Іран, Ісламська Республіка Іран

Визначення і загальна характеристика

ІРА́Н, Ісламська Республіка Іран (Irān, Jomhuriye Eslāmiye Irān) — держава у Пів­ден­но-Західній Азії. До складу І. входять острови Кешм (в Ормузькій протоці), Харґ, Лаван, Сіррі, Кіш та ін. Межує на заході з Іраком, Туреч­чиною, на пів­ден­ному заході — з Вірменією, Азербайджаном, на пів­нічному сході — з Турк­мені­станом, на сході — з Паки­станом й Афгані­станом. Омивається на пів­ночі Ка­спійським морем, на пів­дні — Перською й Оманською затоками Індійського океану. Площа 1648 тис. км². Населе­н­ня близько 92,4 млн осіб (2025; за даними 2006 — 77,9 млн осіб). Етнічні групи: перси — 51 %, азербайджанці — 24 %, курди — 6,9 %, гілянці та мазендеранці — 8 %, араби — 3 % та ін. Природний приріст населе­н­ня знижується. Середній вік 34 р. Міське населе­н­ня складає 73 %. Віро­сповіда­н­ня: мусульмани-шиїти — 89 %, мусульмани-суніти — 9 %. Столиця — Тегеран (7,186 млн осіб, в агломерації — понад 13 млн осіб). Найбільші міста (млн осіб): Мешхед (2,59), Ісфаган (1,7), Каредж (1,53), Тебріз (1,45), Шираз (1,3), Кум (1,08). Адмімістративний поділ — 31 остан. Державна мова — перська (фарсі). Глава держави — Верховний керівник (рахбар). Законодавчий орган — Збори Ісламської Ради (меджліс). Грошова одиниця — ріал. Є членом ООН, ОПЕК, МВФ, Шанхайської організації спів­праці.

Історична довід­ка

Одна з найдавніше заселених територій світу (археологічні знахідки датують середнім палеолітом) і колиска одних із перших державних утворень, що сформувалися на­прикінці 4 — на поч. 3 тис. до н. е. У 2 тис. до н. е. на території сучасного І. зʼявилися кочові індоєвропейські (арійські) племена. У 670-х рр. до н. е. на пів­ночі заході І. виникло царство Мідія, яке під­корило більшу частину населе­н­ня Іранського нагірʼя. 550 до н. е. його захопила перська династія Ахеменідів, від­тоді держава називалася Персією (до 1935; щоправда, місцеве населе­н­ня завжди називало її Іраном). Від 330 до н. е. Персія пере­бувала під владою Александра Македонського, після його смерті — держави Селевкідів, від серед. 2 ст. до н. е. — Парфянського царства, на поч. 3 ст. — держави Сасанідів. У 7 ст. територію І. захопили араби, в 11 ст. — турки-сельджуки, у 13 ст. — монголи. На поч. 16 ст. утворилася Сефевідська держава, у 18 ст. її під­корили племена афганців. Ослаблений між­усобними війнами, І. став обʼєктом колоніальної екс­пансії європейських держав. Велика Британія і Франція встановили в країні режим капітуляції. Народний рух в І. проти колоніального загарба­н­ня призвів до Іранської революції 1905–11, результатом якої стало проголоше­н­ня кон­ституції та склика­н­ня парламенту. 1907 Велика Британія і Росія ввели війська до І. та поділили його територію. 1918 радянське керівництво анулювало всі договори з І. і вивело звідти війська. 1919 британці навʼязали іранському уряду таємну угоду, фактично пере­творивши І. на свій протекторат. 1921 Реза-хан здійснив державний пере­ворот, 1925 його проголосили новим шахом. У 1930-х рр. І. під­тримав нацистську Німеч­чину, внаслідок чого 1941–42 на його територію були введені радянські, британські та американські війська. 1943 на Тегеранській конференції уряди СРСР, США і Великої Британії під­твердили суверенітет І. 1979 внаслідок Ісламської революції повалено монархію, проголошено Ісламську Республіку. Після ірано-іракської війни (1980–88) І. по­ступово виходив із між­народної та регіональної ізоляції. 1997 президентом обрано М. Хатамі, який провів низку ліберальних реформ. 2002 США звинуватили І. в роз­роблен­ні зброї масового знище­н­ня. 2005 президентом обрано прихильника консе­рвативних по­глядів М. Ахмадінежада.

Від 2009 р. І. пере­живав хвилі внутрішніх протестів, спричинених політичною кризою та ре­пресіями. У 2013–15 рр. від­бувалися пере­говори щодо нормалізації від­носин із Заходом, які завершилися укладе­н­ням Спільного все­осяжного плану дій (СВПД) щодо іранської ядерної про­грами в обмін на послабле­н­ня санкцій. Однак у травні 2018 р. після одно­сторонього виходу США з угоди країна опинилася під новими санкціями. У 2020-х рр. на тлі продовже­н­ня внутрішніх протестів і посиле­н­ня авторитарного контролю держава по­глибила спів­працю з РФ та Китаєм. По­стача­н­ня країною бо­йових дронів Росії для війни проти України викликало значну критику з боку між­народної спільноти. У зовнішній політиці загострився конфлікт з Ізраїлем, зокрема через під­тримку проіранських угруповань у регіоні (Хезбол­ла, ХАМАС, «Палестинський ісламський джихад»). У 2024–25 рр. від­булися прямі обміни ударами між Іраном та Ізраїлем, що створили ризики регіональної ескалації.

