Інтонація

Визначення і загальна характеристика

ІНТОНА́ЦІЯ (від лат. intono — голосно вимовляю) — сукупність звукових мовних засобів, що пере­дають смисловий, емоційно-екс­пресивний і модальний характер висловлюва­н­ня, комунікативні значе­н­ня, ситуативну зумовленість, стилістичне забарвле­н­ня текс­ту та індивідуальність виражальних при­йомів мовця. До складу І. входять мелодика, інтенсивність, тривалість звуча­н­ня, фразовий і логічний наголоси, ритм, тембр і паузи. Як акустичне явище, І. є органічним комплексом частотних характеристик звуків та їхніх змін у висловлюван­ні, формантних ознак, динамічних і темпоральних показників. Фізичні компоненти І. функціонують у мовлен­ні на засадах взаємної компенсації (на­приклад, динамічні показники можуть компенсувати частотні). І. є окремим рівнем в ієрархічній системі мови, проте повʼязана із синтаксичними та лексико-семантичними засобами.

Інтонація виражає:

1. структурну цілісність висловлюва­н­ня (рече­н­ня), його завершеність чи незавершеність;
2. комунікативний тип висловлюва­н­ня та його різновиди — роз­повідь, пита­н­ня, спонука­н­ня, вигук, поясне­н­ня, від­повідь, проха­н­ня у формі запита­н­ня тощо;
3. інформативну вагомість усього висловлюва­н­ня в текс­ті або його складових — окремих слів чи словосполучень, виділе­н­ня їх за ступенем важливості, під­кресле­н­ня за допомогою логічного, контрастного (проти­ставного) та емфатичного наголосів;
4. характер емоційного забарвле­н­ня мовного текс­ту;
5. екс­пресивність мовле­н­ня (субʼєктивне ставле­н­ня мовця до змісту свого висловлюва­н­ня або слухача);
6. модально-вольові характеристики мовле­н­ня (не­впевненість, сумнів, категоричність, вимогливість тощо);
7. смислове та синтагматичне членува­н­ня звукового текс­ту, ви­окремле­н­ня в ньому фоноабзаців, висловлювань, синтагм;
8. актуальне членува­н­ня висловлюва­н­ня, виділе­н­ня в ньому складу теми і реми;
9. стилістично-виражальні ознаки текс­ту, його офіційний/неофіційний характер, під­несений чи знижений стиль;
10. позалінгвістичні ознаки мовця, зокрема його соціально-територіальну належність.

У художньому текс­ті та сценічному мовлен­ні І. є засобом створе­н­ня художніх образів, виконує зображальну функцію. Основна одиниця І. — інтонаційна кон­струкція (інтонема, інтонаційний контур), що пере­дає думку, охоплюючи висловлюва­н­ня або його частину, до­статньо само­стійну за семантикою (Він при­йшов пізно. І пішов). Інтонаційна кон­струкція роз­повід­ного висловлюва­н­ня в українській мові має загальний спадний або ви­східно-спадний характер за тональними і динамічними характеристиками. Висловлюва­н­ня з акцентно виділеними словами дещо змінюють свою інтонаційну кон­струкцію: максимальні тональні чи динамічні показники можуть мати саме інтонаційно виділені слова або ж по­значатися значним інтервалом тонального спаду. Кінцевий спад, властивий завершеним роз­повід­ним висловлюва­н­ням, називають каденцією. У питальних висловлюва­н­нях та перед паузою всередині висловлюва­н­ня ви­ступає пере­важно антикаденція. Питальні висловлюва­н­ня із за­ймен­никами мають І. з каденцією. У спонукальних і вигукових висловлюва­н­нях І. по­значається більшою інтенсивністю, вищим тональним рівнем. І. має значну варіативність, що дає змогу мовцеві урізноманітнювати виражальні засоби усної мови, пере­давати тонкі семантичні та емоційно-екс­пресивні від­тінки думки, а також виражати під­текст. У писемному текс­ті І. пере­дають пунктуацією, порядком і графічним виділе­н­ням слів (шрифтом, лапками тощо). Для пере­дачі інтонаційних особливостей, зокрема тонального контуру фрази, використовують різні способи: нотний запис, цифрове по­значе­н­ня, графічні схеми. Екс­периментально-фонетичні дослідже­н­ня містять також інтоно­грами, інтоно­графічні схеми і рисунки, де докладно від­творено показники інтонаційних структур.

І. української мови досліджували Л. Булаховський (як структурний елемент), М. Баженов (в аспекті виразного чита­н­ня), Є. Кротевич (у звʼязку із синтагматичним членува­н­ням мовного потоку), Д. Баран­ник (мова радіо і телебаче­н­ня). Від 1960-х рр. роз­почато екс­периментально-фонетичні дослідже­н­ня І. української та інших мов в Ін­ституті мово­знавства HAHУ, Одеському університеті, Київському лінгвістичному університеті.

Літ.: Багмут А. Й. Інтонаційна будова простого роз­повід­ного рече­н­ня у словʼянських мовах. К., 1970; Інтонаційна організація мовле­н­ня. К., 1972; Олійник Г. П. Інтонація пита­н­ня вибору. К., 1974; Артемов В. А. Метод структурно-функционального изучения речевой интонации. Москва, 1974; Борисюк І. В. Інтонація українського питального рече­н­ня. К., 1975; Плющ Н. П. Інтонація вставності в українській мові. К., 1976; Интонация. К., 1978; Багмут А. Й., Борисюк І. В., Олійник Г. П. Інтонація як засіб мовної комунікації. К., 1980; Носенко Э. Л. Эмоциональное со­стояние и речь. К., 1981; Багмут А. Й., Борисюк I. В., Олійник Г. П. Інтонація спонтан­ного мовле­н­ня. К., 1985; Королева Т. М. Интонация модальности в звучащей речи. К.; О., 1989; Багмут А. Й. Семантика і інтонація в українській мові. К., 1991; Багмут А. Й., Борисюк I. В., Олійник Г. П. Інтонаційна виразність звукового мовле­н­ня засобів масової інформації. К., 1994.

А. Й. Багмут

Завантажити статтю