Іран, Ісламська Республіка Іран

ІРА́Н, Ісламська Республіка Іран (Irān, Jomhuriye Eslāmiye Irān) — держава у Південно-Західній Азії. До складу І. входять острови Кешм (в Ормузькій протоці), Харґ, Лаван, Сіррі, Кіш та ін. Межує на заході з Іраком, Туреччиною, на південному заході — з Вірменією, Азербайджаном, на північному сході — з Туркменістаном, на сході — з Пакистаном й Афганістаном. Омивається на півночі Каспійським морем, на півдні — Перською й Оманською затоками Індійського океану. Площа 1648 тис. км². Населення близько 92,4 млн осіб (2025; за даними 2006 — 77,9 млн осіб). Етнічні групи: перси — 51 %, азербайджанці — 24 %, курди — 6,9 %, гілянці та мазендеранці — 8 %, араби — 3 % та ін. Природний приріст населення знижується. Середній вік 34 р. Міське населення складає 73 %. Віросповідання: мусульмани-шиїти — 89 %, мусульмани-суніти — 9 %. Столиця — Тегеран (7,186 млн осіб, в агломерації — понад 13 млн осіб). Найбільші міста (млн осіб): Мешхед (2,59), Ісфаган (1,7), Каредж (1,53), Тебріз (1,45), Шираз (1,3), Кум (1,08). Адмімістративний поділ — 31 остан. Державна мова — перська (фарсі). Глава держави — Верховний керівник (рахбар). Законодавчий орган — Збори Ісламської Ради (меджліс). Грошова одиниця — ріал. Є членом ООН, ОПЕК, МВФ, Шанхайської організації співпраці.

Історична довідка

Одна з найдавніших держав світу (археологічні знахідки датують середнім палеолітом). Перші державні утворення виникли наприкінці 4 — на поч. 3 тис. до н. е. У 2 тис. до н. е. на території сучасного І. з’явилися кочові індоєвропейські (арійські) племена. У 670-х рр. до н. е. на півночі заході І. виникло царство Мідія, яке підкорило більшу частину населення Іранського нагір’я. 550 до н. е. його захопила перська династія Ахеменідів, відтоді держава називалася Персією (до 1935; щоправда, місцеве населення завжди називало її Іраном). Від 330 до н. е. Персія перебувала під владою Александра Македонського, після його смерті — держави Селевкідів, від серед. 2 ст. до н. е. — Парфянського царства, на поч. 3 ст. — держави Сасанідів. У 7 ст. територію І. захопили араби, в 11 ст. — турки-сельджуки, у 13 ст. — монголи. На поч. 16 ст. утворилася Сефевідська держава, у 18 ст. її підкорили племена афганців. Ослаблений міжусобними війнами, І. став об’єктом колоніальної експансії європейських держав. Велика Британія і Франція встановили в країні режим капітуляції. Народний рух в І. проти колоніального загарбання призвів до Іранської революції 1905–11, результатом якої стало проголошення конституції та скликання парламенту. 1907 Велика Британія і Росія ввели війська до І. та поділили його територію. 1918 радянське керівництво анулювало всі договори з І. і вивело звідти війська. 1919 британці нав’язали іранському уряду таємну угоду, фактично перетворивши І. на свій протекторат. 1921 Реза-хан здійснив державний переворот, 1925 його проголосили новим шахом. У 1930-х рр. І. підтримав нацистську Німеччину, внаслідок чого 1941–42 на його територію були введені радянські, британські та американські війська. 1943 на Тегеранській конференції уряди СРСР, США і Великої Британії підтвердили суверенітет І. 1979 внаслідок Ісламської революції повалено монархію, проголошено Ісламську Республіку. Після ірано-іракської війни (1980–88) І. поступово виходив із міжнародної та регіональної ізоляції. 1997 президентом обрано М. Хатамі, який провів низку ліберальних реформ. 2002 США звинуватили І. в розробленні зброї масового знищення. 2005 президентом обрано прихильника консервативних поглядів М. Ахмадінежада.