Природа

Узбереж­жя І. низин­не, слаборозчленоване. Більшість території країни лежить у межах Іранського нагірʼя, до якого на пів­ночі заході прилягає Вірменське нагірʼя. На пів­ночі — г. Ельбурс (найвища точка — вулкан Демавенд, 5610 м над р. м.), на пів­ночному сході — Турк­менсько-Хорасанські гори, на сході — гірські хребти, на пів­ден­ному сході — плоскогірʼя Серхед, на пів­ден­ному заході — г. Заґрос, на пів­дні — г. Макран. Між хребтами Іранського нагірʼя — рівнини, плоскогірʼя, на яких роз­ташовані пустельні западини Деште-Кевір, Деште-Лут, Джаз-Муріан. Клімат субтропічний, на узбереж­жі Перської й Оманської заток — тропічний континентальний. Середня температура липня від +29 до +32 °С, січня — від 0° до +2 °С, на пів­дні — від +22 до +25 °С. Середньорічна кількість опадів 100–500 мм, у прика­спійських ра­йонах — 1000–2000 мм. Річки пере­важно маловодні, основна з них — Карун, Шатт-ель-Араб. Є низка без­стічних озер, зокрема солоних — Урмія, Дерʼячеє-Немек, Джаз-Муріан. Ґрунти пустельно-степового типу, пере­важно сіроземи. Ліси за­ймають 4 % території країни. Пере­важає степова і напів­пустельна рослин­ність. Тварин­ний світ пред­ставлений левами, ти­грами, гепардами, ведмедями, оленями, косулями, куланами, лисицями, тушканчиками, варанами, гадюками, жайворонками, сойками, беркутами, грифами та ін. Національні парки: «Баму», «Кевір», «Урмія», Центрально-Ельбурський та ін. Є поклади нафти, природного газу, камʼяного вугі­л­ля, заліза, хрому, міді, золота, блакитної бірюзи, солі.

Економіка

І. — країна, що роз­вивається. Основу економіки формує нафтодобувна промисловість (одна з найбільших країн-виробників світу в цій галузі). Також роз­винені газодобувна (2-е м. у світі), металургійна, хімічна, машинобудівна галузі промисловості та сфера послуг. ВВП становить 863 млрд дол. США, у роз­рахунку на особу — 11,2 тис. дол. США. Провід­на галузь сільського господарства — рослин­ництво. Вирощують кукурудзу, рис, ячмінь, пшеницю, буряк, чай, тютюн, фрукти. 10 % продовольства імпортується. Важливе значе­н­ня мають рибальство (осетер, білуга, севрюга, оселедець та ін.), видобуток перлин. Екс­портує нафту (80 %), продукцію нафтохімічної та хімічної промисловості; імпортує фрукти, горіхи, килими, машини й устаткува­н­ня. Основні торгові партнери: Японія, Китай, Туреч­чина, Італія, Пів­ден­на Корея, Нідерланди, Німеч­чина, ОАЕ. Між­народні аеропорти: Тегеран, Ісфаган, Машхед, Бендер-Аббас, Аба­дан, Шираз, Тебріз. Морські порти: Бендер-Аббас, Бендере-Емам-Хомейні, Харґ, Бендер-Ензелі, Амірабад. Музеї: художній, національний, національного мистецтва, коштовностей, килимів, скла і кераміки, сучасного мистецтва Палестини (усі — Тегеран) та ін. Література І. сформувалася на давньо-, середньо- та новоперських традиціях. Серед найві­доміших письмен­ників — О. Хайям, Сааді, Рудакі, Н. Ґянджеві, С.-М.-А. Джамалзаде, Ірадж-Мірза; композиторів і музико­знавців — А. Себа, А.-Н. Вазірі, Р. Халегі, Ф. Ферзане. Архіт. памʼятки: гробниця Кіра II в Пасаргадах (2-а пол. 6 ст. до н. е.), мавзолей Доваздех-Імам у Єзді (1037), Пʼятнична мечеть (9–20 ст.), міст Поле-Хаджу (1641–66) у Ісфагані, палац Голе­стан у Тегерані (кін. 18–19 ст.). Декоративне мистецтво І. має власні традиції мініатюри, калі­графії, кераміки, килимарства. Значне місце за­ймають художні промисли: вибійка (скатертини, каламкари), інкрустація деревом, перламутром, кісткою, карбува­н­ня на металі, ювелірна справа.

