Інфантилізм

Визначення і загальна характеристика

ІНФАНТИЛІ́ЗМ (від лат. іnfantilis — дитячий) — хворобливий стан особи, для якого характерна затримка роз­витку організму зі збереже­н­ням анатомічних, фізіологічних та психічних особливостей, властивих дитячому (під­літковому) віку. Термін «І.» за­пропонував 1864 франц. невропатолог Е.-Ш. Ласеґ. Серед причин І. — хронічні хвороби, травми головного мозку в дит. віці, алкоголізм і наркоманія батьків, незадовіл. матеріал. умови (харчува­н­ня, побут) у ран­ньому дитинстві, не­сприятливі умови внутр.-утроб. роз­витку, спадковість. Роз­різняють І. плюригландуляр. (при порушен­ні функціонува­н­ня кількох залоз внутр. секреції), гіпофізар. (при порушен­ні функціонува­н­ня перед. частини гіпофіза, проявляється т. зв. гіпофізар. карликовістю), тиреоген. (при гіпотиреозі), статевий (гіпогонадизм), наднирк. (повʼяз. з патологією наднирк. залоз); за походже­н­ням — кон­ституціонал., орган., ендокрин., соматоген., соціокультурал.; за сферами ураже­н­ня — псих. (особистіс.) і психофіз. (заг.). Ознаками заг. І. є затримка росту і невід­повід­на віку маса тіла зі збереже­н­ням дит. пропорцій; можливе пере­важа­н­ня ознак статевого І. При особистіс. І. людині властиві недо­статня зрілість емоц.-вольової сфери (під­вищена навіюваність, емоц. неврівноваженість, низький рівень роз­витку почу­т­тя обовʼязку, від­повід­альності, від­сутність здатності стримувати і регулювати свою поведінку), інтелектуал. недороз­виненість, поверхові асоціації, не­стійкі судже­н­ня, під­вищена втомлюваність. Його наслідком може бути соц. І., при якому людина не докладає зуси­л­ля для подола­н­ня жит­тєвих труднощів, формува­н­ня само­стійності, критичності, здатності до твор. спів­праці у соціумі. Проявами соц. інфантильності індивіда є неправильні, соціально не­прийнятні форми поведінки, під­легле становище у групі, до якої він належить. Особистіс. і соц. І. тісно взаємоповʼязані: особистісна зрілість ви­значає ефективну інтеграцію й творчу реалізацію людини у групі, су­спільстві, певному соц. прошарку; соціально зріла особистість або особистість, яка успішно проходить етапи до­зріва­н­ня, від­ображає ступ. особистіс. зрілості людини. І. роз­глядають як стан, який характеризує пере­хід від не­зрілої до зрілої особистості, що є необхідною умовою неперерв. роз­витку (т. зв. І. у роз­витку). Тривалість цього стану залежить від індивід. особливостей становле­н­ня і зовн. впливу. Вагому роль при цьому ві­ді­грає вихова­н­ня, яке допомагає людині здолати пере­шкоди й труднощі на шляху доросліша­н­ня, створює соц. та психол. умови для роз­витку і вдосконале­н­ня себе як субʼєкта влас. жит­тєдіяльності й соц. оточе­н­ня. При неправил. вихован­ні можуть формуватися інфантил. поведінка, якій властиві егоцентризм, примхливість у по­єд­нан­ні з заг. без­захисністю, а також девіантна поведінка, зокрема протиправна. Велике значе­н­ня має рівень роз­витку групи, в яку інтегрована людина: чим більш зрілі особистості входять до неї, тим дорослішою вона себе від­чуває, успішніше реалізує себе в сусп. діяльності, виразнішим стає її дорослості почу­т­тя. Роз­різняють т. зв. дис­гармоній. (людина не задоволена собою, усві­домлює власну не­спроможність, від­мін­ність від інших) і гармоній. І. Може проявлятися як ізольований син­дром (І. простий) або по­єд­нуватися з ін. психопатол. син­дромами та симптомами (І. ускладнений) у межах різних псих. захворювань. Проявляється, як правило, у молодшому шкіл. віці. Інфантил. діти бувають занадто рухливими, неспокійними на уроках, деякі з них, навпаки, — соромʼязливі, плаксиві. Вони ініціативні й спо­стережливі в іграх і байдужі до навч. діяльності, матеріал засвоюють поверхово. Т. зв. пізній І. іноді формується у 20–40 р. унаслідок уражень (інфекції, травми, пухлини) ендокрин. залоз.

Літ.: Возрастные и индивидуальные особен­ности младших подростков. Москва, 1967; Личко А. Е. Подростковая психиатрия. Ленин­град, 1985; Ковалев В. В. Семиотика и диагностика психических заболеваний у детей и подростков. Москва, 1985; Леви В. Не­стандартный ребенок. Москва, 1988; Кроник А. А., Головаха Е. И. Сколько Вам лет? (Линии жизни глазами психолога). Москва, 1993.

Т. С. Гурлєва, Л. А. Пиріг

Завантажити статтю