ІОА́НН (Пом­мер Іван Андрі­йович; 06(18). 01. 1876, с. Ілзес­салас Венден. пов. Ліфлянд. губ., нині Латвія — 12. 10. 1934, Риґа) — церковний діяч. Закін. Ризьку духовну семінарію (1897), Київ. духовну академію зі ступ. канд. богословʼя (1904). У 1903 прийняв чернечий постриг. 1904–06 — ієромонах, викл. Святого Письма Черніг. духов. семінарії. 1907–12 — ректор Духов. семінарії та настоятель Свято-Троїц. монастиря у Вільно (нині Вільнюс). 12 березня 1912 митрополитом Московським і Коломенським Володимиром (Богоявленським) рукопоклад. на єпис­копа Слуцького, вікарія Мінс. єпархії, від 1913 — єпис­коп Таганрозький (від 1916 — Приазовський і Таганрозький), вікарій Катеринослав. єпархії. Восени 1917 при­знач. на ново­створ. Приазов. єпархію з осідком у м. Таганрог (нині Ростов. обл., РФ). У квітні 1918 патріархом Московським і всієї Русі Тихоном (Бєлавіним) во­звед. у сан архі­єпис­копа Пензенського і Саранського. Боровся з обновленством, двічі був заарешт. На Соборі автоном. Латв. Православ. Церкви 23 лютого 1920 обраний її патріархом. Від липня 1921 — архі­єпис­коп Ризький і всієї Латвії. Як депутат Латв. сейму (1926–31) активно об­стоював інтереси Православ. Церкви та рос. населе­н­ня в Латвії, зокрема домігся прийня­т­тя закону про юрид. положе­н­ня Латв. Православ. Церкви, що гарантувало їй майнові права, до­зволяло заснува­н­ня реліг. шкіл (1926 від­крито духовну семінарію). Був убитий. 2001 канонізов. Синодом РПЦ. 2006 засн. орден і медаль священ­номученика І. Ризького Латв. Православ. Церкви.