Історична школа

ІСТОРИ́ЧНА ШКО́ЛА  — напрям у богословській історіографії раннього християнства. Виник наприкінці 19 — на поч. 20 ст. Осн. завдання — обґрунтувати історичність Ісуса Христа. Представники І. ш., виступаючи проти положень міфологічної школи, зробили багато для текстол. розкриття джерел і визначення послідовності написання книг Нового Заповіту, зокрема довели, що Євангеліє від Марка є найбільш раннім. І. ш. поширилася переважно серед протестант. теологів. Її засн. вважають П. Вериле і Ю. Вельхаузена, котрий доводив, що джерело, яке він позначав Q (нім. Quelle — джерело), є основою для ін. синопт. Євангелій. Хронологічність появи книг Нового Заповіту прагнули визначити Е. Ренан, В. Вайс та ін. Е. Леруа, А. Дюшен, А. Гарнак намагалися відвернути критику від Ісуса Христа шляхом символ. витлумачення Біблії. Ф. Конібер, І. Клаузнер, Р. Ейслер вивчали свідчення євр., греко-рим. авторів з метою знайти у них підтвердження думки про його історичність. У наш час точка зору І. ш. на природу образу Ісуса Христа стала домінант. в академ. релігієзнавстві.

Завантажити статтю