ІРЧА́Н Мирослав (справж. — Бабʼюк Андрій Дмитрович; ін. псевд.: Абба, Пʼядицький, Андрій з Пʼядик, Бʼюк, І. Мірко, Юрко Ропша, Іван Сивульський, Йосафат Тиханчук, Усусус, Сон Явірчук, Незаможник Івась, Весняна Наталя, Виселенець Гриць, К. Вороненко, Я. Жванський, Зезик, Івасик-Читачик, Экс-Доминиканець та ін.; 14. 07. 1897, с. Пʼядики, нині Коломий. р-ну Iвано-Фр. обл. — 03. 11. 1937, ур­очище Сандармох побл. м. Медвежʼєгорськ, Карелія, РФ) — письмен­ник, драматург, публіцист. Член СПУ (1934). Закін. гімназію в м. Коломия (1909) та учит. семінарію у Львові (1914). Під час 1-ї світової війни — під­хорунжий у корпусі УСС у складі австро-угор. армії. Від 1918 — в УГА, 1920 — у складі Червоної армії. 1921 — викладач військ. школи, спів­працював із ж. «Галицький комуніст». 1922–23 навч. у Карловому університеті (Прага). У жовтні 1923 пере­їхав до м. Він­ніпеґ (Канада), де редагував ж. «Робітниця», «Світ молоді», писав пʼєси для по­становок Укр. робітн.-фермер. дому; видав під­ручник «Сцена» (1928). Один з органiзаторiв і голова 1924–25 заокеан. фiлiї Спілки пролетар. письмен­ників «Гарт», у складі якої пере­бували деякi укр. поети Канади. 1929 повернувся в Україну, очолив у Харкові літ. організацію «Західня Україна», редагував однойм. часопис та ж. «Сільський театр». Дебютував оповіда­н­ням «Зу­стріч» у г. «Свобода» (Ві­день, 1914, 30 жовтня). У творчості І. продовжував традиції І. Франка та В. Стефаника, роз­ширивши реалізм зображе­н­ня символіст. поетикою, психологізмом. Його пʼєси й публіцистика присвяч. героїч. і трагіч. сторінкам УСС, важкому становищу галиц. селянства в часи польс. панува­н­ня, життю зх.-укр. емі­грантів в Америці. Автор низки статей про творчість В. Стефаника, М. Тарновського, В. Сосюри, І. Кулика, В. Бобинського та ін. 28 грудня 1933 заарешт. як «агент нім. фашизму» за контр­рев. діяльність у «Західній Україні», засудж. до 10-ти р. концтаборів. Органи НКВС на Соловках, де від­бував покара­н­ня І., ви­знали його невиправним, оскільки він не зрікся «своїх контр­рев. пере­конань». 1 жовтня 1937 судова «трійка» Упр. НКВС Ленінгр. обл. пере­глянула справу і засудила І. до роз­стрілу. Реабіліт. 1956. У Пʼядиках одну з вулиць на­звано на честь І. та засн. літ. музей (1962); у Коломиї встановлено погру­д­дя (1977, автори А. Лендьол, А. Німенко). Окремі твори І. пере­кладено рос., польс., нім., їдиш, чес., англ., болгар. мовами.