Інфантилізм
ІНФАНТИЛІ́ЗМ (від лат. іnfantilis — дитячий) — хворобливий стан особи, для якого характерна затримка розвитку організму зі збереженням анатомічних, фізіологічних та психічних особливостей, властивих дитячому (підлітковому) віку. Термін «І.» запропонував 1864 франц. невропатолог Е.-Ш. Ласеґ. Серед причин І. — хронічні хвороби, травми головного мозку в дит. віці, алкоголізм і наркоманія батьків, незадовіл. матеріал. умови (харчування, побут) у ранньому дитинстві, несприятливі умови внутр.-утроб. розвитку, спадковість. Розрізняють І. плюригландуляр. (при порушенні функціонування кількох залоз внутр. секреції), гіпофізар. (при порушенні функціонування перед. частини гіпофіза, проявляється т. зв. гіпофізар. карликовістю), тиреоген. (при гіпотиреозі), статевий (гіпогонадизм), наднирк. (пов’яз. з патологією наднирк. залоз); за походженням — конституціонал., орган., ендокрин., соматоген., соціокультурал.; за сферами ураження — псих. (особистіс.) і психофіз. (заг.). Ознаками заг. І. є затримка росту і невідповідна віку маса тіла зі збереженням дит. пропорцій; можливе переважання ознак статевого І. При особистіс. І. людині властиві недостатня зрілість емоц.-вольової сфери (підвищена навіюваність, емоц. неврівноваженість, низький рівень розвитку почуття обов’язку, відповідальності, відсутність здатності стримувати і регулювати свою поведінку), інтелектуал. недорозвиненість, поверхові асоціації, нестійкі судження, підвищена втомлюваність. Його наслідком може бути соц. І., при якому людина не докладає зусилля для подолання життєвих труднощів, формування самостійності, критичності, здатності до твор. співпраці у соціумі. Проявами соц. інфантильності індивіда є неправильні, соціально неприйнятні форми поведінки, підлегле становище у групі, до якої він належить. Особистіс. і соц. І. тісно взаємопов’язані: особистісна зрілість визначає ефективну інтеграцію й творчу реалізацію людини у групі, суспільстві, певному соц. прошарку; соціально зріла особистість або особистість, яка успішно проходить етапи дозрівання, відображає ступ. особистіс. зрілості людини. І. розглядають як стан, який характеризує перехід від незрілої до зрілої особистості, що є необхідною умовою неперерв. розвитку (т. зв. І. у розвитку). Тривалість цього стану залежить від індивід. особливостей становлення і зовн. впливу. Вагому роль при цьому відіграє виховання, яке допомагає людині здолати перешкоди й труднощі на шляху дорослішання, створює соц. та психол. умови для розвитку і вдосконалення себе як суб’єкта влас. життєдіяльності й соц. оточення. При неправил. вихованні можуть формуватися інфантил. поведінка, якій властиві егоцентризм, примхливість у поєднанні з заг. беззахисністю, а також девіантна поведінка, зокрема протиправна. Велике значення має рівень розвитку групи, в яку інтегрована людина: чим більш зрілі особистості входять до неї, тим дорослішою вона себе відчуває, успішніше реалізує себе в сусп. діяльності, виразнішим стає її дорослості почуття. Розрізняють т. зв. дисгармоній. (людина не задоволена собою, усвідомлює власну неспроможність, відмінність від інших) і гармоній. І. Може проявлятися як ізольований синдром (І. простий) або поєднуватися з ін. психопатол. синдромами та симптомами (І. ускладнений) у межах різних псих. захворювань. Проявляється, як правило, у молодшому шкіл. віці. Інфантил. діти бувають занадто рухливими, неспокійними на уроках, деякі з них, навпаки, — сором’язливі, плаксиві. Вони ініціативні й спостережливі в іграх і байдужі до навч. діяльності, матеріал засвоюють поверхово. Т. зв. пізній І. іноді формується у 20–40 р. унаслідок уражень (інфекції, травми, пухлини) ендокрин. залоз.
Рекомендована література
- Возрастные и индивидуальные особенности младших подростков. Москва, 1967;
- Личко А. Е. Подростковая психиатрия. Ленинград, 1985;
- Ковалев В. В. Семиотика и диагностика психических заболеваний у детей и подростков. Москва, 1985;
- Леви В. Нестандартный ребенок. Москва, 1988;
- Кроник А. А., Головаха Е. И. Сколько Вам лет? (Линии жизни глазами психолога). Москва, 1993.
Завантажити статтю