Ірано-українські звʼязки

Ірансько-українські від­носини мають давнє корі­н­ня. У працях італійського мандрівника Пʼєтро делла Валле, дорадника шаха Аб­баса Великого, згадуються козацько-перські звʼязки: Персія прагнула мати козаків союзниками у війні з Туреч­чиною 1618–19. З цією метою І. від­відав козацький емісар Степан, але шах бажав заручитися під­тримкою ще й польського короля. Однак до цього не ді­йшло, тому що 1620 перси з турками уклали пере­мирʼя. 1802 до І. прибув козак Самсон Окінцев, який про­йшов шлях від наїба (молодшого старшини) перс. армії до хана в Азербайджані (на той час частина Перс. імперії). Самсон-хан (як його називали іранці) був видатним полководцем, довіреною особою у шаха. Користувався повагою у персів і його син Гаврило (Джебраїл-хан), особистий адʼютант шаха. Під час 1-ї світової війни в І. із Середньої Азії потрапили деякі українські політичні емі­гранти. 1928–30 у Тегерані мешкав В. Городецький, за проєктом якого збудовано шахський палац. Під час 2-ї світової війни група українців пере­бувала в І. у складі рад. військ. Водночас деякі українці опинилися в І., утікаючи з СРСР. У 1970-х рр. в американському посольстві в І. працював українець з походже­н­ня М. Метрінко, який був серед заручників захопленого 1979 іранцями посольства США. Сходо­знавчі центри від кін. 19 — поч. 20 ст. роз­вивалися у Києві, Харкові, Одесі. Значний внесок у становле­н­ня іраністики зробив А. Кримський — автор праць з історії та культури І. («Історія Персії та її письменства», К., 1923) і низки пере­кладів О. Хайяма, Сааді, Фірдоусі та ін. Історію Персії та перс. літературу досліджував також П. Лозієв. Пита­н­ня українсько-іранських від­носин ви­вчали Я. Дашкевич, І. Май­дан та ін. 1992 завдяки Я. Полотнюку від­новлено факультативне викла­да­н­ня перської та арабської мов у Львівському університеті, де з його ж ініціативи від­крито кафедру сходо­знавства. Я. Полотнюк — дослідник перської мови та літератури, іранської історії, пере­клав низку творів перських письмен­ників, зокрема Фірдоусі, Румі та ін. 2006 у Києві опубліковано «Українсько-перський словник», під­готовлений групою іраністів на чолі з В. Храновським. Найдавнішими іранізмами, що вживаються в сучасній українській літературній мові, є ті, які проникли в давньоруську мову з давньоіранських мов (зокрема, нині мертвих — скіфської й аланської). Пізніші іранізми при­йшли з перської мови через тюркське посередництво. 

Дипломатичні від­носини між Україною та І. встановлено 22 січня 1992. Під­писано Декларацію про принципи дружнього спів­робітництва. Україну І. цікавить як потужний по­стачальник нафти й газу. В І. Україна почала по­стачати устаткува­н­ня для металургії, машинобудівної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, мінерального добрива. Українські фахівці почали надавати послуги з пошуку, видобутку й транс­портува­н­ня енергоносіїв. В І. також працювали спів­робітники АНТК ім. О. Антонова.

8 січня 2020 іранські війська збили український літак Boeing 737-800 неподалік Тегерана (в авіаката­строфі загинуло 176 осіб), після чого від­носини між країнами загострилися. Значне погірше­н­ня від­носин між двома державами на­стало після 2022 р. через по­стача­н­ня І. бо­йових дронів Shahed-131 та Shahed-136 для РФ з метою їх викори­ста­н­ня для атак на українські міста. Україна скоротила дипломатичні звʼязки, офіційно звинувативши І. у спів­участі в російській агресії.

Літ.: Баран О. Козацько-перські взаємини в творах Піетра делла Валле. Він­ніпеґ, 1985; Джеджула Ю. Українець в Персії // Дума. 1992. Ч. 1; Бенч О., Шокало О. Україна–Іран // Вісті з України. 1994. Ч. 15; Май­дан І. Українсько-іранські від­носини і ООН (1992–2000 рр.) // Науковий вісник Дипломатичної академії при МЗС України. К., 2000. Вип. 3; Дашкевич Я. Персько-українські дипломатичні контакти у 1610–1620-х роках // Україна дипломатична. К., 2004. Вип. 4; Варнавський Д. Україна та Іран: стан і пер­спективи між­державного економічного спів­робітництва // Україна дипломатична. К., 2004. Вип. 4; Май­дан І. Державні органи влади в Ісламській Республіці Іран // Науковий вісник Дипломатичної академії при МЗС України. К., 2006. Вип. 5; Ключник А. Модель українсько-іранських від­носин: становле­н­ня та занепад // Зовнішні справи. 2023. Вип. 33, № 3; Пророченко Н., Охріменко М. Зовнішня політика Ірану у ХХІ ст.: посиле­н­ня екс­пансіоністських тенденцій // Про­блеми всесвітньої історії. 2025. Вип. 28.

С. І. Данилов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю