Ірчан Мирослав

ІРЧА́Н Мирослав (справж. — Баб’юк Андрій Дмитрович; ін. псевд.: Абба, П’ядицький, Андрій з П’ядик, Б’юк, І. Мірко, Юрко Ропша, Іван Сивульський, Йосафат Тиханчук, Усусус, Сон Явірчук, Незаможник Івась, Весняна Наталя, Виселенець Гриць, К. Вороненко, Я. Жванський, Зезик, Івасик-Читачик, Экс-Доминиканець та ін.; 14. 07. 1897, с. П’ядики, нині Коломий. р-ну Iвано-Фр. обл. — 03. 11. 1937, урочище Сандармох побл. м. Медвеж’єгорськ, Карелія, РФ) — письменник, драматург, публіцист. Член СПУ (1934). Закін. гімназію в м. Коломия (1909) та учит. семінарію у Львові (1914). Під час 1-ї світової війни — підхорунжий у корпусі УСС у складі австро-угор. армії. Від 1918 — в УГА, 1920 — у складі Червоної армії. 1921 — викладач військ. школи, співпрацював із ж. «Галицький комуніст». 1922–23 навч. у Карловому університеті (Прага). У жовтні 1923 переїхав до м. Вінніпеґ (Канада), де редагував ж. «Робітниця», «Світ молоді», писав п’єси для постановок Укр. робітн.-фермер. дому; видав підручник «Сцена» (1928). Один з органiзаторiв і голова 1924–25 заокеан. фiлiї Спілки пролетар. письменників «Гарт», у складі якої перебували деякi укр. поети Канади. 1929 повернувся в Україну, очолив у Харкові літ. організацію «Західня Україна», редагував однойм. часопис та ж. «Сільський театр». Дебютував оповіданням «Зустріч» у г. «Свобода» (Відень, 1914, 30 жовтня). У творчості І. продовжував традиції І. Франка та В. Стефаника, розширивши реалізм зображення символіст. поетикою, психологізмом. Його п’єси й публіцистика присвяч. героїч. і трагіч. сторінкам УСС, важкому становищу галиц. селянства в часи польс. панування, життю зх.-укр. емігрантів в Америці. Автор низки статей про творчість В. Стефаника, М. Тарновського, В. Сосюри, І. Кулика, В. Бобинського та ін. 28 грудня 1933 заарешт. як «агент нім. фашизму» за контррев. діяльність у «Західній Україні», засудж. до 10-ти р. концтаборів. Органи НКВС на Соловках, де відбував покарання І., визнали його невиправним, оскільки він не зрікся «своїх контррев. переконань». 1 жовтня 1937 судова «трійка» Упр. НКВС Ленінгр. обл. переглянула справу і засудила І. до розстрілу. Реабіліт. 1956. У П’ядиках одну з вулиць названо на честь І. та засн. літ. музей (1962); у Коломиї встановлено погруддя (1977, автори А. Лендьол, А. Німенко). Окремі твори І. перекладено рос., польс., нім., їдиш, чес., англ., болгар. мовами.

Рекомендована література

1. Кравчук П. Літературна і громадська діяльність М. Ірчана в Канаді // Вітчизна. 1957. № 6;
   Google Scholar Internet
2. Мирослав Ірчан: Бібліогр. покажч. К., 1961;
   Google Scholar Internet
3. Тарновський М. Щедрість його серця // ЛУ. 1972, 11 лип.;
   Google Scholar Internet
4. Антонюк Є. М. Діяльність М. Ірчана як голови Спілки революційних письменників «Західна Україна» // Укр. літературознавство. 1973. Вип. 18;
   Google Scholar Internet
5. Кравчук П. І. М. Ірчан — історик // Кравчук П. І. Мої друзі і знайомі. К., 1986;
   Google Scholar Internet
6. Крижанівський С. «А дні горять…» // Вітчизна. 1987. № 7;
   Google Scholar Internet
7. Мукомела О. Мирослав Ірчан: Розстріляне слово // Знання та праця. 1990. № 8;
   Google Scholar Internet
8. P. Kravchuk. The Unforgettable Myroslav Irchan: Pages from a Valiant Life. Edmonton, 1998;
   Google Scholar Internet
9. Качкан В. А. Невичерпний атом: До пізнання Мирослава Ірчана // Качкан В. А. Хай святиться ім’я твоє: Історія укр. літ-ри і культури в персоналіях (ХІХ–ХХІ ст.). Кн. 5. Л., 2002.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю