­л­ля фахівців різних су­спільство­знав. наук, а саму категорію пере­вів до роз­ряду метакатегорій.

Затребуваність ви­вче­н­ня процесів зі­ткне­н­ня, узгодже­н­ня, під­порядкува­н­ня І. с., пошук механізмів технол. регулюва­н­ня шляхом впливу на інтереси соц. субʼєктів зумовлені актуал. про­блемами сусп. практики. Й досі поширеним механізмом соц. упр. (зокрема такої негатив. його форми, як соц. маніпулюва­н­ня) залишається зі­ткне­н­ня інтересів взаємодіючих субʼєктів. Звʼязок І. с. з механізмами самоідентифікації уможливлює викори­ста­н­ня принципу «роз­діляй і володарюй», оскільки припускає об­ґрунтува­н­ня від­мін­ності соц. спільнот і їх орієнтацію на певну ідею, мету. Насамперед таке трактува­н­ня І. с. властиве марксист. під­ходу, що наголошує на антагонізмі класових інтересів у системі сусп. роз­поділу праці як рушійній силі роз­витку соціуму, цю ідею під­тримує й низка наук. шкіл 2-ї пол. 20 ст., що досліджують про­блематику І. с. і влади. Практичне виявле­н­ня І. с. полягає у встановлен­ні від­ноше­н­ня соц. субʼєкта до тих соц. звʼязків, у яких він знаходиться і функціонує, тобто у ви­значен­ні ступ. усві­домле­н­ня субʼєктом своїх функцій і рівня симпатії, індиферентності або ворожості по від­ношен­ню до свого соц. оточе­н­ня. Генерація та узгодже­н­ня І. с. перед­бачає володі­н­ня інформацією про актуал. (домінуючу) потребу соц. субʼєкта, потенційно до­ступ. арсенал можливостей задоволе­н­ня потреби та перед­бачає формува­н­ня дво­сторон. звʼязку між потребою та можливістю її задоволе­н­ня за принципом взаєм. від­повід­ності.

Літ.: Здравомыслов А. Про­блема интереса в социологической теории. Ленин­град, 1964; A. Hirschman. The Passions and the Interests. Princeton, 1977; M. Peillon. The Concept of Interest in Social Theory. New York, 1990; R. Swedberg. Interest. New York, 2005.

Д. В. Александров, І. О. Мартинюк

Завантажити статтю