Від 2009 р. І. переживав хвилі внутрішніх протестів, спричинених політичною кризою та репресіями. У 2013–15 рр. відбувалися переговори щодо нормалізації відносин із Заходом, які завершилися укладенням Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) щодо іранської ядерної програми в обмін на послаблення санкцій. Однак у травні 2018 р. після односторонього виходу США з угоди країна опинилася під новими санкціями. У 2020-х рр. на тлі продовження внутрішніх протестів і посилення авторитарного контролю держава поглибила співпрацю з РФ та Китаєм. Постачання країною бойових дронів Росії для війни проти України викликало значну критику з боку міжнародної спільноти. У зовнішній політиці загострився конфлікт з Ізраїлем, зокрема через підтримку проіранських угруповань у регіоні (Хезболла, ХАМАС, «Палестинський ісламський джихад»). У 2024–25 рр. відбулися прямі обміни ударами між Іраном та Ізраїлем, що створили ризики регіональної ескалації.

Природа

Узбережжя І. низинне, слаборозчленоване. Більшість території країни лежить у межах Іранського нагір’я, до якого на півночі заході прилягає Вірменське нагір’я. На півночі — г. Ельбурс (найвища точка — вулкан Демавенд, 5610 м над р. м.), на півночному сході — Туркменсько-Хорасанські гори, на сході — гірські хребти, на південному сході — плоскогір’я Серхед, на південному заході — г. Заґрос, на півдні — г. Макран. Між хребтами Іранського нагір’я — рівнини, плоскогір’я, на яких розташовані пустельні западини Деште-Кевір, Деште-Лут, Джаз-Муріан. Клімат субтропічний, на узбережжі Перської й Оманської заток — тропічний континентальний. Середня температура липня від +29 до +32 °С, січня — від 0° до +2 °С, на півдні — від +22 до +25 °С. Середньорічна кількість опадів 100–500 мм, у прикаспійських районах — 1000–2000 мм. Річки переважно маловодні, основна з них — Карун, Шатт-ель-Араб. Є низка безстічних озер, зокрема солоних — Урмія, Дер’ячеє-Немек, Джаз-Муріан. Ґрунти пустельно-степового типу, переважно сіроземи. Ліси займають 4 % території країни. Переважає степова і напівпустельна рослинність. Тваринний світ представлений левами, тиграми, гепардами, ведмедями, оленями, косулями, куланами, лисицями, тушканчиками, варанами, гадюками, жайворонками, сойками, беркутами, грифами та ін. Національні парки: «Баму», «Кевір», «Урмія», Центрально-Ельбурський та ін. Є поклади нафти, природного газу, кам’яного вугілля, заліза, хрому, міді, золота, блакитної бірюзи, солі.

Економіка

І. — країна, що розвивається. Основу економіки формує нафтодобувна промисловість (одна з найбільших країн-виробників світу в цій галузі). Також розвинені газодобувна (2-е м. у світі), металургійна, хімічна, машинобудівна галузі промисловості та сфера послуг. ВВП становить 863 млрд дол. США, у розрахунку на особу — 11,2 тис. дол. США. Провідна галузь сільського господарства — рослинництво. Вирощують кукурудзу, рис, ячмінь, пшеницю, буряк, чай, тютюн, фрукти. 10 % продовольства імпортується. Важливе значення мають рибальство (осетер, білуга, севрюга, оселедець та ін.), видобуток перлин. Експортує нафту (80 %), продукцію нафтохімічної та хімічної промисловості; імпортує фрукти, горіхи, килими, машини й устаткування. Основні торгові партнери: Японія, Китай, Туреччина, Італія, Південна Корея, Нідерланди, Німеччина, ОАЕ. Міжнародні аеропорти: Тегеран, Ісфаган, Машхед, Бендер-Аббас, Абадан, Шираз, Тебріз. Морські порти: Бендер-Аббас, Бендере-Емам-Хомейні, Харґ, Бендер-Ензелі, Амірабад. Музеї: художній, національний, національного мистецтва, коштовностей, килимів, скла і кераміки, сучасного мистецтва Палестини (усі — Тегеран) та ін. Література І. сформувалася на давньо-, середньо- та новоперських традиціях. Серед найвідоміших письменників — О. Хайям, Сааді, Рудакі, Н. Ґянджеві, С.-М.-А. Джамалзаде, Ірадж-Мірза; композиторів і музикознавців — А. Себа, А.-Н. Вазірі, Р. Халегі, Ф. Ферзане. Архіт. пам’ятки: гробниця Кіра II в Пасаргадах (2-а пол. 6 ст. до н. е.), мавзолей Доваздех-Імам у Єзді (1037), П’ятнична мечеть (9–20 ст.), міст Поле-Хаджу (1641–66) у Ісфагані, палац Голестан у Тегерані (кін. 18 — 19 ст.). Декоративне мистецтво І. має власні традиції мініатюри, каліграфії, кераміки, килимарства. Значне місце займають художні промисли: вибійка (скатертини, каламкари), інкрустація деревом, перламутром, кісткою, карбування на металі, ювелірна справа.

