ІРРАЦІОНА́ЛЬНЕ (лат. irrationalis — без­глуздий, алогічний; такий, що не має числової міри) — несумірне і несумісне з ро­зумом, без­глузде й абсурдне. У цьому ро­зумін­ні ір­раціональне (несумірне з числом і несумісне з ро­зумом) була для греків величина діагоналі квадрата при стороні, рівній одиниці. Такі математичні аналогії використовували філософські течії, що не тільки вважали реальність несумірною з ро­зумом, а й шукали способів без­посереднього проникне­н­ня в таємниці буття, минаючи розум і логіку. В сучасної ір­раціоналістичній літературі йдеться взагалі про сенс буття і про абсурд або повну без­сенсовність як основну його характеристику. У проти­стоян­ні раціональності ір­раціоналізму йдеться про можливості ро­зуму саме в осягнен­ні істини. Від шаманської практики до сучасної містичної візіонерства протягом історії цивілізації віра в могутню силу ір­раціонального протистояла опорі на розум в пі­знавальній і практичній діяльності. Особливим видом заперече­н­ня раціональності «здорового глузду» на користь здатності ро­зуму, не обмеженого нормальною логікою, стала у 19–20 ст. «діалектична логіка», що теж прагнула до прямого і без­посереднього оволоді­н­ня істиною. В української філософської традиції пере­вагу «глупоти» вірного, тобто його ір­раціональної віри над раціональною «ел­лінською премудростями» об­стоювали І. Вишенський і полемісти; однак в української культурі пере­важала раціоналістична традиція. Не­вдоволений нею вихованець Києво-Могилянської академії П. Величковський створив містичний напрям у православʼї. У новітню добу в української культурі був поширений культ ір­раціональної дії, що спирається на цін­ності та волю і не під­порядкована ро­зуму («філософія чину», Д. Донцов та його прихильники). Прикладами абсурду є мовні кон­струкції, не­впорядковані на різних рівнях: фонетичних, граматичних, лексичних (абракадабра, фольклорні нісенітниці) чи вищих смислових рівнях. Логічна моде­л­лю абсурду (ір­раціональності) є суперечлива система тверджень, з яких випливає все, що завгодно. Отже, абсурд і в бутті, і у наукового пі­знан­ні, і в мовній діяльності — втрата структури, пере­важа­н­ня хаосу над порядком; абсурдність чи ір­раціональність можна ро­зуміти як пере­важа­н­ня хаосу над порядком в природних, соціальних, психічних процесах. Увага науки і філософії до ір­раціонального не тотожна ір­раціоналізму — так, ні психо­аналіз З. Фройда, ні філософія абсурду А. Камю самі не є ір­раціоналістичними; ситуації втрати внутрішньої структури й організованості, роз­валу упорядкованості і проходже­н­ня через хаос є реальністю і становлять великий інтерес.