Ірраціональне
ІРРАЦІОНА́ЛЬНЕ (лат. irrationalis — безглуздий, алогічний; такий, що не має числової міри) — несумірне і несумісне з розумом, безглузде й абсурдне. У цьому розумінні ірраціональне (несумірне з числом і несумісне з розумом) була для греків величина діагоналі квадрата при стороні, рівній одиниці. Такі математичні аналогії використовували філософські течії, що не тільки вважали реальність несумірною з розумом, а й шукали способів безпосереднього проникнення в таємниці буття, минаючи розум і логіку. В сучасної ірраціоналістичній літературі йдеться взагалі про сенс буття і про абсурд або повну безсенсовність як основну його характеристику. У протистоянні раціональності ірраціоналізму йдеться про можливості розуму саме в осягненні істини. Від шаманської практики до сучасної містичної візіонерства протягом історії цивілізації віра в могутню силу ірраціонального протистояла опорі на розум в пізнавальній і практичній діяльності. Особливим видом заперечення раціональності «здорового глузду» на користь здатності розуму, не обмеженого нормальною логікою, стала у 19–20 ст. «діалектична логіка», що теж прагнула до прямого і безпосереднього оволодіння істиною. В української філософської традиції перевагу «глупоти» вірного, тобто його ірраціональної віри над раціональною «еллінською премудростями» обстоювали І. Вишенський і полемісти; однак в української культурі переважала раціоналістична традиція. Невдоволений нею вихованець Києво-Могилянської академії П. Величковський створив містичний напрям у православʼї. У новітню добу в української культурі був поширений культ ірраціональної дії, що спирається на цінності та волю і не підпорядкована розуму («філософія чину», Д. Донцов та його прихильники). Прикладами абсурду є мовні конструкції, невпорядковані на різних рівнях: фонетичних, граматичних, лексичних (абракадабра, фольклорні нісенітниці) чи вищих смислових рівнях. Логічна моделлю абсурду (ірраціональності) є суперечлива система тверджень, з яких випливає все, що завгодно. Отже, абсурд і в бутті, і у наукового пізнанні, і в мовній діяльності — втрата структури, переважання хаосу над порядком; абсурдність чи ірраціональність можна розуміти як переважання хаосу над порядком в природних, соціальних, психічних процесах. Увага науки і філософії до ірраціонального не тотожна ірраціоналізму — так, ні психоаналіз З. Фройда, ні філософія абсурду А. Камю самі не є ірраціоналістичними; ситуації втрати внутрішньої структури й організованості, розвалу упорядкованості і проходження через хаос є реальністю і становлять великий інтерес.