Ірано-українські зв’язки

Ірансько-українські відносини мають давнє коріння. У працях італійського мандрівника П’єтро делла Валле, дорадника шаха Аббаса Великого, згадуються козацько-перські зв’язки: Персія прагнула мати козаків союзниками у війні з Туреччиною 1618–19. З цією метою І. відвідав козацький емісар Степан, але шах бажав заручитися підтримкою ще й польського короля. Однак до цього не дійшло, тому що 1620 перси з турками уклали перемир’я. 1802 до І. прибув козак Самсон Окінцев, який пройшов шлях від наїба (молодшого старшини) перс. армії до хана в Азербайджані (на той час частина Перс. імперії). Самсон-хан (як його називали іранці) був видатним полководцем, довіреною особою у шаха. Користувався повагою у персів і його син Гаврило (Джебраїл-хан), особистий ад’ютант шаха. Під час 1-ї світової війни в І. із Середньої Азії потрапили деякі українські політичні емігранти. 1928–30 у Тегерані мешкав В. Городецький, за проєктом якого збудовано шахський палац. Під час 2-ї світової війни група українців перебувала в І. у складі рад. військ. Водночас деякі українці опинилися в І., утікаючи з СРСР. У 1970-х рр. в американському посольстві в І. працював українець з походження М. Метрінко, який був серед заручників захопленого 1979 іранцями посольства США. Сходознавчі центри від кін. 19 — поч. 20 ст. розвивалися у Києві, Харкові, Одесі. Значний внесок у становлення іраністики зробив А. Кримський — автор праць з історії та культури І. («Історія Персії та її письменства», К., 1923) і низки перекладів О. Хайяма, Сааді, Фірдоусі та ін. Історію Персії та перс. літературу досліджував також П. Лозієв. Питання українсько-іранських відносин вивчали Я. Дашкевич, І. Майдан та ін. 1992 завдяки Я. Полотнюку відновлено факультативне викладання перської та арабської мов у Львівському університеті, де з його ж ініціативи відкрито кафедру сходознавства. Я. Полотнюк — дослідник перської мови та літератури, іранської історії, переклав низку творів перських письменників, зокрема Фірдоусі, Румі та ін. 2006 у Києві опубліковано «Українсько-перський словник», підготовлений групою іраністів на чолі з В. Храновським. Найдавнішими іранізмами, що вживаються в сучасній українській літературній мові, є ті, які проникли в давньоруську мову з давньоіранських мов (зокрема, нині мертвих — скіфської й аланської). Пізніші іранізми прийшли з перської мови через тюркське посередництво.

Дипломатичні відносини між Україною та І. встановлено 22 січня 1992. Підписано Декларацію про принципи дружнього співробітництва. Україну І. цікавить як потужний постачальник нафти й газу. В І. Україна почала постачати устаткування для металургії, машинобудівної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, мінерального добрива. Українські фахівці почали надавати послуги з пошуку, видобутку й транспортування енергоносіїв. В І. також працювали співробітники АНТК ім. О. Антонова.

8 січня 2020 іранські війська збили український літак Boeing 737–800 неподалік Тегерана (в авіакатастрофі загинуло 176 осіб), після чого відносини між країнами загострилися. Значне погіршення відносин між двома державами настало після 2022 р. через постачання І. бойових дронів Shahed-131 та Shahed-136 для РФ з метою їх використання для атак на українські міста. Україна скоротила дипломатичні зв’язки, офіційно звинувативши І. у співучасті в російській агресії.